15.2. Основні форми міжнародних розрахунків

Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося .являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні — визначення валютно-фінансових умов угоди.

Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни, валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; об­мовки ,що захищають сторони від ризику втрат.

Фінансові умови включають такі позиції, як умови роз­рахунків; заходи проти необгрунтованої затримки платежу; фор­ми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий пра­вильний вибір форми розрахунків, поскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх ооовязків по контракту.

Форми розрахунків — цс регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк гро­шових зобов'язань підприємств.

В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в поряд­ку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інка­со, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше яв­ляються способами платежу, за допомогою яких проходить ре­алізація основних розрахункових форм.

Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів — від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т. д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов’язана з ризиком.

Авансовий платіж. Аванс — це грошова сума чи майно­ва цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження това­ру в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс відіграє в даному випадку двояку роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з дру­гого — забезпечує виконання своїх зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировин­них матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виго­товлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі пе­редбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товар)' (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:

1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покуп­ця;

2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні по­купця нестабільна;

3) при постачанні дорогого обладнання;

4) при поставці товарів стратегічного призначення;

5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети аван­су, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлен­ня. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше — імпортеру. Для імпортера вона яв­ляється ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполя­гає на виставленні на свою користь гарантії першокласного бан­ку (гарантії повернення авансу чи гарантії належного виконання контракту).

В міжнародній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особ­ливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю. Більша кількість угод укладається на умовах роз­строчки платежу.

Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).

Інкасо — це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахунко­вих документів належні йому кошти від платника за відванта­женні на його адресу товари або за надані йому послуги і зарахо­вує ці кошти на його рахунок в банку.

В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахун­ках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіри­тель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент).

Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною фор­мою. Акцепт — згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негай­но, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових документів. На випадок пору­шення постачальником умов договору, покупець може відмовити­ся від оплати товару. При порушенні договору покупцем поста­чальник має право застосувати до нього санкції.

Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо це інкасо фінансових документів, не супроводжене ко­мерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.). Документальне інкасо — це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів.

Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зо­бов'язання банку одержати за дорученням експортсра від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру [32].

Інкасова форма розрахунків показана на такій схемі (15.1.)

Банк експортера (банк-рсмітент)

Банк імпортера,

(інкасуючий,

представляючий)

Експортер (довіритель)

Рис. 15.1. Схема інкасової форми платежу

1. Експортер відвантажує товари на адресу покупця у відповідності до умов договору.

2. Експортер підготовляє своєму банку пакет товаросупро-воджуючих документів та інкасове доручення.

3. Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих доку­ментів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх ра­зом з інкасовим дорученням банку імпортера.

4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.

5. Інкасуючий банк одержує платіж від імпортера.

6. Сума платежу переводиться банком покупця банку про­давця.

7. Банк — ремітент зараховує гроші на рахунок експортера. Інкасові операції прівняно прості і недорогі для контрагентів. Ра­зом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують пе­реваги в розрахунках по експорту. Одним з таких недоліків яв­ляється розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що, звичайно, затримує обо­ротність коштів експортера.

Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти на­бору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву.

В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк).

Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності плате­жу і більш швидкому одержанню експортної виручки.

В міжнародній торговій і банківській практиці використо­вуються єдині стандартизовані процедури і правила використан­ня документальних акредитивів. Ці прцедури були сформульо­вані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих пра­вилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично пере­глядаються. В даний час діє редакція правил 1 993 р. (публікація МТП №500).

Документальний акредитив здійснюється за такою схемою (15.2.)

Рис. 15.2. Схема акредитивної форми платежу

1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про го­товність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив.

2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бснефіціара у себе чи за кордоном.

3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття ак­редитива і відправляє акредитивний лист, в якому доклад­но викладені умови акредитива.

4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.

5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.

6. Продавець передає виконуючому акредитив банку това­росупроводжуючі документи.

7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку-емітенту.

8. Банк імпортера тоже перевіряє документи і тоді перера­ховує відповідну суму валюти на кореспондентський ра­хунок виконуючого банку.

9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.

10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі доку­менти разом з акредитивним листом імпортеру.

11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку нака-зодавця по акредитиву й відправляє останньому виписку. При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акреди­тива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Розрізняють такі види акреди­тива: відзивні і безвідзивні; підтверджені й неггідтверджені; пе­ревідні (трансферабельні); револьверні (востановлюючі); покриті й непокриті.

Відкритий рахунок. При розрахунках по відкритому ра­хунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної забор­гованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму за-боргованость в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Ос­танній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення.

Особливості даної форми розрахунків:

І) передбачає ведення контрагентами великого обсягу робо­ти;

2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

3) рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди.

Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, поскільки відсутній ризик оплати недоставленого то­вару, а відсотки за користування кредитом не знімаються.

Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, поскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк.

Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі.

Ми вважаємо, що з розширенням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, поглибленням теоретичних знань працівників даної сфери прийде й досвід у виборі найбільш опти­мальних форм і умов платежу у відповідності до світових стан­дартів, частково, країн ЄС.

Ключові поняття: міжнародні розрахунки, валютний курс, конвертованість валюти, валютні умови контракту, фінансові умови контракту, форми платежу, способи платежу, авансовий платіж, інкасова форма платежу, документальний акредитив, платіж по відкритому рахунку, виконуючий банк, інкасуючий банк, банк-ремітент, банк-емїтент, експортер-бенефіціар, експортер-довіритель.

Запитання і

1.В чому суть міжнародних розрахунків?

16. Опишіть особливості міжнародних розрахунків.

17. Назвіть елементи валютно-фіиансових умов контракту

18. Які форми розрахунків використовуються в міжнародній торгівлі?

19. В чому суть авансової форми розрахунків?

20. Розкрийте особливості інкасової форми розрахунків.

21. Покажіть переваги й недоліки акредитивної форми розра­хунків.

22. Розгляньте послідовність операцій при акредитивній формі розрахунків.

23. В чому суть міжнародних розрахунків по відкритому рахунку

24. Підготуйте порівняльну характеристику основних форм розрахунків з точки зору їх вигідності (невигідності) для учас­ників угоди.

Менеджмент зовіншньоскономічіюі діяльності підприєм­ства як наука і навчальна дисципліна почав вивчатися в Україні порівняно недавно: в роки перебудови економіки і її переходу до ринкових відносин.

В даний час в Україні, як і в інших постсоціалісінчннх країнах, йде процес становлення менеджменту зовнішньоеко­номічної діяльності як управління в умовах ринку.

В ході його становлення, звичайно, вивчається досвід західних країн в галузі організації уіщіаишіина міжнародною

Діяльністю фірм. Для иаімит ПІДПРИЄМСТВ, МСНСДЖСрІВ ЗОВТШНЬО-

економічної діяльності, інших спеціалістів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, цей досвід має неоціниме зна­чення. Знання даного досвіду дає можливість виявити загальні тенденції і закономірності в розвитку менеджменту ЗЕД, особли­вості його здійснення в окремих країнах, порівняти вітчизняну практику по організації управління зовнішньоекономічною діяльністю з іноземною, глибше розібратися в ній.

Але при ньому не треба забувати, що досвід зарубіжних країн в організації управління міжнародною діяльністю фірм — пе досвід країн переважно з ринковою економікою. І ми не можемо й не потінні механічно переносній зарубіжннй досвід на українські підприємства. Необхідний творчий підхід до цього процесу.

Однак в даний час, на нашу думку, вже пора глибше і шир­ше вивчати не тільки зарубіжний, але й вітчизняний досвід в ор­ганізації управління ЗЕД виробничих структур, практику ме­неджменту ЗЕД відповідно до етапу становлення ринкових відно­син в Україні.

В цьому полягає актуальність проблематики даного на­вчального посібника, особливості його структури і змісту.

1. Центральною проблемою даної роботи являється ор­ганізація управління ЗЕД на рівні виробничого підприємства. Всі інші теми спрямовані на всебічне розкриття центральної проблеми.

2. Після кожної глави навчального посібника ставлять­ся контрольні питання і визначаються навчальні за­вдання, у відповідності до яких студентам пропо­нується підібрати певні фактичні й статистичні дані, проаналізувати їх і зробити відповідні висновки для прийняті* управлінського рішення.

3. Даний навчальний посібник не виключає можливості дальнійшого вдосконалення його структури І змісту з урахуванням поглиблення розробки таких навчаль­них дисциплін як "Зовнішньоекономічна діяльність", "Міжнародний менеджмент", "Міжна­родний маркетинг" та ін. Можливе просування його змісту від формули "Управління зовнішньоеко­номічною діяльністю" до формули "Міжнародний менеджмент". Проте це досить довгий шлях, що на­раховує в собі створення відповідних посилань, пов’язаних з розвитком міжнародної виробничої діяльності вітчизняних підприємств, удосконаленням ЗЕД виробничих структур, входженням України в світовий інтеграційний процес.