2. "Історія запорозьких козаків" д. Яворицького.

Перу Д. І. Яворницького належить багато різних за жанром праць. великих і малих, наукових і популярних, більшість з яких присвячено історії запорозького козацтва.

Головний підсумок творчості Д. І. Яворницького — тритомна праця «История запорожских козаков». Як писав вчений у передмові до другого видання першого тому, «...в основание настоящего труда легло шестнадцатилетнее изучение жизни и военних деяний запорожских козаков, прославив­ших себя бессмертными подвигами в борьбе за веру, народность и отечество» (Т. 1.— С. 5). На цей час Д. І. Явориицький був вже відомий науковій громадськості як автор багатьох праць з історії запорозького козацтва. Зокрема, тоді були підготовлені і вийшли з друку такі великі роботи, як «Сборннк материалов для истории запорожских козаков» (Спб., 1888), "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (Спб., 1888.— Ч. 1—2 ), "Вольности запорожских козаков. Историко-топографический очерк" (Спб., 1890) та ін.

Видання, яке було підготовлене і представлене на суд читачів та наукової громадськості,— це справжня енциклопедія історії запорозького козацтва — його виникнення, військових дій, боротьби проти іноземних поневолювачів, побуту та звичаїв козацького стану протягом століть.

Надзвичайно широкою є джерельна база праці. Крім архівних докумен­тів, Д. І. Явориицький використав документальні збірки, мемуари та щоден­ники, дані топографії, археології, численний фольклорний матеріал, спогади старожилів. Вчений «...много раз объезжал все места бывших Сичей, много раз плавал по Днепру, спускался через пороги, осматривал острова, балки, леса, шляхи; вместе с этим посещал кладбища, изучал церковные древности, записывал козацкие песни, народные предания, вскрывал погребальные курганы и обозревал все, более или менее, значительные частные общественные собрания запорожских древностей» (T.I.—С.5). Справжня закоханість автора у предмет своїх досліджень, яку він зберіг до кінця життя, дала йому можливість написати запальний, емоційний, доступний за змістом та викладом твір про мужніх лицарів — козаків, життя яких проходило в битвах проти турецьких завойовників, пихатої польської шляхти та власних ви зискувачів.

В цьому контексті слід підкреслити, що Д. І. Яворницький на основі великого документального матеріалу більш глибоко аргументував думки своїх попередників щодо поступової еволюції козацтва до вищих форм своєї організації.

Вразливішою є позиція автора у питанні відносно внутрішньої будови та функціонування Запорозької Січі як соціального організму Д. І. Яворницький вважав, що «...запорожская община доходила до полного идеала равенства, неведомого ни в древнем мире, ни в средних, ни в новых веках; господствовавшее здесь начало равенства проходило везде: во время общих собраний, при виборах войсковых старшин, при управлении сичевом, при управлении паланочном, во всех запорожских школах, при общей трапезе, при разделе имущества и в частной жизни по куреням» (Т. 1.— С. 188). Це не випадкова фраза. Аналогічні думки та характеристики містяться на багатьох інших сторінках тритомної праці. Вчений неодноразово говорить про «свободу», «рівність», «братерство», «керівництво усією справою про­стою черню», твердить про «скорий, правий та повний суд», що існував на Запорожжі.

Безумовно, історичні реалії були іншими. Слід зазначити, що з самого початку існування Запорозької Січі вона являла собою складний та супереч­ливий суспільний організм, в якому поєднувались відносний демократизм громадських взаємин та посилення соціальної диференціації. Відомо (це відзначають усі без винятку джерела — актові та наративні), що на Січі традиційно склалась своєрідна суспільна система, характерними рисами якої були виборність старшини, функціонування козацького кола (ради), на якому вирішувались всі важливі проблеми внутрішнього життя Війська Запорозького та питання відносин з сусідніми державами.

Визнаючи розвиток на території вольностей Війська Запорозького відносин феодальної залежності, доречно поставити питання: в чому поляга­ла притягальна сила Запорожжя для народних мас України протягом декількох століть його існування? Д. І. Яворницький підійшов до правильних оцінок цього соціального феномену. «Запорожье,— писав він,— всегда имело глубокое значение во всей внутренней жизни южнорусского народа и его внешних отношений; оно было отпечатком его заветных стремлений, хранителем его политических и общественных идеалов и всегда служило для южнорусского народа живим предвозвестником свободы и равенства, мужества и храбрости, живим протестом против насилия и рабства. На Запорожье всегда опирались в критические моменти величайшие из малороссийских деятелей. Запорожье, наконец, всегда было ядром военних сил всего южнорусского народа» (Т. 3.—С.395).

Справді, головним і визначальним в цьому явищі було те, що Січ, незважаючи на проникнення в її суспільну тканину феодальних відносин, не знала кріпацтва і однієї з найтяжчих форм соціальної експлуатації — пан­щини. Слово «козак» асоціювалось у свідомості селянина з волею і незалеж­ністю від пана. Жорстоко експлуатований, зведений до становища раба, кріпак бачив перед собою суспільний ідеал — земний і реальний, а не той, що існував на сторінках біблійних писань. Ось чому, незважаючи на пересліду­вання, смертельну небезпеку, загрозу опинитись в татарському полоні, багатотисячні маси народу — вихідці із найрізноманітніших станів, постійно поповнювали ряди запорожців. По суті, це був невичерпний резерв людських ресурсів.

У відтворенні історії України другої половини XVII — початку XVIII ст. Д. І. Яворницький головну увагу приділив політичному аспекту подій. Тим часом істотним фактором, який впливав на співвідношення соціальних сил і справив помітний коригуючий вплив на історичний процес, стала могутня хвиля антифеодальної боротьби народних мас — селян, рядового козацтва, міських низів. Гострі соціальні мотиви були властиві виступу 1657—1658 pp. під керівництвом полтавського полковника М. Пушкаря і кошового отамана Я. Барабаша, переяславському повстанню 1666 p., заворушенням, виклика­ним укладенням Андрусівського договору про перемир'я між Росією і Польщею (1667). В 1663—1665 pp. мав місце масовий виступ селян і козаків під проводом І. Поповича, 1. Сербина, І. Децика, В. Дрозденка на Правобе­режжі ^1<. У 80-х роках в районі правобережного Подніпров'я виникла нова хвиля визвольної і антифеодальної боротьби народних мас. Дії козацьких полків очолювали С. Палій, Самуїл Іванович (Самусь), З. Іскра, А. Абазин. Характерною особливістю цих виступів було те, що в них саму активну участь брали запорожці.

Видатними подіями, які справили істотний вплив на суспільно-політичне життя України, були селянські війни в Росії 1667—1671 pp. під керівництвом С. Разіна і початку XVIII ст. під проводом К. Булавіна. Цікаво, що обидва керівники прагнули налагодити тісні зв'язки із Запорозькою Січчю. Як свідчить великий документальний матеріал, С. Разін спільно з кошовим отаманом І. Сірком готував план, «...чтобы потому ж шли к ним о том, что будто ево, Стеньку с товарищи, и их запорожских казаков хотят бояре сводить з Дону и из Запорог». Підтвердженням тісних політичних контактів між Доном і Запорожжям є те, що частина "прельщений» С. Разіна і його отаманів написана від імені «Великого войска Донского и Запорожского». Більш значну увагу на сторінках праці приділено викладу подій, пов'язаних з повстанням під керівництвом К. Булавіиа. Але питання про характер, політичну спрямованість, соціальний склад повстанських загонів, завдання і мету повстанців та роль в цих подіях Запорозької Січі практично залишились поза увагою автора.

Все життя, неви­черпну енергію, запал душі Д. І. Яворницький віддав вивченню цього складного соціального явища. В його працях чимало неоднозначних, супе­речливих тверджень, не завжди вистачає критичного ставлення до джерел. Але головне в іншому — в умовах, коли на сторінках багатьох наукових видань того часу домінували офіційні погляди і концепції, Д. І. Яворницький показав справжні місце та роль Запорозької Січі не тільки в історії українського, але і інших європейських народів. В цьому і полягає пізнаваль­на і наукова цінність творчого доробку вченого як історика.