1.Тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обґрунтування за даних конкретних умов.

Людство постійно стикається з новими проблемами, які необхідно вирішувати, наслідком чого є формулювання все нових і нових тез.

Вдаючись до названого правила, слід пам'ятати, що одні положення є тезами (тобто такими, що потребують обґрунтування) для всього людства, а інші — для окремих груп людей, наприклад, для певної аудиторії.

При порушенні цього правила «обґрунтовують обґрунтоване», тобто те, що взагалі не потребує обґрунтування.

2.Теза повинна бути чітко визначеним і адекватно сформульованим судженням (чи системою суджень).

Це правило застерігає від невизначеності тези, наслідком чого може бути її двозначне чи й багатозначне тлумачення. А теза є центральною ланкою доведення. Неясність, нечіткість, розпливчастість тези можуть зумовлюватися багатьма обставинами, але насамперед незнанням автором тези (пропонентом) предмета, який мислиться в тезі, та недосконалим знанням мови, зокрема відповідної термінології.

Учасники суперечки повинні чітко усвідомити її предмет і те, що про нього стверджується чи заперечується. З цією метою з'ясовують зміст і обсяг понять, які входять до складу тези-судження. Беручи до уваги характер кванторного слова (якщо воно є) і зв'язки, визначають кількісну та якісну характеристики судження-тези, відношення між його термінами.

3.Теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення.

Це правило, як і попереднє, є проявом закону тотожності, який вимагає, щоб висловлювані думки були ясними за змістом, чіткими за обсягом і залишалися без змін (тотожними собі) в ході одного й того ж міркування. Порушення наведеного правила призводить до помилки «підміна тези»

Така підміна може здійснюватись і свідомо, і несвідомо. При цьому замість тези обґрунтовують інше положення — ширше за обсягом, вужче або й таке, що не має ніякого відношення до проголошеної тези (йдеться про «.втрату тези», «перехід в іншу предметну сферу»).

Різновидами «підміни тези» часто називають «доведення до людини», «доведення до публіки», «хто занадто доводить, той нічого не доводить».

Типовий прояв підміни тези — популізм.

4. Теза не повинна містити в собі логічної суперечності.

Це правило частіше порушують тоді, коли тезу ви­словлюють системою суджень. Проте трапляються і тези-судження, які містять суперечність. Наприклад: «Ця істота є всемогутньою».

Правила і типові помилки стосовно аргументів

Аргументи мають бути істинними. Причому їх істинність повинна бути встановленою.

Основною метою доведення є обґрунтування істинності тези. Справжнє доведення — це доведення «для істини» або «до істини». Тому цілком зрозуміла турбота пропонента про добір істинних аргументів. Та оскільки закон достатньої підстави забороняє вдаватися не лише до хибних думок, а й до істинних за своєю природою, якщо істинність їх не встановлена, то це правило вимагає, щоб аргументи були не просто істинні, а й достовірні.

Порушення цього правила призводить до таких по­милок:

а)«Основна хиба». Суть цієї помилки полягає в тому, що теза обґрунтовується заздалегідь хибним аргументом. Помилка цього виду має місце в такому доведенні: Якщо вам судилося померти, то ви помрете, незалежно від того, викличете лікаря чи ні. А якщо вам судилося видужати, то видужаєте, знову-таки незалежно від того, викли­чете лікаря чи ні. Але, звичайно ж, щось-то вам судилось — або помрете, або одужаєте, незалежно від того, викличете лікаря чи ні.

У цьому доведенні вдаються до хибного аргументу, який ґрунтується на вірі в долю. До речі, цей аргумент у явній формі в названому доведенні не містить­ся; він тут домислюється;

б)«Випередження основи» трапляється тоді, коли за аргумент, яким обґрунтовується теза, беруть положення, що, хоча й не є явно хибним, проте саме потребує доведення. Так, в останні роки стало модним твердження, ніби причиною частого і масового ураження огірків в Україні є кислотні дощі, проте цей аргумент потребує обґрунтування.