1.2. Рішення в системі «людина-організація»

Кожній дії особи, що приймає рішення (надалі ми будемо користуватися скороченням ЛПР), передує рішення про його доцільність. ЛПР взаємодіє із зовнішнім середовищем, керуючись тими рішеннями, що усвідомлено або не усвідомлено прийняв.

Людина реалізується як особистість, приймаючи і реалізуючи прийняті рішення. І, насамперед, це відноситься до області менеджменту, де основним професійним умінням є уміння прийняти ефективне управлінське рішення.

Одним із найбільш важливих рішень для кожного є рішення про входження до складу організацій. Це рішення спричиняє ряд важливих наслідків, що визначають основні умови його активної діяльності в соціальному середовищі.

Входження людини до складу організацій визначає:

• середовище її основної діяльності;

• положення у внутрішній ієрархії організації;

• положення в зовнішньому стосовно організації середовищі;

• делеговані йому організацією повноваження, за які він погоджується нести відповідальність і одержує винагороду;

• коло обов'язків і задач, що він повинен в організації вирішувати;

• повноваження, що він делегує іншим членам організації, при виконанні задач, що коштують перед ним;

• професійний рівень;

• організаційну культуру спілкування усередині і поза організацією і т.д.

Вибираючи ту або іншу організацію, кожний виходить із своєї професійної орієнтації, професійного рівня, власної системи цінностей і переваг.

Але природно, ми можемо вибирати лише з числа тих організацій, що згодні прийняти нас у свій склад, якщо ми задовольняємо пропонованим у цих організаціях вимогам.

Так по соціальній спільності організації підрозділяються на:

• історичні спільності (класи, нації, держави);

• цільові спільності (адміністративні організації; союзні організації – партії, профспілки, молодіжні й творчі об'єднання; асоціативні і поселення).

За принципом утворення організації бувають:

• утилітарні, в основі яких досягнення загальних і індивідуальних цілей, зв'язаних із рішенням суспільно-корисних задач (підприємства, фірми, банки);

• добровільні, в основі яких добровільна участь (політичні партії, університети, церкви);

• примусові, в основі яких примусова участь (армія, початкова школа, в'язниця).

За характером діяльності організації підрозділяються на:

• технологічні, реалізуючі визначені технології виготовлення продукції або послуги (до їхнього числа відносяться промислові підприємства, фірми, банки, концерни, фінансово-промислові групи і т.д.);

• програмно-цільові, реалізуючі визначену програму, пов'язану з рішенням соціально-економічних або технічних проблем (до числа таких програм відносяться федеральні, регіональні, галузеві, науково-технічні і т.д.);

• не програмні, реалізуючі складну, але гнучку систему дій, що змінюється в залежності від поточної обстановки.

Але, мабуть, найбільш значимим для розуміння процесів управління в організації є підрозділ організацій на природні й штучні.

Природно організації (організаційні системи), створюються по заздалегідь наміченій програмі – проектуються.

Природно організації утворяться не за задумом окремої людини, а відповідно до природного ходу подій під впливом традиції, що склалися в суспільстві.

Відповідно до підрозділу організацій на природні й штучні формулюються два найбільш характерні визначення організації.

Відповідно до першого визначення, справедливому, насамперед, для штучних організацій:

організація - це об'єднана група людей, що координують свою діяльність для досягнення визначених цілей.

Відповідно до другої точки зору, справедливої, насамперед, для природних організацій:

організація - це група людей, об'єднана під впливом природного ходу подій і прагнуча забезпечити стійке функціонування.

У значній мірі на те, яким визначенням організації у кожнім конкретному випадку доцільно користуватися, вплив робить аналіз проблем, які приходиться вирішувати.

Організації створюються й існують для рішення визначених, що стоять перед ними, проблем.

Рішення проблем – одне з основних призначень організації.

При цьому проблеми виникають як при прагненні організації домогтися досягнення мет, що стоять перед нею, так і при прагненні забезпечити стійкість організації, її виживаність.

Рішення проблем – той «загальний знаменник, що є присутнім як у першому, так і в другому визначенні організації.

Однією з основних складових організації є люди, що здійснюють процес управління і вирішують, що стоять перед організацією проблеми, а значить, що розробляють і приймають управлінські рішення.

Про роль і взаємодію людини й організації відомо досить багато, цьому присвячена велика література в області менеджменту.

У процесі активної діяльності людини під впливом умов, що змінюються, можуть відбуватися зміни його цільових настанов, системи цінностей і переваг.

Організація, до складу якої входить людині, також під впливом умов, що змінюються, може змінити свою місію, стратегію, тактичні цілі.

Тому, якщо зміни, що відбулися, досить істотні або перед людиною відкриваються принципово нові можливості для самореалізації, одержання більшої винагороди і т.д., те людина може перемінити організацію, до складу якої входить. Природно, якщо входження в організацію не є примусовим.

У залежності від обставин і цільових настанов людина може входити одночасно до складу декількох організацій.

Наприклад, можна працювати в банку й учитися в інституті. А при цьому ще бути членом профспілки, входити до складу політичної партії або разом із партнерами організувати неформальну професійну організацію і т.д.

Як уже говорилося вище, одне з основних призначень організації – рішення проблем, що стоять перед нею, відповідно до її місії, стратегічними й тактичними цілями для штучних організацій, або відповідно до її концепції стійкого розвитку й виживаності для природних організацій.

Рішення проблеми припускає як генерування альтернативних варіантів рішень, вибір найбільш кращого альтернативного варіанта рішення, так і його реалізацію.

Рішення – одна з центральних складового процесу управління організацією. Ефективність прийнятих керівництвом організації рішень багато в чому визначає ефективність її функціонування.

Рішення може розглядатися як організаційний акт, як один з основних етапів процесу керування, як інтелектуальна задача, як процес легалізації керуючого впливу на керовану підсистему.

Ще раз підкреслимо, що володіння сучасними методами і технологіями розробки управлінських рішень є необхідною умовою успішного функціонування організації, успішного бізнесу.