Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.

Масові розстріли у Бабиному Ярі

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв^[1].

Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Ярі розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

Заповнення яру ґрунтом і катастрофа 1961 року

1950 було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалася закачка до нього пульпи. Дамба не відповідала проектним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку («Куренівська трагедія»). Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 чоловік, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис.

Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру було споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипки яру.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинишньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

Пам'ятники, встановлені у Бабиному Ярі та поблизу нього

У Бабиному ярі та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:

• «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному ярі», відкритий 2 липня 1976 р.

• Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори, встановлений 29 вересня 1991 р., у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.

• Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників.

• Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам. Встановлений у 2000 р.

• Пам'ятник розстріляним у Бабиному ярі дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля виходу зі станции метро «Дорогожичі».

• Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр. Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.

• Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.

• Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений у березні 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи.

• Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души».

• Пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус, встановлений у 2010 році на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги