Лекція №13. Структурно-функціональна характеристика органів чуття

Наука про будову та функції органів чуття називається естезіологія.

I. Поняття про органи чуття і аналізатори

Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають енергію зовнішньої дії, трансформують її в нервовий імпульс та передають цей імпульс у головний мозок.

Органи чуття лише сприймають зовнішні дії, а вищий їх аналіз відбувається в корі великих півкуль, куди нервові імпульси поступають по нервах, які пов’язують органи чуття з головним мозком.

У зв’язку з цим І.П. Павлов (1909 р.) об’єднав органи чуття, нерви, які пов’язують органи чуття з центральною нервовою системою та нервові центри, де відбувається аналіз, синтез отриманої інформації та виникають відчуття в єдину функціональну систему або аналізатор.

Таким чином, кожний з органів чуття є частиною аналізатора, який за І.П. Павловим складається з трьох частин:

1. периферична частина, яка сприймає зовнішню дію і трансформує її в нервовий імпульс - рецептор:

а) екстерорецептори – разом із допоміжними структурами і утворюють органи чуття;

б) інтерорецептори;

в) пропріорецептори;

2. провідні шляхи, по яких нервовий імпульс поступає у відповідний нервовий центр: спинномозкові і черепномозкові нерви, аферентні провідні шляхи спинного та головного мозку;

3. нервові центри – проміжні – в спинному мозку та підкірці, вищі – в ядрах кори великих півкуль.

II. Класифікація аналізаторів

1. зоровий;

2. слуховий;

3. вестибулярний;

4. нюховий;

5. смаковий;

6. шкірний;

7. м’язово-суглобовий;

8. біополя і магнітного поля Землі.

III. Зоровий аналізатор

Структура зорового аналізатора відповідає загальній схемі: рецептор → провідник → центр.

Рецептор – сітківка.

Провідні шляхи зорового аналізатора починаються від сітківки очного яблука, відростки нейроцитів якої формують зоровий нерв (II пара). На базальній поверхні проміжного мозку правий і лівий зорові нерви формують перехрест, позаду якого зорові нерви продовжуються в зорові тракти.

Центри – волокна тракту закінчуються в підкіркових зорових центрах – ядра латерального колінчастого тіла (таламус) і ростральні ядра покрівлі середнього мозку. Відростки нейроцитів цих ядер утворюють центральні провідні шляхи в потиличну частку кори великих півкуль.

А. Оболонки очного яблука

1. Волокниста оболонка – tunica fibrosa bulbi oculi – зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на дві частини:

- білкова оболонка – sclera – займає 4/5 поверхні очного яблука, щільна, непрозора, бідна на кровоносні судини;

- рогівка – cornea – прозора, без кровоносних судин, з поверхні вкрита кон’юнктивою.

2. Судинна оболонка – tunica vasculosa bulbi oculi – середня оболонка очного яблука. Вона складається із:

- райдужна оболонка (райдужка) – iris – містить пігмент, який зумовлює колір очей, формує зіницю, має м’язи – сфінктер і дилятатор зіниці;

- війкове тіло – corpus ciliare – потовщення судинної оболонки, в товщі закладений війковий м’яз, який підтримує кришталик;

- власне судинна оболонка – tunica chorioidea – дифузно живить сітківку;

- відображувальна оболонка – tapetum.

3. Сітківка – retinae – складається з двох частин:

- зорова частина сітківки – pars optica retinae – складається з двох шарів: зовнішнього – пігментного і внутрішнього – нервового (власне сітківки); нервовий шар містить світлочутливі клітини – палички й колбочки;

- сліпа частина сітківки – pars caeca retinae – поділяється на райдужну і війкову частини; вона утворена двома шарами пігментних клітин, що зростаються з райдужкою і війковим тілом.

Б. Світлозаломлюючі середовища очного яблука

1. кон’юнктива (її поверхневий епітеліальний шар);

2. рогівка;

3. рідина передньої камери ока, що знаходиться між рогівкою та райдужкою;

4. рідина задньої камери ока, що знаходиться між райдужкою та кришталиком;

5. кришталик – lens – двоякоопукла лінза, заломлює світлові промені і передає обернене й зменшене зображення на сітківку;

6. склисте тіло – corpus vitreum – складається з тоненьких волокон, які утримують воду (98%) у вигляді гелю; від нього залежить внутрішньоочний тиск.

В. Захисний апарат очного яблука

1. кісткова орбіта або очна ямка;

2. периорбіта – це окістя очної ямки, побудоване з щільної волокнистої сполучної тканини і має конусоподібну форму; периорбіта починається навколо зорового отвору і закінчується по краях очної ямки;

3. екстра- та інтрапериорбітальне жирові тіла;

4. повіки – palpebra (blepharon) – верхня, нижня і рудимент третьої повіки (складка кон’юнктиви);

5. вії;

6. кон’юнктива – слизова оболонка ока, яка являє собою незроговілий епітелій на базальній мембрані → пухка волокниста сполучна тканина; кон’юнктива продовжується з повіки на очне яблуко, а з нього – на іншу повіку, тому розрізняють кон’юнктиву повік і кон’юнктиву очного яблука. Місце переходу кон’юнктиви з повік на очне яблуко називається склепіння кон’юнктиви, а щілина, що залишається – кон’юнктивальним мішком. У медіальному куті ока кон’юнктива потовщується, утворюючи слізний горбок (м’ясце);

7. фасції очного яблука:

- поверхнева фасція очної ямки – лежить на внутрішній поверхні периорбіти і повторює її форму; вона починається навколо зорового отвору і закінчується в повіках, віддає м’язові перетинки до глибокої фасції;

- глибока фасція очної ямки – складається з декількох листків, які одягають м’язи ока;

- фасція очного яблука – починається по краях рогівки, одягає очне яблуко, переходить на зоровий нерв, формуючи його піхву і закріплюється по краях зорового отвору; простір усередині фасції називають епісклеральним (Теноновим), який сполучається з підоболонковими порожнинами головного мозку;

Г. Слізний апарат

Складається із слізних залоз верхньої і третьої повік, слізного озера, слізних отворів (крапок), слізних каналів, слізного мішка і носослізної протоки, яка відкривається в присінку носової порожнини. Секрет слізних залоз містить лізоцим, який негативно діє на мікроорганізми.

Д. Руховий апарат очного яблука

Представлений м’язами – чотири прямих (дорсальний, вентральний, латеральний, медіальний), два косих (дорсальний, вентральний) та відтягувач очного яблука.

Е. Лімфатична система очного яблука

Лімфатичних судин в очному яблуку немає, їх функцію виконують лімфатичні щілини і простори.

Передня система лімфатичних просторів (переважає)

Від війкового тіла рідина потрапляє в задню камеру ока, омиває кришталик і через зіницю йде в передню камеру ока. Далі через фонтанові простори або простори райдужно-рогівкового кута (лімфатичні щілини між перекладками гребінчастої зв’язки) потрапляє в передні війкові вени або венозний синус склери → шлємовий канал.

Задня система лімфатичних просторів

Із перихоріоідального простору (між білковою та власне судинною оболонками) крізь периваскулярні щілини вихрових вен рідина потрапляє в Теноновий простір. Далі переходить у піхву зорового нерва і через периваскулярні простори в субдуральний і субарахноідальний простори головного мозку. Таким чином, здійснюється прямий зв’язок між очним яблуком і головним мозком.

Передня та задня системи сполучаються між собою через петитовий канал – щілини в зв’язці, що підвішує кришталик.

ІV. Присінково-завитковий аналізатор

Рецептор – орган слуху та рівноваги.

Завитковий (слуховий) аналізатор – спіральний або кортіїв орган, розміщений у завитці (внутрішнє вухо), сприймає звук.

Присінковий аналізатор (вестибулярний, рівноваги) – плями рівноваги в маточці (еліптичний мішечок) і круглому мішечку та гребені рівноваги в ампулах півколових каналів, сприймають положення тіла в просторі.

Провідні шляхи

Слуховий аналізатор – VІІІ пара черепно-мозкових нервів → завитковий нерв (відростки нейронів спірального ганглія завитки).

Вестибулярний аналізатор – VІІІ пара черепно-мозкових нервів → присінковий нерв (відростки нейронів пристінкового ганглія).

Центри

Слуховий аналізатор – підкіркові – завитковий нерв проходить крізь внутрішній слуховий хід у дорсальні та вентральні ядра завиткового нерва → каудальні ядра покрівлі середнього мозку → медіальне колінчасте тіло таламуса → вищі – слухові центри вискової частик кори великих півкуль головного мозку.

Присінковий аналізатор – підкіркові – вестибулярне ядро Дейтерса довгастого мозку → ядро вершини і кора мозочка (черв’як) → вищі – вискова частка кори великих півкуль головного мозку.

Присінково-завитковий аналізатор складається із зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

А. Зовнішнє вухо (знаходиться в барабанній частині кам’янистої кістки)

1. вушна раковина – складка шкіри, в основі якої лежить еластичний хрящ; форма вушної раковини в людини відповідає формі ембріона і сагітальному розрізу головного мозку;

2. руховий апарат вушної раковини – м’язи, що забезпечують рухливість вушної раковини (біля 18 м’язів);

3. зовнішній слуховий хід – складається з хрящової (дорсально) і кісткової (вентрально) частин.

Б. Середнє вухо (знаходиться в кістковому барабанному міхурі)

1. барабанна перетинка – товщина 0,2 мм, відокремлює середнє вухо від зовнішнього; складається з трьох шарів – зовнішній – шкірний (епідерміс), середній – сполучнотканинний, збагачений циркулярними, коловими і радіальними волокнами, внутрішній (з боку середнього вуха) – слизова оболонка з одношаровим плоским епітелієм;

2. барабанна порожнина – розміщена в кістковому барабанному міхурі барабанної частини кам’янистої кістки, стінки вкриті слизовою оболонкою;

3. слухові кісточки – допоміжні органи для слухового аналізатора, їх чотири: молоточок, коваделко, сочевицеподібна кісточка і стремінце, які з’єднані між собою суглобами; між коваделком і стремінцем – складний суглоб, так як між ними розміщена сочевицеподібна кісточка; в роботі кісточок допомагають м’язи: напружувач барабанної перетинки, стремінний м’яз;

4. слухова (Євстахієва) труба – сполучає барабанну порожнину з порожниною носоглотки, вирівнює тиск у середньому вусі з атмосферним; в однокопитових слизова оболонка слухових труб у результаті значної рухливості в потилично-атлантному суглобі утворює значні випини – повітряні мішки, які лежать під основою черепа, зверху і збоку від глотки.

В. Внутрішнє вухо (знаходиться в скелястій частині кам’янистої кістки)

Складається з кісткового лабіринту і вкладеного в нього перетинчастого лабіринту.

Кістковий лабіринт – це система кісткових порожнистих утворів, замурованих у кісткову речовину скелястої частини кам’янистої кістки. До нього відноситься:

1. кістковий присінок;

2. кісткові півколові канали – розміщуються дорсо-каудально від присінка і представляють собою три дуже тонких дугоподібних канальця, які лежать у різних площинах: дорсальний – у сагітальній, латеральний – у фронтальній, каудальний – у сегментальній і відкриваються чотирма отворами;

3. кісткова завитка – розміщена ростровентрально від присінка, основою межує з дном внутрішнього слухового ходу, а верхівкою – з барабанною порожниною; в завитці розрізняють стрижень і спіральний канал, який спіральною пластинкою і перетинчастою протокою поділяється на присінкові і барабанні сходи.

Перетинчастий лабіринт – система перетинчастих мішечків, вкладених у порожнину кісткового лабіринту і заповнених лімфоїдною рідиною – ендолімфою. Форма мішечків перетинчастого лабіринту не всюди співпадає з формою відповідних частин кісткового лабіринту. Щілиноподібні простори, які залишаються між перетинчастим лабіринтом і стінками кісткового також заповнені лімфоїдною рідиною – перилімфою. Еліптичний мішечок (маточка) і круглий мішечок вкладені в кістковий присінок, перетинчасті півколові канали і перетинчаста завитка – в кісткові півколові канали і кісткову завитку (відповідно).

Перилімфатичний простір, який заповнений перилімфою, через водопровід присінка і завитки з’єднується з підоболонковими порожнинами головного мозку, тобто він не замкнутий (запалення внутрішнього вуха → менінгіт).

Ендолімфатична протока, яка заповнена ендолімфою, бере початок з маточки й круглого мішечка, через водопровід присінка виходить на медіальну поверхню кам’янистої кістки, розширюється, набуває вигляду мішечка та розміщується між листками твердої мозкової оболонки, тобто простір замкнутий.