- •1. Праця як об’єкт вивчення дисципліни.
- •2.Формування і розвиток предмета дисципліни «Економіка праці та ств»
- •3.Завдання дисципліни
- •4. Праця як фундаментальна форма діяльності людини. Функції праці як соціального явища.
- •5. Характер і зміст праці
- •6. Класифікація видів праці.
- •7.Трудові ресурси як соціально-економічна категорія. Структура трудових ресурсів.
- •10.Поняття про трудовий потенціал. Показники, що характеризують компоненти трудового потенціалу людини.
- •11.Людський капітал як соціально-економічна категорія.
- •12.Сутність соціально-трудових відносин.
- •13.Нормативно-правове регулювання соціально трудових відносин в Україні.
- •14.Основні чинники формування соціально-трудових відносин.
- •2) Глобалізація економіки.
- •3) Розвиток суспільної праці та виробництва.
- •4) Життєвий цикл розвитку підприємства.
- •15.Субєкти і рівні соціально-трудових відносин.
- •16.Предмети і типи соціально-трудових відносин.
- •17.Сутність соціального партнерства та його роль.
- •18.Засади соціального партнерства, вироблені Міжнародною організацією праці, їхня суть.
- •19.Нормативно-правові та організаційні проблеми становлення системи соціального партнерства в Україні.
- •20.Роль держави і профспілок у системі соціального партнерства.
12.Сутність соціально-трудових відносин.
Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, соціально- психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.
Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.
Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з’ясування сутності таких категорій, як сторона, суб’єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально-трудових відносин.
У галузі економіки терміном “система” позначають сукупність ясно визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія.
У соціально-трудовій сфері систему утворюють окремі процеси, явища, суб’єкти, органи, що взаємодіють між собою. Характерними рисами цієї системи є її багатоелементність, ієрархічність, цілісність. Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування: перша – фактично соціально-трудові відносини, які функціонують на об’єктивному та суб’єктивному рівнях; друга – соціально-трудові відносини, які відображають проекцію соціально-трудових відносин на інституціональний, законодавчий та нормотворчий рівні.
13.Нормативно-правове регулювання соціально трудових відносин в Україні.
Як законодавець, держава повинна гарантувати дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про соціальне партнерство в Україні” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини. Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади, яку представляють:
— на державному рівні — Кабінет Міністрів України;
— на галузевому рівні — міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
— на територіальному рівні – обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад.
Як власник засобів виробництва, через відповідну систему управління ними, держава (тобто управлінський апарат) у відносинах із профспілками намагається розв’язувати проблеми значною мірою за рахунок трудящих. У той же час уряд не може не шукати діалогу з профспілками, аби створити певний соціальний клімат, необхідний для проведення докорінної ринкової перебудови.
Держава як соціальний партнер може розглядатися у двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів. Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції. Як представники інтересів держави в системі соціального партнерства сьогодні, відповідно до чинного законодавства, виступають виконавчі органи державної влади різних рівнів.
Нині в Україні сформувалась і функціонує система державних органів, що регулюють трудові відносини, наприклад Міністерство праці і соціальної політики, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, Національна рада соціального партнерства, а також Національна служба посередництва і примирення.