Витяг з Нортгемптонського договору 1328 р.

Це – частина преамбули договору, де мова йде від особи короля Едуарда ІІІ. Цікаво порівняти з наведеними вище рекомендаціями його діда Едуарда І стосовно поводження із спільниками Брюса.

З тих пір як ми і деякі з наших предків намагалися отримати право на управління або панування над королівством Шотландія, від чого як жахливі небезпеки війн довго непокоїли королівства Англії та Шотландії, що пам’ятають кровопролиття, смерті, злодіяння … так і незчисленні лиха, які зашкодили обом королівствам, ми визнали з загальної згоди прелатів, магнатів, графів і баронів, а також простих людей нашого королівства в нашому парламенті, що королівство Шотландія, у його законних межах …залишається у володінні величного князя, лорда Роберта, милістю Божою уславленого короля шотландців, нашого найдорожчого друга і союзника, а також його спадкоємців та наступників, окремо від королівства Англії, цільним, повністю вільним від будь-якого підпорядкування, зазіхань та вимог.

Через рік після здобуття незалежності помер Роберт Брюс, який заповів за обітницею хрестоносця поховати його серце у Святій Землі. Його повіз туди давній соратник Брюса граф Даглас. Щоправда він не втримався від участі у війні Кастілії проти маврів, на якій загинув. Серце Брюса було знайдене і повернуте до Шотландії, де поховано в абатстві Мелроуз.

Вільям Воллес (Wolles, бл. 1270-1305 р.) - ватажок шотландців, який очолив рух за незалежність Шотландії від англійців, один з національних героїв Шотландії.

Батько Вільяма, сер Малколм Воллес був дрібним землевласником у графстві Ренфру. У 1296 р. англійський король Едуард I полонив короля Шотландії Джона Беліола і провиголосив себе правителем Шотландії. У різних регіонах королівства почали виникати вогнища опору. У травні 1297 р. Вільям Воллес на чолі невеликого загону (бл. 30 чоловік) спалив Ланарк і стратив англійського шерифа, який там перебував. Після першого успіху до Воллеса стали приєднуватися люди, переважно, незаможні простолюдини чи такі ж, як він сам, землевласники. Незабаром Воллес зібрав значне військо, що стало нападати на англійські залоги в межиріччі Форту і Тея. 11 вересня 1297 р. біля Стірлінгу він зустрів англійську армію під проводом графа Саррея. Повстанцям удалося цілком розбити англійців під час їхньої переправи через річку по вузькому мосту. Після того, як Вільям Воллес узяв замок Стірлінг, здавалося, що Шотландія невдовзі буде цілком звільнена від ворогів. Вже в жовтні він вдерся на територію самої Англії і почав спустошувати графства Нортумберленд і Камберленд.

На початку грудня 1297 р. Воллес повернувся в Шотландію, де був про переведений у лицарі і проголошений “Зберігачем королівства”. Багато шотландських лордів, побоюючись здету Воллеса, підтримували його дуже неохоче. У березні 1298 р. Едуард I повернувся в Англію з французького походу і 3 липня пішов на Шотландію. 22 липня в битві у Фолкерку списоносці Воллеса були розбиті англійськими лучниками і кавалерією. Незважаючи на те, що незацікавлений у тривалій військовій кампанії Едуард був змушений укласти із шотландцями перемир'я, військова репутація Воллеса була знищена. Воллес був позбавлений титулу Зберігача королівства, що перейшов до Роберта Брюса і сер Джона Коміна.

Відповідно до низки свідчень, у 1299 р. Воллес відправився у Францію, а після повернення очолював невеликий партизанський загін у Шотландії. З осені 1299 р. до 1304 р. про його життя нічого не відомо. Хоча до 1304 р. більшість шотландських лордів підкорилося Едуардові I, король продовжував переслідувати Воллеса. 5 серпня 1305 р. біля Глазго Воллес був полонений. Його перевезли до Лондону, де він був засуджений на смерть як зрадник свого сюзерена, хоча, за його власним твердженням, ніколи не приносив Едуардові клятву вірності. Спочатку Воллеса повісили, потім вийняли внутрішності, відрубали голову і четвертували. У 1306 р. війну проти англійців очолив Роберт Брюс, якому удалося повернути незалежність Шотландії.

Безліч розповідей і переказів про Воллеса походить від поеми кін. XV ст., що приписувалася Генрі Менестрелю, чи “Сліпому Гаррі”. Велика частина цих історій документально не підтверджується.

Англійська історіографія ХІІІ ст. У ХІІІ ст. англійські історики продовжували традиції літописання попередньої доби. Як і раніше, усі твори писалися французькою мовою, мовою освічених та знатних верств.

Провідним центром літописання було Сент-Олбанське абатство неподалік від Лондону. Наприкінці ХІІ ст. там було створено першу англійську “всесвітню хроніку” . Вона склала основу для “Квітів історії” Роджера Вендовера (пом. у 1236 р.). Ця праця до 1200 р. представляє собою компіляцію з попередніх творів, а потім йде самостійний виклад автора про сучасні йому події (до 1235 р.) і є основним джерелом з політичної історії Англії тої доби.

Після смерті Вендовера Сент-Олбанський абат доручив продовжити його працю вченому Матвію Паризькому (Mattheus Paris, Mattew of Paris, пом. у 1259 р.). Результатом зусиль останнього є величезна за обсягом “Велика хроніка Англії”, де половину праці охоплює виклад подій 1235-1259 рр. Король Генріх ІІІ сприяв Матвію в його роботі, надаючи потрібні документи і відомості. Автор додав до хроніки інформацію про справи Німеччини, Франції, Італії, Візантії, країн Сходу. Матвій зробив витяг з “Великої історії” – “Малу історію”, яка охоплює добу 1067-1253 рр. Надзвичайно ерудований автор, він інтенсивно занурений у політичні та церковні конфлікти свого часу, виявив значний інтерес до багатьох явищ тогочасного життя; свої хроніки він сам ілюструва та доповнював мапами.

Контрольні запитання:

• Чому Велика хартія вважається одним із найважливіших актів британської історії?

• Які чинники сприяли тривалому існуванню англійського парламенту?

• Як відбувалася англійська експансія наприкінці ХІІІ- поч.XIV ст.?

• Які чинники сприяли підпорядкуванню Шотландії англійським королям?

• Які основні етапи пройшли шотландські війни за незалежність?

Рекомендована література:

Брайант А. Эпоха рыцарства в истории Англии. СПб., 2001.

Пти-Дютайи Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии ХІ-ХІІІ веков. СПб., 2001.

Бурова И. Две тысячи лет истории Англии. СПб., 2001.

Зверева Г. История Шотландии. М., 1988.

Афанасьев А. История Ирландии. М., 1913.

Штокмар В. История Англии в средние века. М., 1973 або: СПб., 2000.

Басовская Н. Столетняя война: леопард против лилии. М., 2002.

Пастуро М. Повседневная жизнь Франции и Англии во времена рыцарей круглого стола. М., 2001.

Квеннелы М. и Ч. Повседневная жизнь в Англии во времена англосаксов, викингов и норманнов. СПб., 2002.

Мортон А. История Англии. М., 1950.

Очерки истории Англии: Средние века и новое время / Под ред. Г.Р.Левина. М., 1959.

Гутнова Е. Возникновение английского парламента. М., 1959.

Барг М. Исследования по истории английского феодализма ХІ-ХІІІ вв. М., 1962.

Левицкий А. Город и феодализм в Англии. М., 1987.