Урок № 4

АВАНГАРДНІ ТЕНДЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 1920-Х pp.

МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО - ПОЕТ-ФУТУРИСТ. УРБАНІСТИЧНІ МОТИВИ

ЛІРИКИ («БАЖАННЯ», «МІСТО», «ЗАПРОШЕННЯ»)

Мета: ознайомити учнів з авангардними тенденціями в українській

поезії 20-х років XX ст., дати поняття «футуризм», охарактери- зувати постать М. Семенка в українській літературі, обґрунту- вати його значення для розвитку української поезії, шліфувати вміння школярів виразно й усвідомлено читати вірші, виокрем- лювати основні мотиви, головну думку, характеризувати настрій, ритм, розвивати експериментаторські, пошукові здібності учнів, виховувати високі морально-етичні риси простої людини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Михайла Семенка, роздатковий матеріал «Література в таблицях і схемах», поезії поета.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності учнів

2. Оголошення теми й мети уроку

3. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Розповідь учителя (учні в ході розповіді складають конспект)

Представник авангардного мистецтва початку XX століття, єдиний, хто виступив і поетом, і теоретиком українського футуризму, Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю української літератури, неви- правдано забутим у часи монополії «соціалістичного реалізму».

Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині. Його мати — Марія Про- скуріна — була письменницею й прищепила любов до літератури ще в дитинстві.

Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закін- ченні — в Курському реальному училищі. 1911 року вступає до Петербурзь- кого психоневрологічного інституту. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси відомого педагога А. С. Черняєва, він стає студентом природознавчо- історичного відділення педагогічного факультету. Саме на цей період при- падає початок творчого шляху поета.

Поетичним дебютом М. Семенка стала збірка «Prelude» (1913). До неї ввійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, милозвучні, сентимен- тальні, властиві молодим поетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула, М. Семенко «співав таким же соловейком, як і інші». Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій у російській літературі, нових творчих напрямів — модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як безперспективний модерністський напрям і поступово схиляється до аван- гарду. Його кумирами на той час були російські поети-футуристи.

1914 року М. Семенко опиняється в Києві. Однак із початком Першої світо- вої війни Михайла мобілізовано до царської армії (за іншими даними Семенко хоче виїхати до Америки, але в 1914 році затримується у Владивостоці).

З 1916 до 1917 р. служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП (б). Повернувшись до Києва наприкінці 1917 p., саме в розпал визвольної боротьби, активно включається в літературний про- цес, стає одним із ватажків відродження й розвитку національної літератури.

Його поезії (друковані ще в «Українській хаті») і збірка «Prelude» імпо- нували українським «модерністам». Але поет, вважаючи свою першу збірку лише пробою пера, рішуче пориває з молодомузівцями й хатянами.

Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка започатковано ще в його маніфестах-передмовах до збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» (1914). Сеу^ко безповоротно відходить від традицій х£* вважаючи що оновлення національної лірики пов’язане саме з авангардом. Його пошуковий футуризм вимагає повного заперечення попереднього художнього досвіду, деканонізації

21

Учитель:

Клас:

Дата;

будь-якого авторитету в літературі. І це не декларація, це активна дія. Дуже драматично сприймаються його не зовсім етичні випади проти культу Т. Шев- ченка в українській літературі, проти хуторянського, провінційного мистецтва, загалом проти всього, що базується на традиційному національному ґрунті.

М. Семенкаприваблює «красапошуку», «динамічний лет». Переймаючись долею національного мистецтва і України, він у той же час пише твори дуже далекі, або й узагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикують представники майже всіх літературних течій. З формального боку, творчість М. Семенка схиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині як поезомалярство. І хоча за обсягом період кверо- футуризму не надто об’ємний, але саме з ним пов’язаний великий скандал: «Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись»,— іронізував з цього приводу згодом Семенко.

Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще в 1915 р. він пише цикл «Крапки і плями», започатковуючи ним «другий період» своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму (цикли «Осіння рана», «П’єро кохає»). Це дає поштовх до спроб модернізації традиції лірики.

Вищезгадані цикли написані у формі солдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду — «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш!». Значний психологізм певною мірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього періоду дуже плідний — збірки «П’єро здається» (1918), «П’єро кохає» (1918), «Дев’ять поем» (1918), «Дві поезофільми» (1919). Варто зазна- чити, що нахил до імпресіоністичних та символістських мотивів, продикто- ваних темою кохання, Семенко маскує за П’єро — ліричним героєм, близь- ким до внутрішніх душевних почувань самого поета. Перший том повного зібрання М. Семенка має назву «Арії трьох П’єро». Третій «П’єро» — збірка «П’єро мертвопетлює» (1919) — повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної.

Михайль Семенко бере активну участь у суспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух у мистецтві, видає «Універсаль- ний журнал» (Київ, 1918, виходить лише 2 номери), журнал «Фламінго», у виданні якого бере участь художник А. Петрицький (1919), «Альманах трьох» (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), одне число «Катафалка искусства» та багато ін. Кожне з цих видань гурту- вало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, Ю. Яновський, Р. Лісовськи^ та багато інших. Представлені в періодичних виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домінуючою темою Семенка-футуриста.

Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретних образів-елементів міста («Ліхтар», «Тротуар», «Вулиця»). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всією творчістю «Споруджує в українській поезії культ урба- нізму». Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футу- ризму. Організовує групи «Ударна група поетів-футуристів» (1921), «Аспан- фут» (Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить із партії.

1922. р. він проголошує панфутуристичну теорію, за якою класичне «ака- демічне» мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонізувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно відімре, треба деструктуру- вати його, аби з уламків : онструювати нове — метамистецтво (надмистецтво).

1924 р. виходить ще одна збірка — «Кобзар», у якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченковому «Кобзареві» — намагання

22

г

показати суть різниці між літературами XIX і XX ст. Нові книги М. Семенка мають назви «Степ» (1927), «Маруся Богуславка» (1927), «Малий Кобзар і нові вірші» (1928) — поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову презентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поезії, хоча поруч із ними зна- ходимо й традиційні віршові форми («Океанія», «Туга», «Атлантида» тощо).

Кінець двадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику. Як і В. Маяковський, М. Семенко змушений вдатися до створення функціональної поезії (збірник «З радянського щоденника»), що по суті є схе- матичним переказом газетного тексту, віршованими лозунгами та агітками: «Писать про активність я мушу, забувши про людську душу».

У цей час футуризм як літературний напрям зникає. Він вичерпав себе як система ідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинуті задекларованими пролетарською літературою естетичними принци- пами, як шкідливі та антирадянські. Примушений ідеолого-політичною систе- мою «зректися» футуризму, М. Семенко поступово відходить від літературного процесу. Аби якось засвідчити свою належність до поетів, він ще пише при- низливий вірш «Починаю рядовим», який був сприйнятий критикою як свідо- цтво остаточного краху футуризму, що й засвідчив сам лідер цього напряму.

Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального значення, що імпону- вало його гострослів’ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетів та віршів М. Семенка «Європа і ми», в якій іронія автора межує з сарказмом.

Збірка публіцистичних віршів «Міжнародні діла» (1933) за ідейно-тема- тичним наповненням уже нічим не відрізняється від літератури колег: «як усі, М. Семенко прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ». Єдиний твір, що заслуговує на більш пильну увагу,— поема «Німеччина» (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі порушує проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часу відзначив Ю. Смолич: «Таку річ, на такій висоті поетичного слова і образу, міг дати письменник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого життєвого досвіду».

23 квітня 1037 року в Києві відбувся творчий вечір М. Семенка. А через три дні його заарештували. У зв’язку з тим, що поет мешкав у Харкові, а до Києва часто навідувався, було навіть підготовлено два ордери на його арешт. Семенка звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», і надломлений морально й фізично письменник, як свідчать протоколи допи- тів від 4, 7, 8 травня 1937 року, «зізнається» в усіх пред’явлених обвинува- ченнях: спроба скинути Радянську владу в Україні за допомогою німецьких фашистів та ін. Зізнання він написав під диктовку уповноваженого Кімова на ім’я Начальника НКВД УРСР Леплевського 4 вересня 1937 року.

23 жовтня 1937 року було винесено вирок — розстріл. Того самого дня вирок було виконано.

2. Виразне читання вірша «Місто»

3. Бесіда з учнями

• Опишіть свої враження від прослуханої поезії.

• У поезії визначте, які образи (зорові чи слухові) переважають? Прокомен- туйте свій вибір.

4. Читання віршів «Бажання», «Запрошення»

5. Аналіз творів

Коментар до виучуваних поезій

Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспі- вував у кількох поезіях з однойменною назвою. Ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту...», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало...», «Зойкно вилітали...», «Вечір подощовий...», «Місто мокре», «Ось те сте...». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що ьід''-^Кзг>ажають міську атрибутику: «Будинки», «Т*,—уар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задово- ленням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає

23

?

«життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартості вважає ори- гінальність думки й словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка тримають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати.

Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригінальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке безглузде, на перший погляд, запи- тання: Чому не можна перевернути світ? Щоб поставити все догори ногами?

Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здійснити сам, і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість ігра- шок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку, Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати.

Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво.

Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і в другому вірші з аналогічною назвою «Запрошення». Цього разу він пропонує піднятися на Батиєву гору, бо там «гарно», «симпатично й різнобарвно». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспільства до нього і його друзів, прагне довіри й добро- зичливості з боку читачів, він пише:

Люди ми сильні, молоді, сміливі —

Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

8. «Відкритий мікрофон» (спонукання до висловлення власної думки)

Прослухавши поезію «Запрошення», бачимо, що ліричний герой уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманіт- ний у людини вибір. Пізнати оте буття й небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». Не кожний на це зважиться, адже чека- ють на мандрівника «всі стихії й дощі». Прогулятися в пітьму, спробувати осяг- нути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричної героєм.

• Уявіть, якими репліками могли б ви обмінятися з ліричним . «роєм поезії

під час «подорожі в пітьму»?

• Висловіть свої погляди на життя та його вибір.

4. Закріплення вивченого матеріалу

1. Рольова гра

Від імені письменника розказати про такі етапи його життя: здобуття початкової освіти; перший поетичний дебют; другий період творчості; активна участь у суспільному житті літературної України.

2. Робота з термінами

Для характеристики авангарду в українській поезії 1920-х років вибе- ріть відповідні терміни й поясніть їх значення: футуристичні угрупування; бароко; урбаністичні мотиви лірики; літературні організації; авангардні тен- денції; імпресіонізм.

5. Домашнє завдання

1. Вивчити біографію І ‘ Семенка.

2. Уміти аналізувати твори письменника.

3. Підготувати повідомлення про неокласиків.

24

Урок № 5

КИЇВСЬКІ «НЕОКЛАСИКИ». МИКОЛА ЗЕРОВ.

РІЗНОГРАННИЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИТЦЯ. «КИЇВ - ТРАДИЦІЯ».

ФІЛОСОФІЧНІСТЬ, АФОРИСТИЧНІСТЬ ЛІРИКИ

Мета: ознайомити учнів із групою і творчістю київських «неокла-

сиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити поняття про сонет, розвивати навички виразного й усвідом- леного читання та аналізу поезій М. Зерова, навчити вислов- лювати власні думки з приводу поетичної майстерності «нео- класика», виховувати любов і повагу до України, відчуття естетики поетичного образу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети групи «неокласиків» (М. Зерова, М. Рильського, Юрія Клена, М. Драй-Хмари), схема аналізу ліричного твору, відео- запис документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009», епіграф.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент.

Мотивація навчальної діяльності школярів

2. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Випереджальне завдання. Повідомлення учня

Неокласики — група українських поетів та письменників- модерністів початку XX століття.

На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр.

Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мис- тецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфо- логічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслі- дувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволю- ційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким похо- дженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були та** . активними літературними критиками та ізоретиками українського.

Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного відродження».

25

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських пись- менників «Гарт» (1923 р.).

2. Усний журнал «Гордість української літератури»

Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і росій- ській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибо- кий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, фено- менальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити пере- можцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як пере- думови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20-30-ті роки XX ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, про- тиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за май- бутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925-

1928. рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського пись- менства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поко- лінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руй- начі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підвішеному» стані — зацькова- ний і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила...

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не залишала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячоліть, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагіанг -агинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечним*/ для суспіль- ства. Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повно- правно входить у фонд культурних цінностей українського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

3. Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова

(у ході розповіді вчителя)

Літопис життя і творчості Миколи Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчителя.

1898-1900 рр.— навчання в Зінківській 2-класній школі.

1900—1903 рр.— навчання в Охтирській гімназії.

1903-1908 рр.— навчання в Першій Київській гімназії.

1908—1914 рр.— студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської української студентської громади.

1912 р.— початок літературної діяльності в журналі «Світло».

1914 р.— блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закінчення уні- верситету.

1914 р.— знайомство з майбутньою дружиною Софією Лободою.

1914-1917 рр.— викладач у Златопільській гімназії.

1917-1920 рр.— викладач латини в Другій українській державній гімна- зії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.

1918. р.— редактор журналу «Книгар».

1919. р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.

1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Українського науко- вого товариства.

1920 р.— вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.

1920 р.— вийшла книга «Нова українська поезія».

1920. р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у соціаль- но-економічній школі.

1921. р.— вийшла збірка «Сонети і елегії».

1922-1933 рр.— професор, завідувач кафедри Київського інституту народ- ної освіти.

1924 р.— вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798-1870 рр.).

1924 р.— вийшла збірка «Камена».

1924 р.— опублікована монографія «Нове українське письменство».

1924 р.— вийшла монографія «Леся Українка».

1926. р.— побачила світ збірка статей «До джерел».

1928-1929 рр.— приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.

1929 р.— вийшла збірка статей «Від Куліїна до Винниченка».

1928. р.— свій архів передає до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.

1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.

1934 р., листопад — смерть сина.

1933. р., грудень — переїзд до Москви.

1934. р., квітень — арешт.

1935. р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936. р., травень — вивезений на Соловки.

1937. р., вересень — останній лист дружині.

1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.

1937 р., З листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

1958 р., березень — реабілітований.

4. Перегляд документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009»

(Режисер О. Замислов)

5. Слово вчителя

Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гостям, живо- писні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний у 1927 р., він і назвав «Київ навесні ввечері». У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Бул- гаков. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.

6. Виразне читання напам’ять учнем поезії

«Київ навесні ввечері» М. Зерова

7. Словникова робота

Сонет (вопеНо — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнад-

цяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів

(катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною

схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т.п.

Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».

Н¹³"вищого розвитку досягає сонет у творчості -. ''класиків Миколи Зерова (його «Боппеіагіит», виданий 1948 р. за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

27

г

8. Виразне читання вчителем сонету «Київ — традиція» (див. додаток уроку)

9. Колективна робота. Аналіз поезії

10. Слово вчителя

1922. р.М. Зеров пише сонет «Київ з лівого берега». Милуючись красенем- містом («...Золотоглавий! На синіх горах»), слава якого нібито в минулім, поет закликає безіменного мандрівника все-таки уважніше приглянутись до цього дива й переконатися:

Живе життя і силу ще таїть Оце гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

Через десять років поет пише сонет «28 серпня 1914» (1933 р.), у якому кольори «золота і блакиті» названі ще прозоріше:

Я думав: «Степе! За твоїм порогом Що на добридень ‘ддасть моїм тривогам?

Понура пустка? Темнота гірка?

Чи буде день, і світла бистрі скалки Заграють синім усміхом ставка На жовтім дні западистої балки?».

Критика звичайно, розгадала поєднання «золота» й «блакиті» та «синього» й «жовтого» кольорів у степу, і тому цитовані сонети зазнавали найжор- стокіших нападів, адже це кольори національного прапора України. Отже, М. Зерова ніколи не покидала віра в неминуче національне відродження і в те, що місце поета в ньому — будівниче.

Апофеоз цього мотиву — в інших шести сонетах, присвячених Києву як символу України.

Він натерпівся лиха від історичних гримас войовничих готів, норман та лядських загарбників, але «чар-отруту» зберіг-таки до наших днів («Київ — традиція»), він особливо чудовий навесні, хоч як над ним знущалися всілякі «гермокопіди» та «архітектори-нездари» («Київ навесні ввечері»); його при- крашають крутодахі палати мецената Заборовського («Брама Заборовського»), зрештою, найвеличніша краса Києва — у живій природі, у мальовничих газо- нах алей, у сліпучо-синіх водах Дніпра («У травні»).

Цими гімнами (звернімо увагу, що писалися вони протягом десяти років!) поет віддав шану й колисці своєї освіти та праці, і тому відродженому модер- нізмові, який несподівано сам так оновився в Україні 20-х рр. XX ст.

8. Робота в парах (групах)

3. Закріплення вивченого

1. Скласти (письмово) уявний портрет М. Зерова «Закоханий у вроду слів»

2. Розгадати кросворд

		1
2								І 1 і !
3
	4
5

1. Назва журналу. Початок літературної діяльності М. Зерова. (Світло) 2. Течія в літературі та мистецтві (з гри — «новий», «зразковий»). (Неокласицизм) 3. Місто народження М. Зерова. (Зіньків) 4. Чиї поетичні рядки: «Перекладач, учений, кри- тик і поет, / Закоханий в Елладу і поетів Риму...»? (Теліга) 5. Назва Спілки проле- тарських письменників початку XX ст. (Гарт)

4. Домашнє завдання

1. Скласти план повідомлення «Основні мотиви лірики М. Зерова».

2. Вивчити напам’ять одну з поезій М. Зерова, виписати вжиті художні засоби.

28

г