Iу. Конфлікт, як тип важкої ситуації

Якщо виходити із психологічної суті конфлікту, то він може бути розглянутий як один із типів важких ситуацій, що виникають у процесі життєдіяльності людини та соціальної групи.

Загальні ознаки важкої ситуації:

• наявність труднощів, усвідомлення особистістю погрози, перешкоди на шляху реалізації будь-яких цілей, мотивів;

• стан психічної напруженості, як реакція особистості на трудностей, подолання яких значиме для суб'єкта;

• помітна зміна звичних параметрів діяльності, поведінки, спілкування, вихід за рамки "звичного".

До основних видів важких ситуацій можна віднести:

• ситуація діяльності (людині протистоїть середовище);

• ситуація соціальної взаємодії (людині протистоїть інша людина або група);

• ситуація внутріособистісного контексту (людина протидіє сама собі).

Залежно від того, як сприймається погроза, важкі ситуації можуть проявлятися:

1) труднощі, як потенційна загроза (проблемні ситуації діяльності, проблемні ситуації взаємодії та внутрішні ускладнення);

2) труднощі як безпосередня загроза (критичні, аварійні ситуації в діяльності, передконфліктні ситуації взаємодії, внутріособистісні конфлікти);

3) труднощі, що проявляються у вигляді насилля (екстремальні ситуації, військові сутички, конфліктні ситуації та внутрішньоособистісні кризи).

Розглянемо докладніше зміст важких ситуацій.

Важкі ситуації діяльності як правило обумовлені новим завданням, що вирішується у звичайних обставинах. Такі ситуації вимагають мобілізації пізнавальної здатності людини та емоційної стійкості. Виникнення критичних ситуацій може бути пов'язано із суттєво мінливими умовами, у яких протікає діяльність

Екстремальні ситуації являють собою крайній прояв важких ситуацій та вимагають максимальної напруги психічних і фізичних сил людини для виходу з них.

Проблемна ситуація взаємодії характеризується наявністю протиріч та позитивними або нейтральними стосунками між суб'єктами взаємодії із незначною міжособистісною напруженістю. Основою поведінки, спілкування у проблемній ситуації взаємодії є раціональна складова. Погроза з іншої сторони оцінюється лише як потенційна.

Передконфліктна ситуація взаємодії відрізняється від проблемної ситуації взаємодії більш високим ступенем психічної напруженості. Сторонами або однієї зі сторін допущені дії, які розглядаються опонентом як нанесення моральних або фізичних збитків. Характеризується наявністю формування проявів негативного відношення до іншого, готовністю протидіяти. Висока ймовірність переростання в конфлікт.

Для конфліктної ситуації взаємодії властива протидія у спілкуванні, у формі поведінки або діяльності, що спрямовані на захист своїх інтересів шляхом обмеження активності опонента, нанесення йому морального або матеріального збитку, а також негативними стосунками між сторонами. Переважає мотивація "для себе". У виборі поведінки та манери спілкування домінують емоції. У результаті стресу всі ресурси індивіда мобілізуються для досягнення перемоги над опонентом.

Внутріособистісні затруднення - відносно нескладні проблеми внутрішнього життя людини. Являють собою психічний стан, що проявляється у сумнівах, нерішучості, нездатності знайти вихід, відсутності рішень проблеми.

Внутріоособистісні конфлікти - найбільший тип внутріособистісних важких ситуацій. Гострота протікання внутріособистісного конфлікту залежить від сприйняття особистістю значимості важкої ситуації та її психологічної стійкості.

Внутріособистісні (життєві) кризи проявляються в особливі, і навіть відносно позитивні, періоди життя особистості, що характеризуються помітними психологічними змінами. Виділяють вікові, невротичні і травматичні кризи. Крім того, внутріособистісні кризи поділяють за критерієм діяльності (криза операційної сторони життєдіяльності: «не знаю, як жити далі»; криза мотиваційно-цільової сторони життєдіяльності: «не знаю, для чого жити далі»; криза значеневого змісту: «не знаю, навіщо взагалі жити далі»). Як правило, внутріособистісні кризи є своєрідними поворотними пунктами життєвого шляху особистості, супроводжуються перебудовою структури значень у свідомості особистості, можливою переорієнтацією на нові цінності та цілі.

Виділені типи важких ситуацій рідко виникають в ізольованому виді, а частіше нашаровуються одна на іншу.

Специфічною реакцією особистості на важку ситуацію можна вважати психічну напруженість, що характеризується активною перебудовою та інтеграцією психічних процесів у напрямку домінування мотиваційних і емоційних компонентів.

Залежно від змісту та впливу ситуації виділяють наступні форми психічної напруги:

• перцептивну (виникає при складності сприйняття);

• інтелектуальну (людина затрудняється вирішити завдання);

• емоційну (виникають емоції, що дезорганізують поведінку та діяльність);

• вольову (людина не може керувати собою);

• мотиваційну (пов'язану з боротьбою мотивів).

Мотив діяльності   Ціль, завдання
Дії, що ведуть до досягнення мети
Усвідомлення труднощів
Негативна емоційна реакція
Пошук способу подолання труднощів	Спонтанні пошуки виходу
Зниження сили негативних емоцій	Збільшення усвідомлюваних труднощів
Поліпшення функціонування	Зростання сили негативних емоцій
Оптимізація рівня порушення	Погіршення функціонування
	Зниження мотивації або оборонна реакція

Рис.2.1. Алгоритм розвитку психічної напруженості

Стійкі та нестійкі люди поводять себе у важких ситуаціях по-різному.

Психічна стійкість - це характеристика особистості, що проявляється у збереженні оптимального функціонування психіки в умовах фруструючого і стресогенного впливу важких ситуацій. Вона не є вродженою властивістю особистості, а формується одночасно з її розвитком і залежить від:

• типу нервової системи людини;

• досвіду людини, професійної підготовки;

• навичок, умінь поведінки та діяльності;

• рівня розвитку основних пізнавальних структур особистості.

Серед компонентів психічної стійкості виділяють: емоційну, вольову, інтелектуальну (пізнавальну), мотиваційну і психомоторну складову. Психічна стійкість - це не просто їхня сума, а синергетичний прояв їх впливу.

Ефективність діяльності у важких ситуаціях залежить від рівня психічної стійкості та професійної майстерності. Із зростанням ситуативних труднощів ефективність діяльності усе більше починає залежати від психічної стійкості, а не від професійної майстерності.