3. Онтогенез органів імунної системи

Всі імунокомпетентні органи ссавців проходять чотири основні стадії розвитку:

1. Закладка органів відбувається в ембріональному і передплодовому періодах. Причому, центральні органи кровотворення закладаються раніше, ніж периферичні. Жовтковий мішок (ембріональний період) → печінка (передплодовий і початок плодового періодів) → червоний кістковий мозок (плодовий період).

2. Формування паренхіми та її диференціація на функціональні сегменти і функціональні зони, відбувається в плодовий період розвитку.

3. Формування і розвиток реактивних компонентів лімфоїдної паренхіми (вузликів) відбувається від моменту народження до періоду статевого і фізіологічного дозрівання. До моменту настання статевої зрілості система органів кровотворення та імунного захисту досягає максимального ступеню розвитку.

4. Інволюція настає відразу ж після настання статевої і фізіологічної зрілості. При цьому, відбувається зменшення кількості мієлоїдної та лімфоїдної тканини, зникнення лімфатичних вузликів, накопичення жирових клітин, зменшення розмірів органів, проте повне зникнення органів ніколи не настає.

4. Філогенез органів гемоімунопоезу

В безхребетних існує достатньо розвинута система захисту за допомогою клітинних і гуморальних факторів.

Проте вперше система органів кровотворення та імунного захисту з усіма характерними для неї морфофункціональними особливостями формується в хребетних тварин. Основні типи гемопоезу в процесі еволюції:

а) двоякодихаючі риби – кишково-шлунковий

б) інші риби – селезінково-нирковий

в) амфібії – селезінково-печінково-кістково-мозковий

г) рептилії і птахи – селезінково-кістково-мозковий (кістковий)

д) ссавці – кістково-мозковий (кістковий)

Типові для хребетних органи гемоімунопоезу – тимус і селезінка – з’являються в риб.

У наземних хребетних – червоний кістковий мозок, кістка – центральний орган імунної системи.

В рептилій добре розвинений тимус, є лімфатичні вузлики, лімфоїдна тканина кишечника, селезінка.

В птахів з’являється клоакальна сумка – центральний орган імунної системи, в якому виробляються В-лімфоцити → гуморальний імунітет; у водоплавних птахів – з’являються лімфатичні вузли.

В ссавців система органів гемоімунопоезу максимально розвинута, крім вищеназваних органів розвиваються лімфоепітеліальні вузлики слизових оболонок і периваскулярні вузлики.

5. Органи внутрішньої секреції

Залози внутрішньої секреції (ендокринні залози) не мають вивідних проток, вони виробляють гормони, які надходять у кров або лімфу і розносяться по всьому організму. Крім залоз внутрішньої секреції ендокринну функцію виконують окремі органи, які поєднують її з неендокринною, і поодинокі клітини (ендокриноцити), утворюючи єдину ендокринну систему.

Органи ендокринної системи поділяють на чотири групи:

А) Центральні – епіфіз, гіпофіз та нейросекреторні ядра гіпоталамуса, які тісно пов’язані з головним мозком.

Б) Периферичні – щитоподібна, прищитоподібна і надниркові залози.

В) Органи, що поєднують ендокринні функції з неендокринними – підшлункова залоза, тимус і статеві залози.

Г) Поодинокі ендокриноцити є майже в усіх органах і утворюють дисоційовану ендокринну систему.

До складових частин ендокринної системи відносять тимчасові органи вагітних самок (жовте тіло, плаценту).

За походженням ендокринні органи поділяють на:

- ектодермальні (епіфіз, задня частка гіпофіза, мозкова речовина надниркової залози);

- ентодермальні (щитоподібна й прищитоподібна залози, тимус, передня частка гіпофіза та острівці Лангерганса підшлункової залози);

- мезодермальні (кіркова речовина надниркової залози і статеві залози).