53. Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.

Після проголошення Акта про державну не­залежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин. 5 грудня 1991 р. Після визнання України державами світового співтова­риства. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року — 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), у нормативно-правовому акті Вер­ховної Ради «Основні напрямки зовнішньої політики України» (1993 р.), у Конституції України (1996 р.):

• невтручання у внутрішні справи інших держав, взаємовигідне, рівноправне співробітництво з ними;

• відмова від участі у військових блоках;

• участь у процесі ядерного роззброєння (улітку 1996 р. Україна стала без'ядерною державою); визнання пріоритету міжнародного права;

• визнання існуючих у світі кордонів.

Після проголошення незалежності Україна ак­тивізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ІОНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Со­юзі електрозв'язку.

Україна має п'ять постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій. Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асам­блеї ООН. У 2000—2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООН.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з участю в роботі цієї організації подальшу інтеграцію до Європи. Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ра­ди Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демсікратії та правопорядку в Україні. Наприкінці січня 2001 р. в ПАРЄ відбулися слухання про сво­боду слова в Україні.

Співпраця України з Організацією європей­ської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до неза­лежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Великої Британії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО).

Як країна-співзасновнйк Ради Євроатлантично­го партнерства й активний учасник програми «Парт­нерство заради миру» Україна поглиблює практичне співробітництво з НАТО (проведення спільних опе­рацій і навчань під егідою Радії Безпеки ООН). Україна і країни НАТО проводять регулярні кон­сультації з питань регіональної безпеки, запобіган­ня конфліктам, здобуття військової освіти.

54. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок та шляхів реалізації.

Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності: Європейська інтеграція, курс на вступ до ЄС (у 1994 р. було підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, із 2005 р. – прискорення процесів інтеграції, було розроблено «дорожню карту» - план просування України до вступу в ЄС, який включає подолання заяви на вступ, отримання Україною статусу країни з ринковою економікою, вступ до СОТ, набуття асоційованого членства в ЄС; але найголовніша проблема – досягнення Україною високих стандартів європейського життя у всіх галузях); відносини з країнами СНД (Україна зацікавлена передусім у розвитку економічного співробітництва, вона відмовилася підписати документ про створення Об’єднаних Збройних сил СНД, Статут СНД, який звужував її суверенітет); укр.-російські відносини (Росія залишається для України найважливішим торгово-економічним партнером); Співробітництво з США; розширення відносин із НАТО (1994 р. – програма «Партнерство заради миру» та ін.); розвиток міжнародної співпраці з країнами світу на основі двосторонніх та багатосторонніх угод. 5 лютого 2007 р. – вступ України до СОТ.