30. Логічна операція над судженням

Перетворення (обверсія) — це логічна операція над судженнями, яка

полягає в зміні його якості на протилежну.

31. Прості та складні судження.

Складні судження поділяють на умовні та безумовні.Умовні (імплікативні) судження – це судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника “ якщо…, то…”.Безумовні (еквівалентні) судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та множинні.

32. Заперечення

Заперечення в логіці — унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» початковому.

33. Закон логіки

Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до законів логіки.

Закони логіки є загальними законами. Вони діють у будь-якому мисленому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і в сфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.

34. Закон тотожності

Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.

35. Закон суперечності

Закон суперечності: два судження , в одному з яких щось стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними. Закон суперечності не розв'язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв'язує.

36. Закон виключеного третього

Ви́ключеного тре́тього зако́н (поширена лат. назва tertium non datur) — один з основних законів формальної логіки, що забезпечує послідовність і несуперечливість думки у випадках, коли стверджується (або заперечується) якась ознака у тому самому предметі чи явищі у той самий час у тому самому відношенні.

37. Закон достатньої підстави

Даний закон нерозривно пов'язаний з цією рисою мислення.  Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обгрунтована. Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована.

38.Характеристика Умовиводу як форми мислення

Умовивід - це найбільш складна форма мислення. Вона встановлює нові зв'язки між предметами і явищами на основі вже відомих.Теорія умовиводів є найбільш ретельно розробленою частиною формальної логіки, яка є уподобанням численних видатних.

39. Види умовиводів

У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:

Вихідне знання, те, з якого виводять нове знання – воно міститься в засновках умовиводу.

Висновкове знання – міститься у висновку.

Обгрунтовуюче знання – знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обгрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і необхідним.