1.4. Моделі процесу прийняття рішень в організаціях

Термін «модель» різними авторами тлумачиться неоднаково. Так, скажемо, Мескон, Альберт і Хедоурі під моделлю розуміють спрощення реальної життєвої ситуації, до якої вона застосовується.

Шеннон під моделлю розуміє представлення об'єкта, системи або ідеї у деякій формі, відмінної від самої цілісності.

Але нам більш удалим представляється визначення поняття «модель», дане Медоузом і ін. у монографії «Межі росту», у якій аналізуються різні можливі сценарії розвитку економіки й людства.

Відповідно до цього визначення, модель – це просто упорядкований набір припущень про складну систему.

Моделі використовуються для більш чіткого розуміння того або іншого аспекту функціонування об'єкта шляхом добору тих спостережень, досвіду, відчуттів і т.д., що мають відношення до аналізованої проблеми.

Модель менш складна, чим об'єкт, що моделюється, і дозволяє керівникові краще розбиратися в конкретній ситуації і прийняти правильне рішення.

Аналіз моделей і особливостей організацій як штучного, так і природного типу показав, що будь-яка організація, що функціонує в реальному швидко мінливому світі повинна мати ефективно працюючий механізм управління рішенням виникаючих перед нею проблем.

Не менш важливий для організації і виконавчий механізм, що забезпечує реалізацію прийнятого рішення.

Механізм керування проблемами організації повинний забезпечувати:

• виявлення й діагностику проблем, що виникають в організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов;

• співвіднесення їх зі стратегічними і тактичними цілями;

• аналіз проблем і підготовку управлінських рішень;

• визначення механізму реалізації рішень;

• визначення конкретних виконавців серед існуючих структурних підрозділів.

Якщо ж серед існуючих структурних підрозділів організації відсутнє підрозділу, здатні ефективно реалізувати прийняті рішення, а рішення є життєво важливими для виживаності організації або для досягнення стратегічних або важливих тактичних цілей, то необхідно створення нових підрозділів, здатних забезпечити їхню реалізацію.

Прикладом масового створення нових структурних підрозділів на підприємствах у період переходу до ринку було створення маркетингових підрозділів, оскільки без забезпечення збуту виробленої підприємством продукції не могло бути і мови про ведення ефективної економічної діяльності.

Модель рішення проблем в організації – це, насамперед, представлення її механізму управління проблемами.

Приведемо основні концептуальні моделі, за допомогою яких описується управління, а значить і прийняття управлінських рішень в організації.

1. Модель «організація – машина». Відповідно до цієї моделі організація представляється як безособистісний механізм у вигляді багаторівневої адміністративної ієрархії, що складається з формалізованих структур, зв'язків, системи взаємин між її членами. Велика увага при цьому приділяється єдності командування, функціональній взаємодії, механізмам управління. До цієї моделі близька і «бюрократична модель» організації.

2. Модель «природної» організації. Відповідно до цієї моделі організації, що виникають природним образом, розвиваються по власних законах. Вони мають здатність само набудовуватися, реагуючи на зовнішні й внутрішні зміни. Відхилення від мети не вважається негативним результатом, оскільки природна організація функціонує, як правило, в умовах із значним елементом невизначеності.

3. Організація – громада. Відповідно до цієї моделі головним регулятором в організації є прийняті в групі норми поводження. Особливе значення надається міжособистісним відносинам, відносинам між окремими членами організації, взаємним прихильностям, загальним інтересам.

4. Соціотехнічна модель. Відповідно до цієї моделі особливе значення в структурі організації надається впливові технологічного процесу виробництва на внутрігрупові зв'язки.

5. Інтеракціоністська модель. У цій моделі основна увага приділяється ролі чекань і системи цінностей членів організації, їхнім представленням про ситуації, взаємодії між членами організації.

6. Інституціональна модель. Інституціональна модель припускає, що функціонування і структура організації формуються під впливом інституцій – традицій і норм, що діють у внутрішньому й зовнішньому середовищі функціонування організації.

7. Конфліктна модель. При використанні конфліктної моделі передбачається, що усередині організації зіштовхуються і протидіють один одному протилежні цілі й інституції.

Основною задачею при управлінні взаємодією організації з зовнішнім середовищем є максимальна адаптація організації до зовнішнього середовища, зниження невизначеності положення організації, досягнення її стратегічних цілей.

У залежності від адаптивності організації до зовнішнього середовища розрізняються два типи управління організацією.

Механістичний тип:

• консервативна, негнучка структура;

• чітко визначені, стандартизовані задачі;

• опір змінам;

• влада виникає з ієрархічних рівнів в організації;

• ієрархічна система контролю;

• командний тип комунікації (зверху вниз);

• зміст комунікацій: прийняті керівництвом рішення, накази, розпорядження.

Органічний тип:

• гнучка структура;

• динамічні, не жорстко визначені задачі;

• готовність до змін;

• влада базується на знанні і досвіді;

• самоконтроль і контроль колег;

• багатонаправленність комунікацій (вертикальні, горизонтальні, діагональні);

• зміст комунікацій: інформація й поради.

Кожен з типів має визначені переваги і використовується в залежності від того, наскільки динамічні зміни в зовнішньому середовищі організації.

Безпосереднє управління діяльністю організації – це процес взаємозалежних дій по формуванню й використанню ресурсів організації для досягнення поставлених перед нею цілей.

У цьому зв'язку доцільно також згадати концептуальні моделі розвитку людського суспільства в цілому.

Зокрема, органічна модель припускає, що людське суспільство розвивається за законами, близьким до законів розвитку живого організму, у якому кожен організм відіграє визначену роль, а всі органи утворять взаємозалежну структуру.

Відповідно до цієї моделі кожна частина суспільства виконує свою функцію і чим більше вони розрізняються, тим менш вони є взаємозамінними.

Процесна модель суспільства припускає, що суспільство розвивається як безперервний процес з'єднань і роз'єднань, злиттів і поглинань, що визначають структуру суспільства.

Тому суспільство не є стійким і постійно піддається змінам, адаптуючи до змін внутрішнього й зовнішнього середовища.

Неорганічна модель суспільства припускає виявлення й об'єднання позитивних і негативних функцій різних частин суспільства в єдине органічне ціле.

Більш конструктивними представляються цільова і проблемна моделі.

Згідно з цими моделями головним напрямком діяльності організацій є досягнення цілей, що стоять перед нею, і рішення проблем, з одного боку, що забезпечують досягнення цілей, а, з іншого боку, стійкий розвиток і виживання організації.