Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їхній звуковій близькості та семантичних контактах. Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів. Сфера вживання паронімів — публіцистика, художня література, усне розмовне мовлення. Паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. У паронімів ширші можливості асоціативних зв'язків. Одна із стилістичних функцій паронімів —

семантичне переключання. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу картину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази:

У графа профіль — як у грифа,

А я бродячий менестрель.

Я те нікому ие приносив лиха,

А лютня в мене срібна, як форель.

Дружина в нього — справжня королева.

Вона печальна, чи мені здалось?

Вона дзвенить, як чарка кришталева,

в якій шампанське льодом узялось.

Ах, заспокойтесь, нащо ці баталії?

Ця ваша злість безсила і нудна.

ртак би взяти за тоненьку талію.

і поцілунком випити до дна. (Л. Костенко)

У цій же функції широко використовуються пароніми в усній народній творчості: «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в зеленому горщику, поставлю на дубочку: дубочок схитнувся, а дощик линувся — цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою-».

Ще одна функція паронімів — семантичне зіставлення. Два близькозвучних слова дають можливість виразніше зіставити якісь риси людини, рельєфніше описати події, явища і т. д.: «Барвистість іспанського пейзажу доповнюють пейзани в мальовничих шатах, що захоплено вітають

туристів і закидають їх магноліями та камеліями» (Ю. Смолич){

Часом для створення каламбурних ситуацій гумористичного плану використовується зіставлення близькозвучних лексичних елементів різних мов: «Францішку! А чого ти мовчиш? Ти — за?—Айно! — рішуче тупнув босою, порепаною ногою Францішек,— айно! — Айно! — підхопила в один голос решта селян.— Чуєте, всі кажуть: файно! — резюмував Хома» (О. Гончар).

У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків: Шкала і школа талантів, Розрахунки і прорахунку Кличе на матч футбольний м'яч, Манери чи маневри? і под.

На основі паронімії будується парономазія (гр.)—стилістична фігура, в" якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: «—О, бачиш,— втішився Кочубей,— він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба та дере за чуба.., го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав?» (Б. Легікий).

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного: замість факт «подія, явище» кажуть фактор «умова, рушійна сила», замість уявлення «поняття» — уява «фантазія», замість пригода «подія, випадок» — нагода «слушний момент, можливість». Часто плутають слова таємничий і втаємничений.

Запам'ятаймо правильні значення кількох паронімічних груп. Прадавні мешканці Америки звуться індіанці, а індійці живуть в Індії. Слово італійський пов'язане з сучасною Італією: італійська мова, італійське кіномистецтво, Італійський страйк. А коли йдеться про племена, що населяли Апеннінський півострів у давнину, вживаємо прикметника італьський: італьська легенда, італьська німфа. Російське итальянский треба перекладати італійський, а италийский — італьський. Особовий — стосовний до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий— властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя.

Сплутування паронімів свідчить про недостатній рівень володіння мовою. Інколи пароніми вживають один замість одного для досягнення гумористичного ефекту. З цією ж метою вдаються й до перекручення слів літературної мови: «—Чого вам треба? Собаки? Куплю! Вкраду! Якої породи? Стрептококпенчера? сетера-лапсердака? хатню таксі? оболонку? шприця? фокспрем'єра? Говоріть! Кажіть! Замовляйте, сто догів вам у квартиру» (В. Чечвянський).

Стилістичні властивості паронімічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів.

Лекція № 3

Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні. Евфемізми як різновиди синонімів. Поняття про синонімічний ряд. Джерела синонімії. Стилістична роль синонімів.

План

1. Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні.

2. Поняття про синонімічний ряд

3. Джерела синонімії.

4. Евфемізми як різновиди синонімів

5. Стилістична роль синонімів

Література