1.5. Використання моделей процесу прийняття рішень

Моделювання власне процесу прийняття рішень дозволяє зробити істотний крок убік кількісних оцінок і кількісного аналізу результатів прийнятих рішень.

Це не в якому випадку не означає, що принижується роль якісного (некількісного) аналізу результатів прийнятих рішень.

Однак створення й використання моделей процесу прийняття рішень дозволяє навіть якісно оцінювані управлінські ситуації оцінювати кількісно за допомогою введення спеціальних вербально – числових шкал.

Використання моделювання процесу прийняття управлінських рішень дозволяє підняти на якісно новий рівень, розробити й упровадити в практику прийняття управлінських рішень сучасні технології.

Професійне використання моделей процесу ухвалення рішення дозволяє менеджерові контролювати інтуїтивні розуміння при прийнятті рішень, зокрема, забезпечувати великий ступінь несуперечності, погодженості й надійності прийнятих управлінських рішень.

З іншого боку, використання моделей дозволяє більш повно реалізувати інтуїцію, досвід і знання менеджера. Однак треба розуміти, що модель дозволяє знайти раціональне рішення лише для того спрощеного варіанта ситуації ухвалення рішення, т лише рекомендаційний характер і сприяє розробці ефективного управлінського рішення. Як говориться, на бога сподівайся, а сам не плошай.

У той же час відмовлення від їхнього використання в складних ситуаціях, як показує досвід, знижує ефективність прийнятих управлінських рішень.

Рішення, знайдене за допомогою моделювання ситуації ухвалення рішення, необхідно обов'язково проаналізувати з погляду повноти врахованих у ній факторів і, у разі потреби, внести відповідні корективи.

Якщо в процесі проведення аналізу виявляться додаткові фактори, що впливають на розвиток ситуації ухвалення рішення, то необхідно відповідним чином уточнити використовувану модель.

Як при розробці моделі, так і безпосередньо в процесі ухвалення управлінського рішення не можна недооцінювати нерідко визначальну роль, що грає одержання і використання експертної інформації.

При прийнятті особливо важливих рішень можуть використовуватися незалежно кілька моделей, що описують ситуацію ухвалення рішення з різних сторін.

Остаточне рішення приймається на підставі зіставлення результатів, отриманих з використанням різних моделей ситуації.

На завершальній стадії вирішального значення набуває мистецтво ухвалення рішення.

Однак не слід забувати, що видатний художник створює свої добутки спираючи на блискуче відточену і зроблену техніку.

Найбільший ефект при прийнятті важливих управлінських рішень дає сполучення досвіду, знань, інтуїції менеджера і сучасних технологій вироблення й ухвалення управлінського рішення.

Відзначимо також, що використання моделей процесу прийняття рішень дозволяє привнести в практику прийняття управлінських рішень елемент системності, забезпечити ефективний вплив різних етапів прийняття рішень.

Використання моделей доцільно не тільки при прийнятті особливо важливих рішень, але і при прийнятті набагато менш важливих рішень у часто повторюваних або багаторазово виникаючих ситуаціях прийняття рішень.

При моделюванні процесу прийняття рішень треба мати чітке представлення про базисні елементи таких моделей, якими є:

• ситуація ухвалення рішення;

• час для ухвалення рішення;

• ресурси, необхідні для ухвалення рішення;

• ресурси, якими розташовує організація або ЛПР;

• система керованих факторів;

• система некерованих факторів;

• система зв'язків між керованими і некерованими факторами;

• альтернативні варіанти рішень;

• система критеріїв (оцінна система) для оцінки результатів прийнятих рішень.

Відзначимо важливе для сучасного етапу масованого використання управлінських технологій обставин.

Використовувана в процесі ухвалення управлінського рішення модель повинна бути адекватна ситуації ухвалення рішення.

Це означає, що модель повинна:

• відповідати структурі й властивостям об'єкта управління;

• особливостям і можливостям використовуваних методів моделювання й експериментів, проведених на базі використовуваних моделей;

• відповідати вимогам розв'язуваної управлінської задачі.

Відзначимо, що поряд із вимогою відповідності моделі об'єктові управління, важливу роль грає вимога відповідності моделі системі цінностей і переваги ЛПР, володінню ЛПР необхідними професійними навичками роботи із сучасними управлінськими технологіями, рівневі довіри ЛПР до результатів моделювання.

Однак недостатній аналіз ситуації ухвалення рішення нерідко приводить до помилково прийнятих управлінських рішень і, отже, до додаткових невиправданих утрат.

Слід зазначити також, що той самий об'єкт управління може бути представлений за допомогою різних моделей у,, залежності від того якого аспекту об'єкта управління стосується прийняте рішення.

Моделі процесу управління можуть розрізнятися за ступенем складності. Наприклад, так називані мультиплікативні факторні моделі, що характеризують вплив основних факторів на розвиток ситуації ухвалення рішення, будучи досить простими, у той же час викликають додаткові складності при їхньому використанні.

У той же час трудомісткі при розробці економіко-математичні моделі при їхньому використанні досить зручні при наявності сучасних систем підтримки й супроводи процесу вироблення управлінських рішень.

Приведемо найбільш загальноприйняті класифікації моделей процесу прийняття управлінських рішень.

Дескриптивні і нормативні моделі застосовуються для опису властивостей і параметрів процесу прийняття рішень із метою прогнозування його ходу в майбутньому.

Успіх застосування дескриптивних моделей у значній мірі залежить від точності опису законів і закономірностей функціонування об'єкта управління.

Нормативні моделі застосовуються для управління процесом прийняття рішень, для формування його істотних елементів і його розвитку.

Нормативні моделі припускають активна участь у процесі прийняття рішень і його моделюванні учасників процесу прийняття рішень.

Індуктивні і дедуктивні моделі. Індуктивні моделі будуються шляхом узагальнення спостережень по одиничних приватних фактах, що вважаються важливими для прийняття управлінських рішень.

Якість індуктивної моделі визначається тим, наскільки, з одного боку, удається спростити опис ситуації ухвалення рішення, а, з іншого боку, наскільки вірно удається відбити основні властивості моделюючої ситуації.

При розробці дедуктивних моделей виходять не з аналізу конкретних фактів, а зі спрощеної системи гіпотетичних ситуацій.

Тут шлях створення моделі – від абстрактного представлення управлінської ситуації до її конкретної реальності.

Проблемно-орієнтовані моделі й моделі рішення. Проблемно-орієнтовані моделі будуються на впровадженні нових методів моделювання стосовно до конкретної проблемної ситуації ухвалення рішення.

Тут основне завдання полягає в адаптації нових методів для моделювання конкретного управлінського процесу.

Моделі рішення розробляються з урахуванням можливостей проведення експериментів із ними, а також можливостей сучасних управлінських технологій і спрямовані на рішення найважливіших управлінських задач.

Алгоритми, використовувані в цих моделях, визначають специфічні вимоги до умов їхнього застосування й структурі моделей.

До числа таких моделей відносяться і моделі, що активно використовують економіко-математичні методи рішення управлінських задач.

Одноцільові й багатоцільові моделі. Нерідко для оцінки альтернативного варіанта рішення необхідно використовувати трохи досить різнорідних незалежних критеріїв, орієнтованих на досягнення різних, часом важко порівнянних, цілей.

В останньому випадку ступінь досягнення мети визначається за допомогою спеціально розроблювального комплексного критерію.

Багатоцільовими називаються моделі, у яких передбачається прагнення до досягнення декількох незалежних цілей, зводяться не до одній комплексного.

Існують методи, що дозволяють зіставляти альтернативні варіанти по декількох критеріях і здійснювати їхню оптимізацію.

У деяких випадках частина цілей (критеріїв) удається записати у виді обмежень відповідної економіко-математичної моделі.

ситуації ухвалення рішення.

Детерміновані й стохастичні моделі. У детермінованих моделях усі фактори, що роблять вплив на розвиток ситуації ухвалення рішення, однозначно визначені і їхні Одноперіодні і багатоперіодні моделі. Одноперіодні моделі виходять із припущення, що сума оптимальних одиничних рішень в окремі періоди прийняття рішень у цілому за весь період прийняття рішень також дає оптимальне рішення. Цей підхід не завжди виправданий.

Іноді виграш на окремому етапі може приводити до великих утрат для організації, якщо розглядати весь період, на якому приймаються рішення.

Багатоперіодні моделі припускають комплексне рішення управлінської проблеми з урахуванням усього періоду ухвалення управлінського рішення.

Одноперіодні моделі можуть використовуватися при розробці багатоперіодної моделі з метою більш адекватного представлення значення, відомі в момент ухвалення рішення.

Стохастичні моделі припускають наявність елемента невизначеності, враховують можливий ймовірний розподіл значень факторів і параметрів, що визначають розвиток ситуації.

Слід зазначити, що детерміновані моделі, з одного боку, є спрощеними, оскільки не дозволяють досить повно враховувати елемент невизначеності. З іншого боку, вони дозволяють врахувати багато додаткових факторів, найчастіше, недоступні стохастичним моделям.

Тут також нерідко виявляється справедливої відома закономірність: з огляду на одні фактори при моделюванні ми нерідко забуваємо про інші. І це природно. Ніяка модель не може врахувати абсолютно усі фактори.

Але професійно розроблена модель відрізняється тим, що дозволяє врахувати найбільш істотні з них.

У процесі реального управління організацією менеджер зіштовхується з полем проблем, що повинні бути вирішені в процесі діяльності організації.

Проблеми визначаються стратегічними й тактичними цілями організації, станом поза простір можливих рішень.

Основною задачею керівника є визначення для кожної проблеми, що належить виниклому полю проблем, альтернативного варіанта рішення з простору рішень, що дозволяє в найбільшій відповідності з цілями організації вирішити цю проблему.

Для визначення найбільш кращого альтернативного варіанта рішення для конкретної проблеми використовуються вирішальні правила, на підставі яких здійснюється порівняння і вибори альтернативних варіантів.

Вирішальні правила дозволяють як при одно цільовому, так і при багатоцільовому підходах дати однокритеріальну і багатокритеріальну оцінку порівнюваним варіантам рішень.

До числа найбільш розповсюджених вирішальних правил можна віднести:

• метод «згортки», при якому розраховується значення єдиного комплексного критерію для кожного альтернативного варіанта рішення;

• принцип Парето, при якому зіставляються оцінки альтернативних варіантів рішень по декількох критеріях і відкидаються «домінуючі» рішення;

• лексикографічний вибір, при якому вибір здійснюється спочатку по найбільш важливих критеріях, а потім по менш важливим;

• правило максіміна, використовуване при ігровому підході і реалізуючій стратегії гарантованого результату, коли вибирається варіант, що дає максимальний ефект при найменш сприятливих діях супротивника й інші.

Велике поширення одержали вирішальні правила, засновані на використанні функції корисності альтернативного варіанта рішення.