Пряме та переносне значення слова

З багатьох значень слова, з якими воно поширене в мові, одне для нього є основним, або прямим, а решта — переносні, або непрямі. Слово, вжите в прямому значенні, означає звичайну назву предмета або якого-небудь явища. Пряме значення слова найчастіше є для нього первинне, і воно зрозуміле як в реченні, так і ізольовано, без зв'язку з іншими словами, отже, воно незалежне від контексту, від словесного оточення. Іменник перець, наприклад, означає назву городньої рослини з певними, їй властивими якостями. Це його пряме значення, з ним він виступає в реченні До страви подали червоний перець. Якщо вжити слово перець поза контекстом, то в ньому зберігається це ж значення. Але в реченні У його словах було багато перцю названий іменник має вже інше, не пряме, а переносне значення, яке залежить від сполучення цього іменника з іншими словами, тобто від контексту, і він означає тут не звичайну назву відомої рослини, а виражає гострий дотеп. Вжите поза контекстом слово перець, звичайно, ніякого дотепу не виражає і взагалі не може мати переносного значення.

Переносні значення семантично зв'язані з основним і групуються навколо нього. Оскільки в слові може бути кілька переносних значень, то разом з основним вони складають цілий ряд значень, тісно пов'язаних між собою. Так, наприклад, в українській мові здавна існує іменник клин. У звичайному, або прямому, значенні він уживається як назва загостреного кілка, призначеного для розщеплювання якого-небудь предмета. За зовнішньою подібністю слово клин набуло нового значення: воно стало називати вставку в одязі. А під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. це слово стали вживати ще з одним переносним значенням: воно використовувалося для назви військової операції, коли фронт ворога розколювали ударом на невеликій ділянці.

Отже, слово в процесі розвитку може поширювати свій

семантичний об'єм. Проте бувають і зворотні процеси в розвитку значень

слова, що ведуть до звуження його семантичного об'єму внаслідок

того, що якесь із значень виходить з ужитку. Наприклад, слово

квас раніше означало назву будь-якої кислої рідини, кислоти

взагалі, а тепер означає лише назву певного напою; слово злодій

раніше — «людина, яка чинить будь-яке зло», а в сучасній

українській мові — «людина, яка займається крадіжкою»; слово година

раніше означало час взагалі (залишилось у сполученні лиха

година), а тепер — «відтинок часу в 60 хвилин».

Буває й так, що в слові зберігається тільки нове значення, яке

колись було переносним, а первинне втрачається. Тоді переносне

значення сприймається, як пряме. Наприклад, слово стіл

(давньоруське столъ) колись означало назву застеленого місця, і

утворилося воно від того ж кореня, що й постіль (давньоруське постель),

стелити. Потім слово стіл стало означати «місце для сидіння»

(звідси походить і іменник стілець — із давнього стольць). Сучасне

значення іменника стіл історично є вторинним, похідним, колись

воно було непрямим, але оскільки первинний зміст це слово

втратило, то теперішнє значення його стало основним, або прямим.

Прикметник синій колись означав «сяючий» і міг вживатися у зна^

ченні будь-якого кольору. Порівн. у давньоруській мові:

синий млънии («Слово о полку Ігоревім»), синя яко сажа («Житіє

Андрія Юродивого»), Значення назви певного кольору, з яким

вживається слово синій у сучасних східнослов'янських мовах,

спершу, звичайно, було непрямим, але в зв'язку з утратою

прикметником синій первинного значення воно стало сприйматися як

основне, пряме. Історія розвитку словникового складу української

мови, як і будь-якої іншої, знає багато таких прикладів.

На основі полісемії виникло в мові явище метафоричного

вживання слів. Метафора (від грецького теіарНога —

«перенесення») — це перенесення назви з одних предметів, явищ,

властивостей на інші на підставі подібності їх ознак або схожості

вражень від них. До метафор, наприклад, належать виділені

слова в таких реченнях і словосполученнях: Хати всміхалися

в тон загальної радості від почуття волі (І. Ле); дощ ідеу сонце

сходить, легкий настрій, на крилах пісень.

В українській мові, як і в будь-якій іншій, розрізняють

метафори загальнонародні, тобто загальновживані (сонце зійшло),

і індивідуальні, поширені в художній літературі як один із

засобів створення поетичних образів (Кудись хмарки на конях

мчать — Т.).

Переносне вживання слова може мати різний зв'язок з

основним його значенням. Іноді назва одного предмета, явища,

властивості переноситься на інші за ознакою суміжності. Таке

вживання переносного значення слова називається метонімією

(від грецького теіопутіа— «перейменування»), наприклад: читав

Шевченка, цілу ніч не стуляв очей, солов'їні гаї, тобто

читав твори Шевченка; цілу ніч не спав; гаї, в яких співають

солов'ї.

В основі метонімії лежить реальний зв'язок між предметами

та явищами, який і виражається уподібненням їх за ознакою

суміжності. Цим метонімія відрізняється від метафори, в якій

лише зіставляються за ознаками схожості певні предмети, явища

та властивості.

Буває, що в мові замість назви цілого вживається назва його

частини або, навпаки,— в значенні назви частини виступає назва

цілого. Таке перенесення значення слова називається

синекдохою (від грецького зупекйосіїе — «співпереймання»),

наприклад: Зелений капелюх ще довго блукав по алеї (тобто

людина в зеленому капелюсі). Дорогого гостя вийшов зустрічати

весь Київ (замість: населення Києва).

Отже, суть полісемії полягає в перенесенні назви на інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: м е т а ф о р а , м е т о н і м і я , с и н е к д о х а . В основі м е т а ф о р и лежить подібність за формою (дзвоник — прилад для подавання звукових сигналів і ботанічна назва, голка — стрижень для шиття і тверда колючка на тілі їжака, чашечка — посудина і частина квітки), за розташуванням (ніс тварини і човна, рукав одягу і річки), за кольором (золотий браслет і сніп, смарагдовий перстень і ліс), за виконуваною функцією (двірник — працівник, що стежить за чистотою подвір'я, і стрілка для очищання вітрового скла автомашини). При м е т о н і м і ї перенесення відбувається на підставі суміжності, тобто тісного зв'язку понять: випив кухоль (посудина та її вміст), читаю Драча (автор та його твори), столове срібло (матеріал і виріб), гомоніла Україна (народ і країна), захист грав добре (люди і дія) тощо. С и н е к д о х а передбачає заміну частиною цілого, вживання однини замість множини, рідше навпаки: троянда — багаторічна кущова рослина і квітка цієї рослини; риба не може жити без води (замість «риби не можуть жити без води»).

Лекція № 2