5. Робота в групах

Клас об’єднується у дві групи, які ставлять запитання одна одній. Перша група до усмішки «Сом», друга — до усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки».

6. Підсумок уроку

Бесіда з учнями

• Назвати жанри сатири та гумору.

• Що таке усмішка?

• У чому виявляється жанрова своєрідність усмішок?

• Що вам найбільше подобається в «Мисливських усмішках»?

• Які риси українського національного характеру розкриваються в усміш- ках Остапа Вишні?

• Прокоментуйте епіграф уроку.

7. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення на тему: «Ліризм і гумор у творчості Остапа Вишні».

Додаток

Як варити і їсти суп із дикої качки скорочено (Стислий переказ)

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі батолітніх спостережень і наукових досліджень визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та наших річках-колисках, по тихих пле- сах. Словом, ви поїхали на ті самі озерця, на очерети й плеса. «Само бою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, о стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без яко-не можна правильно наці- лятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...»

Ідете компанією, бо качка любить іти в колективну каструлю. Обов’язково хтось згадає, що забув удома стопку. Качки літають на вечірній і враніш- ній зорьці. На вечірню зорьку, за мисливським законом, ви спізнюєтеся. Але нічого. Біля річки обов’язково є очерет або копиця сіна. Стелите плащ, лягаєте, і тут починається найцікавіший момент качачого полювання. Це коли старі, досвідчені мисливці починають розповідати про різні надзви- чайні випадки. «Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що: «Розкажу, то не повірите, але це факт!»

І вільно дихається, і легко. Поволі голос оповідача затихає. Сусіда якось тяжко зітхає, а коли його запитують, чому, розмірковує, що в Америці яку все ж таки техніку придумали — двоствольну стопку! Вранці — бах! бах! Качку стріляйте в око, а як не поцілите, нічого. Йтимете з полювання повз базар або купите качку в більш вдалого мисливця.

Головне — обскубти дику качку. Краще це робити у своєму кабінеті. Коли домашні скажуть, що то не качка, а нурка, авторитетно являйте, що то тепер такі качки пішли, яровизовані.

Поївши суп, зварений дружиною чи мамою, лягайте на канап і й читайте «Записки охотника» І. С. Тургенева. Прекрасна книжка.

90

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Воло- димира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке куль- турне середовище, у якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультеті.

Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання й покинути місто. Він учителює в школах на Житомирщині (1917-1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літерату- рознавства, історіософії, стає високо ерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас видає кілька „ збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де „ сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з росій- ської, польської та французької літератур. Творча діяльність М. Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських - поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних - традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів - і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а піз- - ніше — біля київського видавництва «Слово».

Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй- - Хмару, Освальда Бургардта об’єднували поглиблений інтерес до загально- * людських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його ” допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. ~ Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув’язнені, а потім замучені в концта- борах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Арештовують у 1931 р. і півроку тримають у Лук’янівській в’язниці Києва Рильського.

Тяжкі часи настали для М. Рильського. Щоб вижити, доводилося гово- рити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера пла- ; катні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, - де б вона «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда, часом ^ дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський „ та інші автори намагалися використовувати. •

У роки боротьби проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного - патріотичного піднесення знову щиро зазвучало й слово М. Рильського, який £ перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні - книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Сві- - това зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопа- » лима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патрі- • ота в той трагічний час.

За видатні заслуги в розвитку науки й культури М. Рильського було ' обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958).

Він очолював Спілку письменників України (1943-1946), був директором ака- демічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944-1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й вино- град» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Байковому кла- ^ довищі в Києві. (і

Другий міпі-проект «Людина й природа як лірична домінанта»

М. Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнавався, що - годі його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті — «весняні -

зо