- •1.Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії.
- •3.Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних партій Росії і Австро-Угорщини (др. Пол. 19-початок 20 ст.).
- •4.Суспільно-політична та національна проблематика в програмах політичних партій підавстрійської України.
- •5.Суспільно-політичні та національні питання в програмах загальноросійських політичних партій.
- •6.Політичні партії Сх. України та їх підходи до суспільно-політичної і національної проблематики.
- •7.Україна і революція 1905-07 рр..
- •8.Діяльність укр. Парламентських громад в і-ї та іі-ї Державних думах Росії.
- •9.Укр депутати у Віденському парламенті, Галицькому сеймі та Буковинському ландтазі. Виборча реформа 1907 р.
- •10.Розвиток національної освіти, науки і культури у підавстрійській Україні у 1890-х – 1913 рр..
- •11.Розвиток науки та освіти на укр. Землях у складі Російської імперії в др. Пол. 19 – початку 20 ст..
- •12.Укр культура і духовне життя на початку 20 ст..
- •13.Ліберальна і демократична інтелігенція в українському національному русі на початку XX ст.
- •14.Робітничий і соціал-демократичний рух в Україні наприкінці XIX - початку XX ст.
- •15.Національна політика самодержавства в Україні (1907-1914 рр.). Справа Бейліса.
- •16. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
- •17. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
- •18. Ставлення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
- •19. Створення та бойовий шлях корпусу усс.
- •20. Соціально-економічне становище українських територій у роки Першої світової війни.
- •21. Суспільно-політичні сили та інститути влади Наддніпрянської України в період революції 1917-1920 рр.
- •22. Політичні процеси в Надніпрянській Україні у 1917 р.: діяльність партій та організацій, вибори до органів самоуправління, створення рад.
- •23. Відносини між уцр і Тимчасовим урядом Росії, політичні умови і результати.
- •24. Революційні події у Петрограді в жовтні 1917 р. Та їх вплив на Україну.
- •25. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •26. Встановлення радянської влади: передумови,причини, наслідки
- •27. Аграрне питання в Україні у період революційних перетворень і громадянської війни
- •29. Соціально-економічне становище та політичне становище в Україні у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Сх. Галичині
- •28. Зовнішня політика Директорії унр. Участь делегацій унр і зунр у Версальській мирній конференції та українське питання на ній.
- •29. Соціально-економічне та політичне становище України у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Сх. Галичині.
- •30.Процес міжнародного визнання усрр (Ризький та Рапалльський договори).
- •31.Робітничо-селянський Союзний договір між усрр і рсфрр. Укладення усрр Союзного договору 31 грудня 1922 р., становлення союзних інституцій в Україні.
- •32.Особливості соціально-економічної політики в усрр у 1922-1928 рр.
- •33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
- •33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
- •34.Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
- •35.Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях срср (1924 і 1936 рр.) й усрр (урср) 1929 і 1937 рр.
- •36.Соціальні наслідки політики індустріалізації та колективізації в усрр.
- •37.Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для укр. Суспільства.
- •38.Центри укр. Еміграції в Польщі, Чехословаччини й Румунії.
- •39.Діяльність укр. Політичної й військової еміграції. Її вплив на міждержавні відносини в 1910 – 1930-ті рр..
- •40.Суспільно-політичне життя на західноукр. Територіях у 1920-ті рр.. Політика пацифікації ю.Пілсудського в Сх. Галичині.
- •41.Діяльність укр. Політичних партій і рухів на зх.Укр. Територіях у 1930-ті рр..
- •42.Особливості функціонування націоналістичних організацій на зх.Укр. Землях.
- •43. Комуністичний рух на зх.Укр. Землях.
- •44.Карпатська Україна як спроба створення Укр.. Держави у 1939 р.
- •45.Конституційний устрій Польщі, Чехословаччини і Румунії та його значення для умов розвитку укр. Суспільного руху.
- •46.Кооперативний рух в Україні: особливості в усрр і на зх.Укр. Територіях.
- •47.Діяльність укр. Національних партій в усрр на початку 1920-х рр.. І національних секцій в структурі кп(б)у.
- •48. Центри української еміграції в Європі, їх політична, культурна, просвітницька діяльність.
- •49.Сутність заходів ю.Пілсудського у рамках політики «санації» і суспільне життя на укр. Землях.
- •50.Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920 – 1930-ті рр..
- •51.Характер і наслідки урбанізації в Радянській Україні у 1920 – 1930-ті рр..
44.Карпатська Україна як спроба створення Укр.. Держави у 1939 р.
Після Мюнхенського договору чотирьох держав (30 вересня 1938 року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.26 жовтня 1938 року А.Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду і прем'єр-міністром Карпатської України обрано А.Волошина
12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України, визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб - червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму (спікера) Карпатської України у 1939 року, референт преси й інформації та зв'язковий з урядом Карпатської України був С. Росоха.
Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.
Закарпатська Україна була окупована Угорщиною, яку підтримувала фашистська Німеччина. А.Волошин разом з урядом змушений був емігрувати.
Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.
45.Конституційний устрій Польщі, Чехословаччини і Румунії та його значення для умов розвитку укр. Суспільного руху.
Після завершення Першої світової війни й української національно-демократичної революції 1917-1920 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі: Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Осяння, Лемківщина. Відповідно до Варшавського (1920 р.) і Ризького (1921 р.) договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею.
Незважаючи на обіцянки Польської держави країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, положення українського населення було тяжким. Польський уряд проводив відкрито антиукраїнську політику. Були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР. У 1924 р. уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Також була проведена шкільна реформа, що перетворила більшість українських шкіл на двомовні з переважанням польської мови. У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього. Забороненими стали слова «українець», «український»; замість них реанімувався термін «русин», «русинський». Польська влада проводила політику колонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині.
Терор охопив всю територію Східної Галичини. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів.
Ще в гіршому становищі були українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю до національних меншин перевершувала навіть Польщу. У межах країни мешкало близько 790 тис. українців. Вони проживали на теренах Північної Буковини, Бессарабії, повіту Марамарош. У період румунської окупації Північної Буковини (1918-1940 pp.) були скасовані всі автономні права, які вона мала ця територія за часів Австро-Угорщини - її було перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 pp. і 1937-1940 pp. територія перебувала у надзвичайному стані. Румунізація краю досягла апогею. Румунський уряд відмовився визнавати українців за окрему націю - українці цинічно називали «громадянами румунського походження, що забули рідну мову». Українське населення Бессарабії на багатотисячних мітингах і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель у Бессарабії: Акерманщини, Ізмаільщини, Західної Одещини (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). У вересні 1924 p. у Бессарабії відбулося Татарбунарське повстання, яке завершилось кривавою розправою над учасниками виступу і політичним процесом (1925 p.) у Кишиневі над керівництвом повстання.
Після Мюнхенської угоди західних держав (вересень 1938 р.) відбулося розчленування Чехословаччини нацистською Німеччиною. Влада центрального уряду Праги становилася номінальною. Закарпаття здобуло автономію. Однак міжнародні події перешкодили нормальному розвиткові автономії Карпатської України. Угорці і поляки домагалися створення спільного угорсько-польського кордону в Закарпатті та посилали диверсійні групи з метою ширення занепокоєння і неладу. Будапешт і Варшава вживали заходи в Берліні з метою одержати згоду А. Гітлера на окупацію Закарпаття. Замість обіцяної автономії, угорці проводили політику мадяризації (мадяри - інша назва угорців) в культурному житті й адміністрації. Будапешт штучно інспірував творення «русинської» мови і культури, підтримуючи діяльність русофілів, проте гостро переслідуючи кожну спробу української активності.