Вплив конфлікту на макро- і мікросередовище

Конфлікт впливає не тільки на сторони, що беруть участь у ньому, але і на макро- і мікросередовище. Ступінь впливу конфлікту на групу прямопропорційна ступеню зв'язку сторін з оточенням, у якому цей конфлікт відбувається, прямопропорційна рангу його учасників та інтенсивності протиборства.

Конструктивні функції конфлікту:

• конфлікт виступає як засіб активізації соціального життя групи або суспільства (наприклад, інноваційний конфлікт);

• конфлікт висвічує невирішені проблеми. Міжособистісні конфлікти в організаціях майже в три рази частіше позитивно впливають на ефективність спільної діяльності, ніж негативно;

• конфлікт проявляє суспільну думку.

• конфлікт іноді сприяє створенню нових, більш сприятливих умов діяльності людини;

• конфлікт може виконувати функцію зближення групи (і навіть цілого народу);

• у наукових колективах конфлікти створюють інтелектуально-емоційну напруженість, що супроводжує зіткнення різних стратегій досліджень та сприяє продуктивному пошуку вірного рішення (у суперечці народжується істина);

• завершення конфлікту часто супроводжується підвищенням дисципліни працівників, прискореним реагуванням співробітників на зауваження та побажання один одного, утвердженням більше доброзичливого мікроклімату .

Деструктивні функції:

• конфлікт завжди супроводжується тимчасовим порушенням системи комунікацій, взаємозв'язків у колективі;

• якщо конфлікт завершився ухваленням деструктивного рішення, взаємини в колективі погіршуються;

• часті конфлікти ведуть до зниження згуртованості групи;

• іноді погіршується якість спільної діяльності під час конфлікту. Якщо конфлікт не розв'язався, а повільно загасає або перевага на стороні того, хто, з погляду групи є неправим, якість спільної діяльності знижується і після завершення конфлікту.

Можна зробити висновок, що конфлікти не повинні бути занадто частим і ними необхідно вміло керувати. Тільки у такому випадку конфлікт приносить максимально можливу користь.

2. Періоди та етапи в розвитку конфлікту

Будь-який конфлікт має часові границі - початок і закінчення конфлікту. Початок конфлікту характеризується виникненням перших актів протидії. Конфлікт вважається таким, що почався у випадку збігу трьох умов:

• один учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учасникові ( фізично, морально, інформаційно);

• другий учасник усвідомлює, що зазначені дії спрямовані проти його інтересів;

• другий учасник у зв'язку із цим застосовує активні дії стосовно першого учасника.

Таким чином, твердження народної мудрості, що сперечаються завжди двоє, є цілком справедливим. Відповідальність за конфлікт несе не тільки ініціатор.

У динаміці конфлікту можна виділити наступні періоди та етапи:

Латентний період (передконфлікт). Передконфліктна ситуація сприймається, як наявність погрози для безпеки інтересів однієї зі сторін взаємодії, що провокує конфліктну поведінку.

Важливо зрозуміти, що погроза сприймається не як потенційна, а як безпосередня.

Даний період включає етапи:

• виникнення об'єктивної проблемної ситуації - існує протиріччя між суб'єктами, але воно ще не усвідомлюється і немає конфліктних дій;

• усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації - сприйняття реальності як проблемної та розуміння необхідності почати якісь дії;

• спроби сторін об'єктивно вирішити ситуацію неконфліктними способами (переконанням, роз'ясненням, проханнями, інформуванням).

Етапи даного періоду відображають розвиток перед-конфліктної ситуації. Зростає значимість власних побажань і аргументів. Виникає страх, що будуть втрачені підстави для спільного вирішення проблеми. Росте психічна напруга.

Відкритий період часто називають безпосередньо конфліктом. Він включає наступні етапи:

1. Інцидент - перше зіткнення сторін. При значній диспропорції сил конфлікту уже перше зіткнення може загострити інцидент.

2. Ескалація (від лат. scala - сходи) - різка інтенсифікація боротьби опонентів. Це проявляється у звуженні когнітивної сфери у поведінці та діяльності, перехід до більш примітивних способів відображення дійсності. Відбувається витіснення адекватного сприйняття оточення образом ворога, акцентуація негативних якостей (як реальних, так й ілюзорних), прояв тривоги із-за того, що "образ ворога" домінує:

• недовіра (усе, що виходить від ворога, - погано, або, якщо це розумно, то переслідує нечесні цілі);

• приписування всіх провин опоненту (опонент відповідальний за всі виниклі проблеми і винуватий у всьому);

• негативне очікування (усе, що робить ворог, він робить із єдиною метою - нанести вам шкоду);

• ототожнення зі злом (ворог втілює все протилежне тому, чим є і до чого прагнете ви. Він хоче знищити те, що ви цінуєте і тому повинен він бути знищений);

• уява "нульової суми" (усе, що вигідно ворогові шкодить вам і навпаки);

• деіндивідуалізація (усякий, хто належить до даної групи, автоматично є ворогом);

• відмова в співчутті (ви не маєте нічого спільного із вашим ворогом, ніяка інформація не зможе спонукати у вас прояв до нього гуманних почуттів. Керуватися етичними критеріями стосовно ворога є небезпечно й нерозсудливо).

Очікування учасників часто є парадоксальними, - обидві сторони сподіваються шляхом натиску і твердості викликати зміну позицій опонента, але ніхто не готовий поступатися добровільно. Можливий, з метою заміщення марних дискусій, прояв силового впливу (не обов'язково фізичне насилля).

3. Ріст емоційної напруги. Виникає як реакція на ріст загрози можливих збитків, зниження керованості протилежною стороною, відчуття неспроможність реалізувати свої інтереси у бажаному обсязі у короткий проміжок часу, реакція на ріст інтенсивності опору опонента.

4. Перехід від логічних аргументів до претензій і персоніфікованих випадів. Конфлікт, як правило, починається з висловлення досить розумних аргументів. Але, висловлювання аргументів супроводжується яскравим емоційним забарвленням. Опонент, як правило, реагує не на аргументи, а на їх забарвлення. Відповідь опонента сприймається не як контраргумент, а як образа, погроза статусу особистості. Конфлікт зміщується із раціональної сфери на рівень емоцій. Образ "іншого" ще зберігається, але опоненти більше не зважають на думки, почуття, емоційний стан "іншого". У емоційній сфері домінує чорно-білий підхід. Усе, що "не я" і "не ми" є поганим і до уваги не приймається.

5. Ріст ієрархії рангу інтересів, які порушені і потребують захисту, їх дуалізм. Більш інтенсивні дії зачіпають більш важливі інтереси іншої сторони. Як наслідок, ескалація конфлікту може розглядатися як процес поглиблення протиріч. При ескалації інтереси конфліктуючих сторін, як би розводяться, на два протилежних полюси. На цьому етапі відбувається абсолютизація негативної оцінки опонента та власної позитивної оцінки. На карту ставляться "священні цінності", всі вищі форми переконань і найвищі моральні судження. Опонент стає абсолютним ворогом і тільки ворогом, знецінюється до стану речей, позбавляється людських рис. Але паралельно із цим, стосовно до інших людей, людина продовжує поводитися як доросла, що заважає недосвідченому спостерігачу зрозуміти суть того, що відбувається.

У момент ескалації конфлікту людиною нерідко керує агресія - тобто прагнення принести шкоду або біль іншому.

6.Застосування насильства. Як правило, агресія пов'язана з якоюсь внутрішньою компенсацією, прагненням відшкодування збитків. Важливо враховувати, що на цьому етапі суттєво більшу роль відіграє сприйняття потенційної загроза, а не її реальна наявність.

Виділяють два типи агресії – агресія, як самоціль (ворожа агресія) і агресія, як інструмент для досягнення чого-небудь (інструментальна агресія).

Агресія - це функція складної взаємодії між вродженими схильностями та засвоєними реакціями.

7.Втрата початкового предмету розбіжностей. Сторони продовжують протидіяти, але інтенсивність боротьби знижується, має місце збалансована протидія.

8.Розширення границь конфлікту (генералізація) - перехід до більше глибоких протиріч, збільшення потенційних точок протистояння. Можливе збільшення числа учасників.

9.Завершення конфлікту. Сторони переходять до пошуку рішення проблеми. Основними формами завершення конфлікту є вирішення, врегулювання, загасання, усунення або переростання в інший конфлікт.

Післяконфліктний період включає етапи часткової і повної нормалізації стосунків між опонентами.

Часткова нормалізація наступає у випадку, коли негативні емоції суттєво зменшили свій пряв, але повністю не зникли. Вона супроводжується переживаннями, осмисленням того, що відбулося, корекцією оцінок опонента, почуттям провини за свої дії під час конфлікту.

Повна нормалізація стосунків наступає при умові усвідомлення сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії.

Всі ці періоди й етапи можуть мати різну тривалість. Деякі етапи можуть об’єднуватися або займати настільки незначний проміжок часу, що практично відсутня можливість їх розрізнити.

Отже, конфлікт - це явище зі складною структурою та динамікою, а тому тактика його рішення повинна відрізнятися залежно від етапу, періоду та тривалості конфлікту.

Найбільш результативним є управління конфліктом у період його латентного розвитку. Статистика стверджує, що бажаний результат досягається приблизно у 90% випадків при умові адекватного усвідомлення конфліктної ситуації.

На етапі початку відкритої фази конфлікту результативність управлінського впливу на його перебіг суттєво зменшується і становить менше 50%.