7.11 Економічна частина

Економічна частина дипломного проекту показує економічне підґрунтя проекту, розробляється, його економічну доцільність і може включати наступні розрахунки:

1. Розрахунок економічної вартості першої копії досліджуваного зразка;

2. Обсяг видання розробленого видання;

3. Розрахунок економічної вартості технологічного процесу створення поліграфічної продукції.

4. Погодинна оплата праці людини, яка виготовляє зразок, нормована кількість часу необхідна для виготовлення

7.12 Висновки

Вкінці проекту потрібно зробити узагальнені висновки щодо дипломного проекту, зроблені за результатами виконання проекту.

При цьому необхідно викласти:

• прийняті в проекті технічні рішення і організаційно-технічні заходи, які забезпечують виконання завдання на проектування;

• оригінальні технічні рішення, прийняті автором проекту в процесі роботи;

• технічні рішення проекту, які можуть бути впроваджені у виробництво;

• техніко-економічні показники проекту та їх порівняння з базовими;

• інші відомості (за погодженням з керівником проекту).

Зроблені висновки необхідно співвіднести з метою і завданням на дипломне проектування.

7. 13 Список використаних джерел, перелік посилань на джерела

Перелік джерел, на які є посилання в пояснювальній записці, наводяться у кінці тексту пояснювальної записки на окремому аркуші. У відповідних місцях пояснювальної записки мають бути посилання на джерела інформації.

Бібліографічні описи в переліку посилань подають в алфавітному порядку. Порядкові номери описів у переліку джерел інформації повинні відповідати номерам посилань у тексті пояснювальної записки.

Відомості про джерело інформації потрібно подавати у відповідності до вимог стандарту ГОСТ 7.1:

- книги

Приклад 1

Основи технічного обслуговування і ремонту автомобілів. У 3 кн. Кн3. Ремонт автотранспортних засобів: Підручник / В.Є. Канарчук, О.А. Лудченко, А.Д. Чигринець-К.:Вища шк., 1993-599с.

- стандарти

Приклад 2

ДСТУ 2293-93. Система стандартів безпеки праці. Терміни та визначення.

Приклад 3

ГОСТ 2.105-95 ЕСКД. Общие требования к текстовым документам.

При оформленні Списку використаних джерел усі джерела слід у такій послідовності:

а) закони України (у хронологічній послідовності);

б) укази Президента, постанови уряду (у хронологічній послідовності);

в) директивні матеріали міністерств (у хронологічній послідовності);

г) монографії, брошури, підручники (алфавітний порядок);

д) статті з журналів (алфавітний порядок);

е) інструктивні, нормативні та інші матеріали, що використовуються підприємством (алфавітний порядок);

ж) іншомовні джерела;

з) електронні джерела (Інтернет-ресурси, CD та DVD-диски).

Відомості про включені до списку джерела слід подавати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць.

Бібліографічний опис - це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні для загальної характеристики й ідентифікації документу.

Бібліографічний опис складається з елементів, що об’єднані в ділянки, та заголовку.

У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки:

.- крапка і тире

. крапка

, кома

: двокрапка

; крапка з комою

/ коса риска

// дві косі риски

( ) круглі дужки

[ ] квадратні дужки

+ плюс

= знак рівності

Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (.-), який допускається заміняти знаком крапка (.).

Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.

У кількісному елементі бібліографічного опису можна вказати тільки сторінку цитованого тексту.

Основні елементи бібліографічного опису.

До них належить інформація про автора (чи авторів), назву твору, вид видання (перевидання чи переклад), місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації.

Дані про автора. Ініціали осіб, на чиї праці посилаються в науковій роботі, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки - на першому місці ставлять прізвище. Ця вимога стосується і опису іноземними мовами. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами.

Якщо це робота двох або трьох авторів, то можна подавати прізвище та ініціали лише першого автора і додавати слова “та ін.” (“et al.”).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авторів, індивідуальних чи колективних (назва організації) подають після назви через косу лінію (/). У цьому випадку ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна зазначити перших три, додаючи слова “та ін.” Можна навести прізвища всіх авторів, якщо прізвище важливого автора стоїть на п’ятому чи дальшому місці.

Дані про наукові ступені, вчені та почесні звання, титули, посаду, місце праці, членство у наукових товариствах чи академіях, які часто наводять на титульних сторінках книг, в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назву роботи наводять так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву - відомості , що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не скорочують.

Після назви уточнюють відомості про видання. Наприклад, ”Навч.посібник”, ”Підручник”, “Словник”, ”Довідник”, “Зб.статей”,

”Зб.наук.праць”, “У 3-х т.” тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку. Слова в уточненні дозволено скорочувати відповідно до чинних стандартів.

Дані про переклад. Після назви через одну косу лінію вказують дані про переклад. Наприклад, “Пер. з англ.”, “Пер.з англ.С.Панчишина”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою і перелічують авторів.

Дані про перевидання. Дані про перевидання й опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють з обох боків тире.

Порядковий номер видання подають завжди спочатку, позначаючи арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До цифри додають через дефіс закінчення (-ге,-тє,-те,-ме). Наприклад, ”3-тє вид., перероб. і доп.”

Вихідні дані видання. Після інформації про автора, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу.

Першим елементом вихідних даних є місце видання, яке наводять повністю у називному відмінку. Дозволено подавати скорочено лише назви столиць (чи інших великих міст). Наприклад, “Львів”,” Харків”, проте “К.”, ”М.”, ”Спб”,”N.Y.” Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді зазначають повну назву обох. Наприклад, ”М.;Спб.”, ”Київ;Львів”. Але “К.;Львів” - неприпустимо!

Зазначивши місце видання, ставлять двокрапку.

Далі подають назву видавництва коротко, без лапок, опускаючи слово “видавництво”. Якщо книгу видали два видавництва, то в описі зазначають обидва. Наприклад, “К.:Основи”, “Львів:Просвіта”, “Вид-во Львів.ун-ту”, “Львів:Світ; Київ:Либідь”, ”К.:Либідь:Основи”.

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то наводять перше зі словами “ та ін.” або ”etc.”

Після назви видавництва ставлять кому (,) і подають рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово “рік”, а також місяць і число не наводять. Наприклад, ”Львів:Каменяр,2000”.

Дані про обсяг публікацій. У бібліографічному описі книги подають об’єм монографії. Наприклад,“483с.”

У бібліографічному описі статей подають сторінки, на яких надрукована ця стаття. Наприклад, “С.34-63.”

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

Пишучи звіти, статті чи дисертації, автори повинні подавати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наведено в науковій роботі, або на ідеях і висновках яких розробляють проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена наукова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Варто посилатися на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні треба точно зазначити номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке зроблено посилання в науковій роботі.

Посилання в тексті на джерела варто зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “...у роботах [1-7]...”.

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, номер посилань має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад.

Цитата в тексті: “...у загальному обсязі робочого часу частка інформаційної роботи перевищує 70% [6]1) “

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дорона М.С. Автоматизація робіт в установах // ТНПР.-№4.-К.:Академія,1999.-С.66-71.

Відповідне подання виноски:

________________

1) [6] Дорона М.С. Автоматизація робіт в установах // ТНПР.-№4.-К.:Академія,1999.-С.66-71.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору треба наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований зміст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати треба починати і закінчувати лапками і наводити в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зберігаючи авторське написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Їх ставлять у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці);

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.

Список використаних джерел

Список використаних джерел (перелік посилань) - елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв.

Список використаних джерел треба розміщувати одним із таких способів:

- у порядку появи посилань у тексті (рекомендований ДСТУ 3008 для звітів про науково-дослідну роботу та при написанні дисертацій);

- в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

- у хронологічному порядку.

Основна вимога до укладання списку використаних джерел - однотипне оформлення та дотримання чинного державного стандарту на бібліографічний опис творів друку.

Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання).

Бібліографічні описи

Об’єктом бібліографічного опису є книга, брошура, однотомне чи багатотомне видання, а також окремий том (випуск) багатотомного чи серіального видання, нормативно-технічний і технічний документ (стандарт, технічні умови, техніко-економічні нормативи і норми, патентні документи, промислові каталоги, прейскуранти на матеріали, обладнання та вироби), депонована наукова робота, неопублікований документ ( звіт про НДР, неопублікований переклад, дисертація тощо).

Об’єктом бібліографічного опису може бути і складова частина документу - стаття, для ідентифікації та пошуку якої потрібні відомості про документ, в якому вона наведена.

Загальний вигляд бібліографічного опису статті:

Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття.- Місце видання:Видавництво,рік видання. - Сторінки, на яких надрукована стаття.

Скорочення слова Сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32; P.12-32; S.12-32).