Тема 7. Вексель та банківські цінні папери

7.1. Вексельний обіг

7.2. Види векселів

7.3. Банківські цінні папери

7.1. Вексельний обіг.

Вексель – цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після наслання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законодавчими актами:

• Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року.

• Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року”, якою запроваджено “Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” від 6 липня 1999 року.

• Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 “Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”.

• Указ Президента України від 26 липня 1995 року “Про розширення сфери обігу векселів. Постанова Правління Національного банку України від 25.09.2001 р. № 403 “Про затвердження Положення про розрахункові палати для пред’явлення векселів до платежу”.

• Постанова Правління Національного банку України від 16.12.2002 р. №508 “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України”.

• Постанова Правління Національного банку України від 28.05.99 р. №258 “Про затвердження Положення про операції банків з векселями”. “Положення про операції банків з векселями”, реєстр. № 653 від 01.06.99 р.

7.2. Види векселів.

В Україні використовуються два види векселів:

1) простий; 2) переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель – це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред’явленням або в день, указаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред’явникові векселя.

Основні проблеми вексельного обігу в Україні:

1) під час загальноекономічної кризи векселедавці намагалися погасити вексель не грошима, а товарами:

2) часто векселі відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред’явлення векселя до оплати й протесту;

3) арбітражний суд не завжди може захистити права векселетримача, якщо він припустився грубої необережності;

4) ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.

У процесі розвитку ринкових відносин та підвищення динамічності вітчизняної економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дає змогу оперативно розв’язувати багато складних господарських і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури уже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядався урядом України як один із головних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена оптимально необхідна правова база для цього. Вона потребує дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

В Україні згідно з чинним законодавством:

• використовують векселі, а також виступають векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами тільки юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства;

• векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку України та комерційних банків;

• вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не друкованим способами;

• сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами, вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та засвідчують печаткою.

Вексель є зручним фінансовим інструментом, використовуваним переважно для надання коротко- та середньострокового комерційного кредиту, а також для проведення розрахунків.

Сама форма векселя потребує обов’язкового чіткого додержання всіх специфічних формальних ознак векселя як цінного паперу.

Нині вексель займає певний достатньо широкий сегмент українського ринку цінних паперів.

7.3. Банківські цінні папери.

Визначення банку як установи, яка акумулює вільні кошти і розміщує їх на основі повернення, дає змогу виділити в його діяльності такі функції, що пов’язані з визначенням цінних паперів. Так купівля банками акцій промислових підприємств пов’язана з прагненням банків до отримання прибутку. Великі банки-монополісти не задовольняє звичайний прибуток від кредитних операцій. В результаті купівлі промислових акцій частина монополістичного надприбутку переходить від промисловості до банків шляхом отримання ними дивідендів за промисловими акціями. У даному разі банки виступають як інвестори. Банківські установи Для отримання емісійного прибутку випускають цінні папери.

З розвитком операцій комерційних банків, із необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду в комерційних банків виникла потреба збільшити розміри цього фонду. Це відбувається шляхом емісії.

Для реєстрації випуску банк-емітент складає проспект емісії. Банк може випускати акції двох видів – прості й привілейовані.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів виявляються у:

• випуску акцій;

• організації їх розміщення;

• забезпеченні ліквідності;

• виплаті дивідендів;

• веденні реєстрів іменних цінних паперів;

• депозитарному обслуговуванні.

До цінних паперів банку належать також ощадний сертифікат, депозитний сертифікат, банківський вексель.

1. Ощадний сертифікат – це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвідчує право власника сертифіката на одержання суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленою терміну.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Пострадянські країни, наприклад Росія, пішли в цьому напрямі значно далі. У 1992 р. Всеросійський біржовий банк здійснив випуск таких сертифікатів у вигляді металевих монет, що надає їм ще й нумізматичної цінності. Нині цим банком опрацьовуються питання емісії срібних сертифікатів.

Основна особливість ощадних сертифікатів в Україні полягає в тому, що цей вид цінних паперів може випускатися лише банківськими установами (банками).

Банк-емітент здійснює реєстрацію випущених сертифікатів шляхом записів у спеціальних корінцях або реєстраційному журналі. В корінці депозитного та ощадного сертифіката обов’язково вказується номер документа, сума вкладу, дата видачі сертифіката, термін його повернення, найменування та підпис бенефіціара.

Для визначення процентних виплат банками публікується депо­зитна сітка, що являє собою таблицю, в якій показана залежність розміру процентних виплат від терміну та розміру депозиту.

2. Депозитний сертифікат – це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення коштів, який засвідчує право власника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним.

В Україні найбільш поширеним серед банківських цінних паперів є депозитний сертифікат НБУ.

У Положенні “Про депозитний сертифікат НБУ” чітко й вичерпно визначено поняття і сутність депозитного сертифіката НБУ. Це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку України у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого терміну. Положення визначає порядок проведення операцій із сертифікатами.

Мета випуску таких сертифікатів:

• введення інструмента, що мас замінити облігації внутрішньої державної позики, довіру до яких підірвано;

• використання нового способу регулювання кількості грошового обігу.

Сертифікати НБУ випускаються за рішенням Правління Національного банку України періодично у вигляді окремих випусків, а їхня номінальна вартість встановлюється залежно від потреби регулювання обсягів грошової маси.

Останнім часом в Україні отримали розповсюдження валютні ощадні сертифікати. Вони є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів у доларах США та підтверджують права пред’явників сертифікатів на отримання їх вартості за котируванням на день пред’явлення. Номінальна вартість таких сертифікатів у різних банках різна – від 20 до 500 доларів США. Перший випуск таких сертифікатів, іменних та на пред’явника, був здійснений у лютому 1996 року АКБ “Надра”.

Як правило, сертифікати розміщують на аукціонах, термін їх обігу становить 1-180 днів; вони можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, а також інших операцій на вторинному ринку.

Можна виділити такі види сертифікатів:

За видами вкладників:

а) ощадний (фізична особа);

б) депозитний (юридична особа).

За формою розрахунків:

а) безготівковий (депозитний);

б) готівковий (ощадний).

За терміном позики:

а) визначений (терміновий);

б) невизначений (до запитання).

За способом реєстрації руху:

а) без додаткових записів (на пред’явника);

б) з оформленням записів (іменний).

За способом реєстрації випуску:

а) відривний корінець (з корінцями);

б) реєстраційний журнал (без корінців).

Серед інших видів банківських цінних паперів слід назвати вексель банку. Банківський вексель призначений для залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, має депозитну природу. Однак на відміну від сертифікату, він може бути використаний як платіжний засіб в оплату за товари та послуги.

Тематика рефератів

1. Характеристика фінансових інструментів на ринку капіталів України.

2. Акція як інструмент корпоративного управління підприємством.

3. Облігації на ринку капіталів України.

4. Ринки банківських цінних паперів за рубежем.

5. Вексель як найстаріший інструмент комерційного кредитування.

6. Сучасний стан ринку депозитних сертифікатів в Україні та країнах Східної і Західної Європи.

7. Банківські цінні папери як інструмент інтеграції банківського і промислового капіталу.

8. Проблемні аспект залучення іноземних капіталів в банківський сектор України.

Рекомендована література

1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р., №1201-XII.

2. Іваницька О.М. Фінансові ринки. – К.: УАДУ, 1999.

3. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок. – К.: Каравела, 2002.

4. Науменкова С.В. Фінансовий ринок та інвестиції. – К.: Знання, 2000.

5. Сутерміна В.М. Фінансовий ринок. – К.: КНЕУ, 2001.

6. Еш С.М. Фінансовий ринок. Курс лекцій. – К.: НУХТ, 2007.

Питання для обговорення

1. У чому полягають відмінності між фінансовим та комерційним векселями?

2. Які розрахункові операції з векселями виконують банки і в чому їх суть?

3. У чому полягає процедура опротестувати векселя і з якою метою типі проводиться?

4. Вексель та проблеми вексельного обігу в Україні.

ТЕМА № 8. РИНОК ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

8.1. Сутність та критерії класифікації похідних фінансових активів

8.2. Опціон та його специфікація

8.3. Ф’ючерс та загальні характеристики ф’ючерсних контрактів

8.4. Депозитарна розписка

8.5. Варіант та інші похідні цінних паперів

8.1. Сутність та критерії класифікації похідних фінансових активів

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, – це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем Мийних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено н їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, інші ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф’ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу йому у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг низового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф’ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати як такі, які мають спільну основу. Всі вони пов’язані з купівлею-продажем активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні зі строкових угод є обов’язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Причому біржові строкові контракти передбачають дострокове й одностороннє припинення зобов’язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив небажаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій я купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод стан одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активі и на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції – від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що вій здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення цін, називають “биками”, а тих, хто на пониження, – “ведмедями”.

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актин потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод є ефективним механізмом страхування від цінового, процентного, валютного та інших фінансових ризиків.

В строковому ринку операції провадяться в основному реальними її мисниками активів і фінансовими посередниками. Власники активів пий маються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів. Їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в пінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних участі кін строкового ринку називають хеджерами, а інших спекулянтами.

У цілому ринок строкових угод не тільки слугує ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об’єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Великого розвитку ринок строкових угод набув на міжнародному ти розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових угод більшою мірою розвинулись на ринках з більш мінливими цінами та процентними ставками. Збільшення мінливості процентних ставок не треба ототожнювати з інфляційними процесами дефляцією. При досить рухливих процентних ставках у різних видів ринку існують різні прогнози щодо майбутнього розвитку надій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежного характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові прогнози у різних учасників ринку, що не сприяє укладанню строкових угод.

8.2. Опціон та його специфікація

Опціон – похідний цінний папір, що засвідчує право однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

В Україні можуть випускатися опціони:

• на купівлю – опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

• на продаж – опціони, що засвідчують право власника на продаж базового активу продавцю опціону;

• з поставкою базового активу;

• без поставки базового активу.

Фондовий варіант – це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варіант надає його власнику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варіанта.

Опціон може бути:

а) з виконанням протягом терміну його дії – опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

б) з виконанням в обумовлену дату – опціон, який виконується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов’язково повинна містити такі відомості:

• тип опціону;

• базовий актив;

• кількісні та якісні характеристики базового активу;

• перший та останній день обігу опціону;

• порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

• мінімальна зміна ціни угоди;

• порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зобов’язань за опціоном;

• порядок проведення розрахунків за опціонами.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внутрішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але навряд чи це допустить надписант, який враховує в премії не тільки внутрішню, а й зовнішню вартість. Остання – це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона залежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових процентних ставок, терміну дії контракту й інших факторів. Зовнішня вартість залежить і від ступеня змін курсу базового активу в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається простою інтерполяцією попередніх курсових змін.

Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості.

8.3. Ф’ючерс та загальні характеристики ф’ючерсних контрактів

Ф’ючерс – похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов’язання покупця, продавця та організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф’ючерса.

Існують товарні та фінансові ф’ючерси. Товарні ф’ючерси це ф’ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін.

Фінансові ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти – державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов’язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф’ючерсах, наприклад, за банківськими процентними ставками, замість купівлі-одержання товару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф’ючерсний контракт – це контракт постачання. При цьому його продавець виступає постачальником, а покупець – майбутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф’ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані.

Особливість ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного прибутку під час перепродажу ф’ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф’ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту саму суму, але з протилежним змістом. При настанні терміну оплати за основною угодою врахування зворотних (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню прибутку, підстраховує його. Використання ф’ючерсів пов’язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Специфікація кожного нового класу ф’ючерсів обов’язково повинна містити такі відомості:

• вид ф’ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу);

• базовий актив;

• кількісні та якісні характеристики базового активу;

• термін виконання зобов’язання за ф’ючерсом;

• перший та останній день обігу ф’ючерса;

• порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов’язків за ф’ючерсом;

• порядок проведення розрахунків за ф’ючерсом;

• спосіб визначення ціни ф’ючерса; мінімальна зміна ціни ф’ючерса.

Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф’ючерсом.

Можливість оперативно закріпи ф’ючерсний контракт – його відмітна ознака. Це призводить до того. що менше як 5 % ф’ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару.

Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка відповідала б реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, що діють на ринку деривативів, – починаючи від самого тлумачення ф’ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від’ємної варіаційної маржі).

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф’ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

8.4. Депозитарна розписка

Депозитарна розписка (свідоцтво) – похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опосередкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів.

Депозитарні розписки – це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки – це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і посередника-резидента за допомогою проміжних документованих форм.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник американської депозитарної розписки (АДР), яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера і т. ін.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів ви­ступає, як правило, спеціальний американський депозитарний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і випускає дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиції, консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко пояснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості го­лосуючих акцій.

Українськими підприємствами випускаються депозитарні розписки з метою додаткового залучення коштів на іноземних ринках капіталу.

8.5. Варант та інші похідні цінні папери

Варант – це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і в установлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією У цьому разі цей похідний цінний папір мала, право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант – це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять:

• лотерейні білети, страхові поліси;

• обов’язкові замінники грошей (квитанції, контрольні товарні чеки, поштові марки, талони);

• різного роду платіжно-розрахункові зобов’язання, що виникають під час поточної господарської діяльності з будь-яким терміном виконання;

• легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. ін.);

• ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбітражне або судове рішення й ін.).

Наявність на ринку широкого вибору похідних фінансових інструментів сприяє перерозподілу ризиків, що виникають на фінансовому ринку, а також свідчить про достатню розвиненість фінансового ринку країни, в тому числі ринку цінних паперів як його складової. Функціонування ринку похідних фінансових інструментів підвищує ліквідність основних цінних паперів та створює додаткові напрями для вкладення тимчасово вільних грошових коштів.

Український ринок похідних цінних паперів знаходиться в стадії становлення та потребує розвитку його законодавчого регулювання.

Тематика рефератів

1. Ринок похідних цінних паперів за рубежем (на прикладі окремої країни).

2. Розвиток і сучасний стан ринку похідних цінних паперів в Україні.

3. Депозитарні розписки як інструмент залучення підприємством іноземного капіталу.

4. Опціон як засіб перерозподілу фінансового ризику. Види опціону.

Рекомендована література

1. Пуренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. – М : ИМФІЛ-М, 1996.

2. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків. – Т.: Бкон. думка, 2002.

3. Клебанова Т.С., Раевнева Е.В. Теория экономического риска. – X., 2001.

4. Лактіонов О.В. Біржові стратегії управління ціновим ризиком. – X., 2000.

5. Сохацька О. Ф’ючерсні ринки. – Т.: Економ, думка, 1999.

ПИТання для обговорення

1. Які основні причини появи та розвитку ринку строкових угод? Хто є основними учасниками ринку строкових угод?. У чому полягає суть строкової угоди?

2. Який вплив здійснюють на ринок строкових угод зростання мінливих процентних ставок та валютних курсів?

3. Що спричинило появу і розвиток ринку ф’ючерсних угод? У чому полягає суть хеджування?

4Роль похідних фінансових інструментів на фондовому ринку країни.

5. Особливості використання похідних цінних паперів в Україні.

6. Місце депозитарних розписок на сучасному фондовому ринку.

7. Проблеми використання похідних цінних паперів в Україні.