Висновки

1. Широке використання категорії інтересу в праві та інших суспільних науках зумовлено його багатоплановою роллю у суспільному ( в т.ч. економічному) житті, будь-які явища та події якого зазвичай є результатом взаємодії інтересів різних осіб.

2. Попри різні точки зору дослідників щодо природи категорії інтересу (суб’єктивної, об’єктивно-суб’єктивної та об’єктивної) остання є такою, що з давніх часів досить послідовно віддзеркалюється в праві. Об’єктивність категорії інтересу (як об’єктивно існуючої орієнтації суб’єкта на отримання певного блага, що об’єктивно склалося) і його автономність від суб’єктивного усвідомлення інтересантом проявляється в закріпленні можливості: (а) захисту порушеного законного інтересу не лише фізичними особами (з притаманною їм властивістю усвідомлення об’єктивної реальності як явища психіки), а й юридичними особами (яким така властивість не притаманна); (б) подання похідних (непрямих) позовів особами, уповноваженими в силу (на підставі) закону представляти та захищати інтереси інших осіб.

3. Правовий аспект в складній природі категорії інтересу проявляється неоднозначно, про що свідчить комплексність його функцій, серед яких: спонукальна – в правотворчій (щодо прийняття нормативно-правових актів і відповідно – встановлення, зміни, припинення прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин) та правозастосовній (на етапі реалізації прав та обов’язків) діяльності; як структуроутворюючий елемент правового статусу суб’єкта (щодо наявності у нього, крім прав, додаткових можливостей у формі законних інтересів); захисна - щодо можливості використання державного примусу на відновлення (компенсацію відновлення) законного інтересу у разі його порушення.

4. Попри велике розмаїття інтересів, що класифікуються за різними ознаками, в праві особливе значення надається законним інтересам як різновиду юридичного дозволу, захист якого певним чином гарантується державою. Рівночасно в теорії та законодавстві відсутні чіткі критерії віднесення інтересів до категорії незаконних, які пропонується визначати як такі, що (1) взагалі не відображаються в об’єктивному праві або визначаються як суспільно шкідливі, (2) не відповідають загальному благу (публічним інтересам і законним інтересам інших осіб), (3) захист таких інтересів не гарантується державою, (4) а їх реалізація навіть тягне за собою юридичну відповідальність, якщо при цьому порушується встановлений правопорядок і законні інтереси інших осіб. За критерієм наявності незаконних інтересів у суб’єктів правовідносин їх поведінка (дії чи бездіяльність) можуть бути визнані як зловживання правом.

5. Поділ інтересів на приватні та публічні (як такий що з стародавніх часів використовується при відмежуванні приватного права від публічного, приватно-правових методів регулювання від публічно-правових) пропонується здійснювати за комплексом (системою) критеріїв: за суб’єктами (носіями) інтересу, його спрямованістю, механізмами захисту, роллю держави та ступеня її участі в захисті інтересів. Відтак, до приватних належать інтереси приватних осіб (громадян, створених ними – безпосередньо чи опосередковано – юридичних осіб) та їх груп, що спрямовані на реалізацію потреб зазначених осіб та забезпечені (у разі порушення) можливістю санкціонованого державою захисту, який застосовується зазвичай за ініціативою носіїв цих інтересів. Публічні інтереси пропонується визначати як відображені в праві відгармонізовані, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, інтереси всього суспільства (спільні інтереси його членів), а також значної його частини/прошарків (територіальних громад, соціальних груп, особливо найвразливіших – споживачів, найманих працівників, дрібних підприємців, залежних підприємств, меншості в товаристві), що захищаються чи можуть захищатися за ініціативою держави в особі її компетентних органів та прокурора з метою відновлення порушеного правопорядку, попередження кризових явищ та забезпечення оптимальних умов для функціонування державно-організованого суспільства. Пропонується в нормативно-правових актах замість поняття “державні інтереси” використовувати більш універсальне поняття – “публічні інтереси”.

6. Зв’язок між приватними і публічними інтересами (попри значні відмінності між ними), обгрунтовується як системний (багатоплановий): з практичної точки зору (реалізізацію приватних інтересів в суспільстві можна забезпечити, лише врахувавши певним чином суспільні інтереси), рівночасно публічні інтереси формуються з врахуванням найтиповіших приватних інтересів; з використанням філософської категорії («окреме – загальне») та закону боротьби та єдності протиложностей; з огляду на динамізм суспільного ( в т.ч. господарського) життя та пов’язаної з цим оцінки важливості для суспільства тих чи інших інтересів (і відповідно визнання чи невизнання їх публічними).

7. Публічні і приватні інтереси як взаємопов’язані та взаємозалежні мають враховуватися в правотворчій та правозастосовній діяльності на паритетних засадах (за загальним принципом), за винятком окремих випадків, зокрема: (1) екстремальних ситуацій (на зразок криз, надзвичайного стану, військових конфліктів), що вимагають пріоритетного врахування публічних інтересів; (2) суспільної потреби в активізації приватної ініціативи щодо розвитку певних галузей економіки або форм господарювання, що зумовлює певну перевагу приватних інтересів (у формі надання окремих пільг їх носіям, які беруть участь у задоволенні подібних суспільних потреб). Хоча навіть у зазначених випадках пріоритет приватних чи публічних інтересів забезпечує врахування та захист найбільш нагальних інтересів іншої категорії.

8. Необхідність збалансованого врахування у сфері економіки та господарських товариствах (як її складових) публічних та приватних інтересів випливає з дії суспільного закону взаємності або еквівалентності, відповідно до якого приватні інтереси визнаються суспільством як законні та набувають відповідного захисту з боку держави за умову врахування тією чи іншою мірою публічних інтересів носіями приватних інтересів. Своєю чергою, успішність реалізації публічних інтересів значною мірою залежить від того, наскільки в них повно враховані найбільш типові приватні інтереси. Однією з основних засад забезпечення оптимальності господарських систем різного рівня (від економіки країни до її суб’єктів) є комплексність регулювання – з поєднанням внутрішньосистемного (в господарських товариствах – локального) регулювання із зовнішньосистемним (державним – щодо господарських товариств), що дозволяє більш-менш збалансовано врахувати інтереси системи, її складових, оточуючого середовища, а відтак – публічні і приватні інтереси.

9. Наявність в учасників суспільного (в т.ч. господарського) життя не лише подібних, солідарних, співпадаючих, але й протилежних, конкуруючих і навіть ворожих інтересів породжує проблему конфлікту інтересів. Необхідність розв’язання останньої зумовлена не стільки наявністью у конфлікту інтересів позитивних рис (виявлення недоліків, спонукання до інновацій та ін.), скільки негативними наслідками конфліктних систуацій (матеріальними втратами, негараздами в роботі окремих суб’єктів, навіть кризовими явищами та катаклізмами, численність яких в Україні збільшилася у зв’язку з труднощами перехідного періоду та ускладненням суспільного життя).

10. Переведення конфлікту інтересів в правову площину (юридизація конфлікту) забезпечує його цивілізоване розв’язання, попередження чи зменшення негативних наслідків від конфліктних ситуацій.

11. Правовим (в т.ч. юридизованим) конфліктом є конфлікт інтересів, пов’язаний з правовідносинами (суб’єкти, їх становище і поведінка, мотивація останньої або об’єкт конфлікту мають правові ознаки, чи конфлікт породжує правові наслідки) та/або управління чи припинення якого (конфлікту) здійснюється за допомогою правових процедур.

12. Конфлікти інтересів у сфері господарювання залежно від виду інтересів (публічні та/або приватні), носіями яких є учасники конфлікту, поділяються на публічні, приватні та публічно-приватні, що має значення для вибору процедур врегулювання конфлікту.

13. Використання в законодавстві та юридичній літературі поняття конфлікту інтересів є обгрунтованим, оскільки воно є відмінним від суміжних понять – протиріччя, правопорушення, спору (господарського, цивільного, трудового тощо) і дозволяє врахувати специфіку відносин, що при цьому складаються, та застосувати адекватні правові механізми: (1) щодо попередження юридичних конфліктів у сфері господарювання (вдосконалення правового регулювання, в т.ч. позбавлення його від прогалин, колізій, застарілих норм, чітке визначення правового становища – прав, обов’язків, механізмів правового захисту – учасників господарського життя; підвищення правової культури та подолання правового нігілізму; посилення дисципліни у сфері господарювання та ін.) та (2) розв’язання таких конфліктів у формі: погодження позицій сторін конфлікту в процесі проведення переговорів з фіксацією їх результатів у формі відповідної угоди; внутрішнього та зовнішнього арбітрування; із застосуванням судового та/або адміністративного порядку, комплексних заходів у формі соціального партнерства. З метою вдосконалення правових механізмів розв’язання конфлікту інтересів у сфері господарювання пропонується: (а) ширше використовувати в ролі посередників авторитетні громадські організації (підприємців, банкірів, страховиків та ін.), наділивши їх функцією розв’язання конфліктів не лише між членами організації, але й іншими учасниками господарського життя, що покладаються на їх професійність та авторитетність у певних сферах діяльності; (б) розширити повноваження прокурора в господарському процесі шляхом закріплення за ним (статті 2, 29 ГПК) права подання позовів на захист всіх видів публічних інтересів та (в) викласти ч. 2 ст. 29 ГПК України в такій редакції:

“У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором у публічних інтересах, орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, набуває статусу позивача лише у випадку, якщо підтримує позовні вимоги прокурора”.

14. Своєрідний симбіоз приватних і публічних інтересів став поштовхом до становлення інституту торгових (господарських) товариств, процес еволюції яких, зумовлений розвитком і ускладненням відносин та системи інтересів у сфері господарювання, призвів до урізноманітнення видів та форм цих товариств, а також появи у них нових ознак.

15. Класичні (традиційні) ознаки господарського товариства як колективного підприємця (наявність кількох засновників та учасників; об’єднання ними майнової та персональної участі для забезпечення діяльності товариства; майнова відокремленість останнього від його засновників та учасників; наявність статусу суб’єкта підприємницької діяльності і відповідно – можливості виступати в господарському обороті від власного імені і у власних інтересах; корпоративний характер управління справами товариства – безпосередньо учасниками в персональних товариствах або за допомогою сформованих ними органів в об’єднаннях капіталів) в сучасний період відозмінюються та доповнюються новими рисами (використання форми господарського товариства не лише для безпосереднього здійснення господарської діяльності, але й для її організаційного забезпечення щодо інших суб’єктів, а також у процесі реформування економіки шляхом корпоратизація державних підприємств та приватизація державного майна; можливість функціонування товариства у складі однієї особи; значна ймовірність встановлення контролю над товариством з боку окремого учасника; пов’язана з цим необхідність захисту інтересів меншості, дрібних акціонерів/учасників, самого залежного товариства).

16. Класифікації господарських товариств, зокрема їх поділ на персональні товариства (ПТ, КТ) та об’єднання капіталців (АТ, ТОВ, ТДВ), та особливості співвідношення в них публічних і приватних інтересів найповніше враховується у процесі правового регулювання корпоративних відносин щодо:

• ступеня державного регулювання: (а) більш грунтовний для об’єднань капіталів, що викликано значною ймовірністю зловживань з боку їх засновників, крупних учасників та посадових осіб, в руках яких фактично зосереджені управлінські повноваження щодо майна товариства, а також відсутністю в учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади (акції) обов’язку додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства (АТ, ТОВ) чи обмеженням розміру такої відповідальності (ТДВ): (б) менш значний – щодо персональних товариств, що зумовлено повною додатковою відповідальністю учасників таких товариств (всіх – в ПТ, частини – в КТ) за зобов’язаннями товариства;

• порядка управління справами товариства: безпосередньо учасниками (в персональних товариствах) чи за допомогою системи органів (в об’єднаннях капіталів);

• щодо механізмів захисту інтересів кредиторів: за рахунок повної додаткової відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства (в персональних товариствах) чи за допомогою правових механізмів щодо формування та підтримання майнової бази товариства не нижче певного рівня (в об’єднаннях капіталів);

• щодо управлінських повноважень учасників та можливості їх реалізації: максимальні (в персональних товариствах), на відміну від об’єднань капіталів, можливості учасників яких в управлінні справами товариства залежать від розміру їх майнової участі в товаристві (з чим пов’язана проблема захисту інтересів меншості та інтересів дрібних акціонерів/учасників).

17. Визнається слушною класифікація господарських товариств як суб’єктів господарювання на малі, середні та великі з метою надання найбільшого сприяння та державної підтримки найбільш численним і рівночасно – найменш захищеним – малим підприємствам, а також пропонується доповнити ч. 7 ст. 63 ГК України такими положеннями:

“Середньообліковою чисельністю працюючих на підприємстві вважається сумарна кількість четвертої частини працюючих на кінець кожного кварталу (на 31 березня, 30 червня, 30 вересня і 31 грудня), включаючи працівників, зайнятих у філіях та представництвах підприємства за кордоном, однак за винятком працівників, що проходять перепідготовку або підвищують свою кваліфікацію з відривом від виробництва.

Малим і середнім підприємствам законодавством України можуть встановлюватися особливі умови господарювання, в тому числі пільги».

18. Корпоративні відносини визначаються як такі господарські відносини, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи, посадові особи) та опосередкованих учасників цих відносин (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) та забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.

19. Система інтересів учасників корпоративних відносин лежить в основі будь-якого господарського товариства, а баланс цих інтересів забезпечується за допомогою традиційних, апробованих протягом кількох століть, та новітніх, пов’язаних зі змінами в господарському житті, правових механізмів. Особливу роль відіграють корпоративні інтереси – загально-корпоративні (носієм якого є товариство) та індивідуально-корпоративні інтереси його учасників.

20. Складність інтересів учасників корпоративних відносин, серед яких є не лише солідарні, подібні та взаємодоповнюючі, але й конкуруючі, протилежні, ворожі інтереси, утруднює їх узгодження з метою забезпечення оптимально-збалансованого врахування цих інтересів як основної умови успішного функціонування будь-якого господарського товариства. Зазначена обставина є основною причиною виникнення корпоративних конфліктів.

21. Корпоративний конфлікт визначається як особливий різновид конфлікту інтересів (правового чи юридизованого), що виникає між учасниками корпоративних відносин (зазвичай безпосередніми, у певних випадках – за участю опосередкованих учасників), зачіпаючи і приватні, і публічні інтереси. Відтак приватно-публічний характер корпоративних конфліктів визначається як умова застовання різних рівнів (закону, локального рівня) правового регулювання та правових механізмів, спрямованих на попередження та розв’язання цих конфліктів. Рівень закону визнається найбільш прийнятним для регулювання відносин, в яких домінують публічні чи найбільш типові приватні інтереси; на локальному рівні має враховуватися специфіка корпоративних відносин в певному господарському товаристві і відповідно – передбачатися внутрішньокорпоративні механізми розв’язання конфліктів, що виникають в товаристві.

22. Поділ корпоративних конфліктів за сферою їх виникнення (на внутрішні, зовнішні, змішані) та за видом інтересів їх учасників (на приватні, приватно-публічні, суто публічні) здійснюється з огляду на необхідність врахування виду корпоративного конфлікту при застосуванні певних правових механізмів його розв’язання.

23. У зв’язку з широким використанням форми господарських товариств (завдяки їх універсальності та адекватності ринковим відносинам), складністю корпоративних відносин, що виникають в цих товариствах, і відповідно значною ймовірністю виникнення в них корпоративних конфліктів з відповідними (зазвичай негативними) наслідками виникає необхідність дослідження цих конфліктів з метою віднайдення оптимальних правових механізмів їх попередження та розв’язання, що є завданням корпоративної конфліктології – нового напряму господарсько-правової науки, започаткування якого було покладено низкою публікацій дисертантки.

24. Аналіз чинної системи правового забезпечення діяльності господарських товариств в Україні (законодавства про господарські товариства) свідчить про: його перехідний характер, пов’язаний із запровадженням ринкових засад господарювання в економічну систему країни; основну мету цього законодавства – правове забезпечення переходу від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання та адекватних їм організаційно-правових форм – насамперед, господарських товариств. Рівночасно законодавство перехідного періоду закономірно віддзеркалює складність, суперечності та проблеми цього періоду: врахування найбільш істотних ознак ринкових форм господарювання (зазвичай в їх класичному варіанті); ігнорування низки важливих надбань вітчизняної (дореволюційного та непівського періодів) та світової практики правового регулювання корпоративних відносин; збереження деяких надбань радянської правової науки (унітарні підприємства-невласники, майно за якими закріплюється на похідних від права власності правових титулах майна – праві господарського відання та праві оперативного управління). Сукупність цих обставин визначили й основні проблеми правового регулювання корпоративних відносин в Україні (наявність численних вад – застарілих норм, колізій, прогалин, підміна законодавчого рівня регулювання відомчим щодо відносин власності та підприємництва – у процесі реорганізації господарських товариств, зокрема) та правозастосовної практики, у сфері якої чимало зловживань при створенні, функціонуванні та припиненні господарських товариств і пов’язаних з ними корпоративних конфліктів.

25. Вдосконалення законодавства про господарські товариства має вирішуватися із застосуванням системного підходу, що передбачає: (а) комплексність вирішення цього питання за трьома основними і взаємопов’язаними напрямами – за змістом (врегулювання нових для економіки України відносин, зоврема пов’язаних з конфліктом інтересів), за формою (забезпечення провідної ролі закону щодо регулювання відносин власності, підприємництва, в т.ч. щодо питань реорганізації господарських товариств; підвищення значення локальних нормативних актів при визначенні внутрішніх – для товариства – механізмів врегулюванні корпоративних конфліктів), за системою (усунення колізій між положеннями новоприйнятих Господарського та Цивільного кодексів щодо господарських товариств; прийняття чи вдосконалення актів малої кодифікації, зокрема, законів – чинного “Про господарські товариства”, перспективних – “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності”, “Про акціонерні товариства”; інкорпорація законодавства про господарські товариства); (б) забезпечення гармонізації вітчизняного законодавства про господарські товариства згідно з найкращими світовими стандартами корпоративного управління.

26. Основним завданням вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів в корпоративних відносинах і відповідно – попередження виникнення корпоративних конфліктів. При цьому виділяються універсальні (стосуються господарських товариств як суб’єктів господарювання) та спеціальні (щодо певних видів та форм господарських товариств) правові механізми, спрямовані на вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом. До перших (універсальних) належать, зокрема:

А) забезпечення публічності відомостей державної реєстрації господарських товариств як суб’єктів господарювання, для чого пропонується включити в Господарський кодекс України окрему статтю такого змісту:

«Стаття Х. Забезпечення публічності відомостей державної реєстрації.

1. Відомості державної реєстрації суб’єкта господарювання, внесення змін до них, а також оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягають обов’язковому опублікуванню в спеціальному додатку до «Урядового кур’єра» та офіційних органах преси за місцезнаходженням суб’єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання, внесення змін до відомостей державної реєстрації чи скасування останньої, прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця. Зазначені відомості за бажанням заявника вміщуються на спеціальний Web-сайт в Інтернеті.

Відомості державної реєстрації, а також зміни до них набувають силу для третіх осіб з моменту публікації в заначених у цій статті офіційних органах преси.

2. Опублікування інших відомостей про суб’єкта господарювання, що згідно із законодавством підлягають оприлюдненню, здійснюється у порядку, визначеному частиною першою цієї статті.

3. Місцевий офіційний орган преси, в якому публікуються відомості державної реєстрації, визначається Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування області, міст Києва та Севастополя»;

Б) врегулювання на рівні закону питань, пов’язаних з реорганізацією господарських товариств і відповідно - включення до загальної частини Закону “Про господарські товариства”) статті такого змісту:

«Стаття ХХ. Порядок реорганізації товариства

1. Реорганізація може бути застосована для створення нового товариства, припинення діючого та/або зміни організаційно-майнової структури товариства. Реорганізація може відбуватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення, а також із застосуванням двох і більше форм (складна реорганізація).

2. Реорганізація товариства шляхом злиття відбувається на підставі рішень про таку реорганізацію і створення нового товариства, що приймаються зборами учасників товариств, які зливаються. Рівночасно з такими рішеннями збори учасників кожного з товариств, що зазнають реорганізації, приймають рішення про затвердження: договору про злиття зазначених товариств, передавального балансу та статуту новостворюваного товариства (АТ, ТОВ, ТДВ). У разі створення в процесі злиття персонального товариства (ПТ, КТ) роль установчого документу (договору товариства) виконує договір про злиття, підписаний усіма учасниками новостворюваного товариства.

Договір про злиття має відповідати всім вимогам, що пред’являються законом до засновницького договору (АТ, ТОВ, ТДВ) чи договору товариства (ПТ, КТ).

У разі прийняття зборами учасників кожного з товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом злиття, рішень, зазначених у абз. 1 цього пункту, обрання виконавчого та контрольних органів товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ) новостворюваного товариства відбувається на спільних зборах учасників товариств, що беруть участь у злитті. Строки та порядок проведення таких зборів визначається договором про злиття.

3. Реорганізація товариства шляхом приєднання відбувається на підставі рішень про таку реорганізацію, прийнятих зборами учасників кожного з товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом приєднання. Рівночасно з такими рішеннями збори учасників кожного з товариств, що зазнають реорганізації, приймають рішення про затвердження договору про приєднання, а збори учасників товариства, що приєднується, також приймають рішення про затвердження передавального балансу.

Спільні збори учасників товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом приєднання, вносять до установчого документа товариства, до якого відбувається приєднання, зміни, пов’язані із зміною складу учасників, визначенням їх часток у статутному фонді, інші зміни, передбачені договором про приєднання, а також вирішують інші питання, включаючи обрання виконавчого та контрольних органів товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ) новостворюваного товариства. Строки та порядок проведення таких зборів визначається договором про приєднання.

4. Реорганізація товариства шляхом поділу відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію, про порядок і умови поділу товариства, про створення нових товариств та про затвердження розподільчого балансу.

Учасники кожного з товариств, що створюються в процесі такої реорганізації, підписують засновницький договір (договір товариства). Збори учасників кожного із товариств, що створюється в результаті поділу, затверджують статут, обирають органи товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).

5. Реорганізація товариства шляхом виділення відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію і створення нового товариства (товариств). Рівночасно такі збори учасників визначають умови виділення, затверджують розподільчий баланс, вносять до установчого документа товариства, що зазнає реорганізації у формі виділення, пов’язані із реорганізацією товариства зміни складу його учасників, визначають їх частки та інші зміни, передбачені рішенням про виділення, а також у разі необхідності вирішують інші питання.

Учасники товариства, що виділяється, підписують засновницький договір (договір товариства). Збори учасників товариства, що виділяється, затверджують його статут, обирають виконавчий та контрольні органи товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).

У разі, якщо єдиним учасником товариства, що виділяється, є товариство, що зазнає реорганізації, то збори учасників останнього приймають рішення про реорганізацію товариства шляхом виділення і створення нового товариства, про умови та порядок виділення, а також затверджують статут, обирають виконавчий та контрольні органи новостворюваного товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).

6. Реорганізація товариства шляхом перетворення відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію, про порядок і умови перетворення, про порядок обміну часток (акцій) товариства, що зазнає реорганізації шляхом перетворення, на акції (частки) новостворюваного товариства, про затвердження статуту (АТ, ТОВ, ТДВ) чи підписання договору товариства (ПТ, КТ) новостворюваної організації (товариства), а також про затвердження передавального балансу.

Учасники новостворюваного товариства приймають рішення про обрання виконавчого та контрольних органів (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ).

7. Учасники товариства, які голосували проти прийняття рішення про реорганізацію товариства, мають право вимагати викупу товариством належних їм часток (акцій) за їх ринковою вартістю, але не нижче справедливої оцінки, визначеної за результатами останнього фінансово-господарського року товариства. Розрахунки з такими учасниками мають бути здійснені до внесення відповідних змін до відомостей державної реєстрації.

8. Державна реєстрація товариств, що створюються в процесі реорганізації, внесення записів про припинення товариств в результаті реорганізації, а також державна реєстрація змін в установчих документах товариств, що зазнали реорганізації, відбувається у порядку, передбаченому законодавством України для реєстрації суб’єктів господарювання.

9. Протягом щонайбільше двох тижнів з дня прийняття рішення про реорганізацію товариства, а у разі реорганізації товариства у формі злиття та приєднання – з дня прийняття зазначеного рішення останнім із товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство зобов’язане у письмовій формі повідомити про це усіх відомих йому кредиторів товариства та тричі опублікувати в органах преси, в яких публікуються відомості державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, повідомлення про прийняття такого рішення, в якому мають бути зазначені: повне найменування товариства, його місцезнаходження, строк, протягом якого кредитори вправі пред’явити свої вимоги до товариства про дострокове припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства і відшкодування ним збитків; такий строк не може бути меншим за два місяці з дати публікації останнього повідомлення про реорганізацію. Порушення зазначеного порядку повідомлення кредиторів товариства, що зазнає реорганізації, є підставою для відмови у державній реєстрації новоствореного в результаті реорганізації товариства, у внесенні відповідних змін у відомості державної реєстрації товариства, що зазнало реорганізації, чи у виключенні з державного реєстру товариства, що припинило діяльність в результаті реорганізації.

Реорганізація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що зазнало реорганізації (утворилося чи принипинилося як суб’єкт господарювання), з моменту внесення відповідних записів до відомостей державної реєстрації суб’єктів господарювання.

10. У разі, якщо розподільчий баланс не дає можливості визначити правонаступника реорганізованого товариства, то солідарну відповідальність за зобов’язаннями реорганізованого товариства несуть товариства, створені в результаті реорганізації»;

В) необхідності конкретизації вимог до установчих документів господарських товариств, виклавши ст. 4 Закону “Про господарські товариства” в такій редакції:

«Стаття 4. Установчі документи господарських товариств

1. Установчим документом господарського товариства є договір товариства (в повному і командитному товаристві) або статут (акціонерне товариство, товариство з обмеженою, товариство з додатковою відповідальністю).

2. Договір, що укладається між засновниками акціонерного товариства, товариства з обмеженою та товариства з додатковою відповідальністю не належить до установчих документів товариства (далі – заснов­ницький договір) і регулює відносини лише між його засновниками, пов’язані із створенням товариства.

Засновницький договір укладається між засновниками товариства і повинен містити такі відомості: склад засновників; їх намір і зобов’я­зання створити товариство; порядок спільної діяльності засновників щодо створення товариства; розмір статутного капіталу товариства, розмір та склад вкладу кожного із засновників (учасників), порядок і строки внесення вкладів учасників до статутного капіталу товариства; відповідальність засновників (учасників) за невиконання обов’язку щодо повної сплати частки ( внесення вкладу); умови і порядок розподілу прибутку між учасниками товариства; порядок виходу з товариства.

Договір товариства (повного і командитного) укладається між його засновниками і включає, крім зазначених в абз. 2 ч. 2 цієї статті відомостей, також повне і скорочене найменування товариства, його місцезнаходження та поштову адресу, відомості про філії та представництва товариства, порядок ведення справ товариства, співвідношення між сукупною часткою повних учасників і вкладників командитного товариства, характер, обсяг і випадки відповідальності учасників; при цьому забороняється обмежувати відповідальність будь-кого з учасників повного товариства або повного учасника командитного товариства.

Засновницький договір і договір товариства мають бути нотаріально посвідченими.

3. Статут акціонерного товариства затверджується на установчих збо­рах кваліфіковною (3/4) більшістю голосів, а статут товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю приймається засновниками одностайно.

Статут товариства повинен містити такі відомості:

– повне і скорочене фірмове найменуванн товариства;

– про місцезнаходження товариства та її поштову адресу;

– про предмет діяльності товариства;

– про розмір статутного капіталу товариства, а також про розмір і номінальну вартість частки кожного учасника товариства (ТОВ і ТДВ) або види акцій, їх номінальну вартість, загальну кількість та форму випуску (АТ);

– про філії та представництва товариства;

– про склад і компетенцію органів управління товариства, в т. ч. питання, що становлять виключну компетенцію зборів учасників та спостережної ради товариства, порядок прийняття органами товариства рішень, в т. ч. з питань, що приймаються одностайно або кваліфікованою більшістю голосів;

– права та обов’язки учасників (основні і додаткові);

– про порядок і наслідки виходу та виключення учасника товариства зі складу учасників (ТОВ і ТДВ) або випадки викупу акціонерним товариством акцій у акціонерів на вимогу останніх;

– про порядок переходу частки (її частини) у статутному фонді до іншої особи або про порядок відчуження акцій закритого акціонерного товариства;

– про порядок зберігання документів товариства;

– про порядок надання товариством інформації про діяльність товариства її учасникам та іншим особам;

– про порядок реорганізації та ліквідації товариства.

Статут повинен містити інші відомості, що передбачаються спеціальними законами, а також може містити інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Статут товариства з єдиним учасником має бути нотаріально посвідчений.

4. На вимогу учасника товариства, аудитора або іншої заінтересованої особи товариство та орган, що здійснив державну реєстрацію товариства, зобов’язані у прийнятні строки надати цим особам можливість ознайомитися з установчим документом товариства, в т. ч. з внесеними до нього змінами.

Товариство зобов’язане на вимогу учасника товариства надати йому копію установчого документа товариства, при цьому плата, що стягується товариством за надання копії, не може перевищувати витрат на їх виготовлення.

5. Зміни в установчий документ товариства вносяться за рішенням зборів учасників. Ці зміни підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації суб’єктів господарювання.

Зміни, що вносяться до установчого документа товариства, набувають силу для третіх осіб з моменту опублікування відомостей про них у офіційних органах преси, визначених ст. Х Господарського кодексу України для публікції відомостей державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

6. У випадку невідповідності положень засновницького договору і положень статуту товариства перевагу для третіх осіб мають положення статуту товариства»;

Г) уніфікації обов’язків засновників господарських товариств, у зв’язку з чим пропонується викласти ч. 2 ст. 8 Закону «Про господарські товариства» в такій редакції:

«За зобов’язаннями, що виникають з угод, укладених засновниками до державної реєстрації товариства і не схвалених товариством, засновники несуть солідарну відповідальність»;

Д) уніфікації положень Закону “Про господарські товариства” щодо субсидіарної відповідальності учасників товариства у разі невиконання ними свого майнового обов’язку перед товариством, шляхом внесення змін (ч. 3 ст. 24 і ч. 3 ст. 50) та/або доповнення (ст. 80) таким положеннями:

«Учасники товариства (акціонерного, з обмеженою відповідальністю, вкладники КТ), які не оплатили повної вартості акцій/не сплатили повністю свій вклад, несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах неоплаченої частини акцій/вкладу».

Е) запровадження – як обов’язкового – локального рівня врегулювання внутрішніх корпоративних конфліктів (з використанням в об’єднаннях капіталів арбітражних комісій – як різновиду внутрішнього третейського суду), а також віднесення до компетенції господарських судів розгляду корпоративних конфліктів-спорів (виключивши їх з кола питань, що розглядаються судами загальної компетенції) за умови застосування передбачених законом та/або установчим документом товариства несудових процедур: а) локального рівня (щодо внутрішньокорпоративних конфліктів); в) адміністративної процедури (щодо зовнішніх конфліктів – публічних і приватно-публічних); в) зовнішнього арбітрування (щодо приватних зовнішньокорпоративних конфліктів);

Є) встановлення диференційованого мінімального строку для пред’явлення кредиторами своїх претензій до господарського товариства, що ліквідується, – щонайменше два місяці (загальне правило), а для товариств, що відповідають ознакам великих підприємств, – шести місяців з моменту останньої публікації відповідного оголошення у визначених Господарським кодексом офіційних органах преси або з моменту отримання явним (відомим товариству) кредитором відповідного повідомлення, а також надання явним кредиторам гарантій щодо покриття їх заборгованості у разі неявки протягом встановленого строку;

Ж) запровадження комплексу заходів на захист інтересів облігаціонерів, включивши до них (крім вищезгаданих заходів щодо строків повідомлення про ліквідацію товариства та надання гарантій явним кредиторам) ще такі, як: (1) обов’язковість прийняття рішення про випуск облігацій лише загальними зборами учасників товариства; (2) встановлення можливості випуску незабезпечених облігацій лише для господарських організацій (товариств), що протягом щонайменше 5 останніх років отримують стабільні прибутки і зарекомендували себе як сумлінні ділові партнери, заборонивши їм (емітентам таких облігацій) приймати рішення про добровільну ліквідацію чи реорганізацію до виконання зобов’язань перед облігаціонерами; (3) дозволити розподіл коштів між учасниками (засновниками) господарської організації-емітента у разі її ліквідації лише після надання відомим кредиторам (у т. ч. власникам іменних облігацій), які з певних причин не заявили у встановлений строк свої вимоги, гарантій щодо задоволення останніх; (4) запровадити додаткову відповідальність контролюючої організації (особи) за зобов’язаннями залежної організації-емітента, якщо платоспроможність другої виникла з вини першої або емісія незабезпечених акцій здійснена на вимогу (під впливом) контролюючої організації (особи).

До спеціальних правових механізмів, що стосуються певних видів та форм товариств, і забезпечують оптимізацію в них системи інтересів, належать такі:

І) посилення диференціації правового регулювання корпоративних відносин з урахуванням їх виду (персональні товариства чи об’єднання капіталів) та забезпечення щодо останніх більшої грунтовності регулювання;

ІІ) збереження поділу акціонерних товариств на відкриті та закриті з відмінними рисами щодо порядку створення (ВАТ – шляхом проведення відкритої підписки на акції, ЗАТ – шляхом розподілу акцій між засновниками) та розміщення акцій (ВАТ – із застосуванням відкритої підписки, ЗАТ – закритої), принципу відчуження акцій третім особам (у ВАТ – вільно, в ЗАТ – за умови дотримання переважного права інших акціонерів та самого товариства на придбання таких акції), а також встановлення менш значних вимог до статутного фонду ЗАТ (щонайбільше на рівні ½ статутного фонду ВАТ).

ІІІ) запровадження додаткових правових механізмів, спрямованих на стабілізацію майнової бази товариств – об’єднань капіталів, зокрема таких процедур:

- перевірки оцінки негрошових вкладів засновників, відкорегувавши положення п. «є» ст. 36 чинного Закону України «Про господарські товариства» таким чином:

«Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

...є) затверджують попередню оцінку негрошових вкладів засновників, обгрунтованість якої має бути перевірена спостережною радою або правлінням (якщо в товаристві відсутня спостережна рада) та ревізійною комісією товариства з подальшим затвердженням остаточної оцінки рішенням наступних загальних зборів акціонерного товариства»;

- розподілу чистого прибутку товариства між його акціонерами/учасниками лише за умови, якщо в результаті цього товариство не опиниться у стані неплатоспроможності;

- повернення акціонерами/учасниками товариства дивідендів, отриманих в результаті порушеного законом порядку;

ІУ) легалізація Господарським кодексом України товариства однієї особи – як загального правила, у зв’язку з чим останнє речення ч. 1 ст. 79 ГК викласти у такій редакції:

“Господарські товариства, що належать до об’єднань капіталів (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю) можуть створюватися та діяти у складі однієї особи”;

У) визначення особливості правового статусу державних і комунальних господарських товариств та забезпечення грунтовності правового регулювання акціонерних відносин шляхом прийняття спеціальних законів “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності” та “Про акціонерні товариства”;

УІ) запровадження додаткових правових механізмів захисту інтересів залежних товариств, для чого пропонується ст. 126 ГК України викласти в такій редакції та/або включити в загальну частину Закону “Про господарські товариства” окрему статтю такого змісту:

«Стаття Х. Асоційовані підприємства/товариства та їх види

1. Асоційовані підприємства/товариства – це група формально самостійних господарських організацій, зв’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності, що виникають в результаті: (1) володіння активами ( часткою у капіталі) іншої господарської організації (товариства); (2) володіння голосами в зборах учасників (акціонерів) іншої господарської організації (товариства); (3) укладення підприємницького договору господарськими організаціями (товариствами); (4) взаємної участі двох і більше господарських організацй (товариств) у капіталі одна одної; (5) включення до складу виконавчого та/або контрольного органів двох і більше господарських організацій (товариств) одних і тих же осіб.

Органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи управління державним і комунальним майном не можуть розглядатися як асоційовані підприємства.

Встановлення відносин організаційної та/або економічної залежності між господарськими організаціями (товариствами) вимагає в передбачених Господарським кодексом випадках повідомлення антимонопольних органів у місячний строк після виникнення таких відносин, а в передбачених законом випадках економічної концентрації – отримання у встановленому порядку дозволу цих органів.

2. Якщо одна господарська організація (товариство) володіє частиною капіталу іншої господарської організації, то перша вважається такою, що має участь у другій.

У разі взаємного володіння двома та більше господарськими організаціями частками у капіталі одна одної встановлюються відносини взаємної участі, якщо це не суперечить законодавству України.

Розрізняють такі ступені участі:

– до 10% капіталу, а для акціонерних товариством з кількістю акціонерів понад 10 тис.– 5% капіталу – участь, що не породжує відносин залежності;

– від 10% до 50% капіталу, а для акціонерних товариств з кількістю учасників понад 10 тисяч – від 5% до 40% капіталу – участь, що створює відносини простої залежності. Така участь підлягає обов’язковій реєстрації у реєстрі учасників відповідної господарської організації і Антимонопольному комітеті України;

– понад 50% капіталу, а для акціонерних товариств з кількістю акціонерів понад 10 тисяч – понад 40% капіталу за умови, що ніякий інший учасник не володіє більш значною часткою, виникають відносини контролю-підпорядкування. Така участь підлягає обов’язковій реєстрації у реєстрі учасників відповідної господарської організації і Антимонопольному комітеті України, а також має бути відображена у відомостях державної реєстрації залежного підприємства.

3. Залежне (дочірнє) підприємство – це самостійна у правовому відношенні господарська організація, на яку інша господарська організація (контролююче підприємство) прямо або опосредковано може здійснювати вирішальний вплив.

4. Підприємство визнається контролюючим, якщо:

– прямо або опосередковано володіє більшістю часток участі в капіталі іншого, в тому числі і такої участі, яка надає йому більшість голосів у зборах акціонерів (учасників) іншого;

– фактично визначає рішення зборів учасників (акціонерів) іншого за допомогою голосів, які є в його розпорядженні;

– між ним та іншою господарською організацією укладено договір про підпорядкування керівництва другого першому та/або про відрахування прибутку другого першому, або про об’єднання прибутків першого і другого, або про оренду другим цілісного майнового комплексу, що належить першому;

– воно є господарським об’єднанням і право контролю за діяльністю його учасників делеговано останніми;

– його посадові особи обіймають половину посад у виборних органах чи посади голови виконавчого органу або спостережної ради та головного бухгалтера іншого товариства.

5. Між контролюючим та залежним підприємством встановлюються відносини контролю-підпорядкування.

Забороняється встановлювати відносини контролю-підпорядкування між господарськими організаціями, частка яких на ринку певного товару перевищує 35%.

6. Припускається укладення підприємницьких договорів, відповідно до яких одна господарська організація підпорядковує своє керівництво іншій господарській організації (договір підпорядкування) або зобов’язується відраховувати свій прибуток іншій господарській організації (договір відрахування прибутку), або об’єднувати з іншою господарською організацією свій прибуток (договір про спільний прибуток), або орендує у іншої господарської організації цілісний майновий комплекс.

Не визнається договором підпорядкування договір, відповідно до якого незалежні одна від одної господарські організації підпорядковуються єдиному керівництву, якщо одна з них при цьому не потрапляє у залежність до іншої.

7. У разі існування договору підпорядкування контролююче під- приємство вправі давати вказівки залежному підприємству щодо ке- рівництва його діяльністю. Якщо договір не передбачає інше, контро- лююче підприємство вправі давати залежному від нього підприємству вказівки, обов’язкові для залежного підприємства навіть тоді, коли вони для останнього невигідні, але відповідають інтересам контро- люючого підприємства або підприємства, з яким і контролююче, і залежне підприємство входять до складу одного господарського об’єд­нання.

Залежне підприємство зобов’язане виконувати вказівки контролюючого підприємства навіть тоді, якщо вони, за оцінкою залежного підприємства, відповідають інтересам контролюючого підприємства або підприємства, з яким і контролююче, і залежне підприємство входять до складу одного господарського об’єднання.

Залежне підприємство вправі відмовитися від виконання тих вказівок, котрі явно суперечать його інтересам.

8. За відсутності договору підпорядкування контролююче підприємство не має права примушувати залежне підприємство до укаладення невигідних для нього (залежного підприємства) угод і операцій або до неукладення (нездійснення) угод і операцій, вигідних для залежного підприємства.

Якщо під впливом контролюючого підприємства залежним підприємством були укладені невигідні для нього угоди та операції, то негативні наслідки цього мають бути компенсовані контролюючим підприємством.

Якщо протягом господарського року контролююче підприємство фактично не надало компенсації, то не пізніше кінця року, протягом якого залежному підприємству було завдано збитків, має бути визначено, коли і яким майном врівноважуються невігідні наслідки.

Залежне підприємство вправі вимагати отримання майна, визначеного для врівноваження негативних наслідків таких угод (операцій).

Перед кредиторами залежного підприємства за зобов’язаннями, які грунтуються на таких угодах, солідарно відповідають контролююче і залежне підприємства.

Якщо в результаті укладення (здійснення) таких угод (операцій) залежне підприємство опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнане банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед його кредиторами нестиме контролююче підприємство».

УІІ) оптимізація системи управління в товариствах, що належать до об’єднань капіталів, за допомогою комплексу заходів:

• виключення служби внутрішнього аудиту/контролю (ревізійної комісії, ревізора) з системи органів управління, а також віднесення на локальний рівень визначення форми такого контролю;

• закріплення можливості формування спостережної ради в товаристві з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю;

• встановлення кількісних та якісних вимог, строку повноважень, порядку роботи виборних органів об’єднань капіталів;

• розширення кола питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, за рахунок таких: обрання, відкликання, притягнення до відповідальності членів спостережної ради та встановлення їм розміру винагороди; прийняття рішень про випуск товариством облігацій та затвердження умов їх випуску; прийняття рішення про доручення аудиторській фірмі виконання функцій внутрішнього аудиту (контролю) та укладення відповідного договору; попереднє схвалення угод товариства, що укладаються поза межами його поточної діяльності та сума яких перевищує перевищує 50% активів товариства, а також угод, щодо яких існує особиста заінтересованість посадових осіб товариства, його окремих учасників та/або пов’язаних з ними осіб;

• зменшення вимог до кворуму загальних зборів повторного скликання з 60% до 30%;

• покладення на посадових осіб обмежень на користь товариства та обов’язку майнової відповідальності за шкоду, заподіяну з їх вини товариству, у розмірі завданих збитків (включаючи прямі збитки та втрачену вигоду);

• розширення повноважень спостережної ради товариства, окресливши її таким чином (і відповідно – доповнивши ст. 46 Закону “Про господарські товариства”:

«До компетенції спостережної ради належать такі питання:

визначення стратегічних напрямів діяльності товариства з наступним їх затвердженням загальними зборами;

скликання чергового та позачергових зборів товариства (крім випадків скликання на вимогу акціонерів, які в сукупності володіють понад 5% відсотками голосів);

затвердження порядку денного загальних зборів товариства з обов’язковим врахуванням пропозицій, внесених акціонерами, які в сукупності володіють понад 5% голосів;

зміна статутного фонду (капіталу) товариста в межах 1/3 його розміру, якщо статутом товариства це віднесено до її компетенції;

визначення ціни (грошової оцінки) майна, ціни розміщення та викупу емісійних цінних паперів у випадках, передбачених законом;

рекомендації щодо порядку покриття збитків та розподілу прибутків товариства за результатами фінансово-господарського року, розміру дивідендів за акціями та порядку їх виплати;

затвердження внутрішніх документів товариства, крім тих, затвердження яких статутом товариства віднесено до компетенції загальних зборів або виконавчого органу (правління) товариства;

затвердження складу виконавчого органу (правління) і відкликання призначених нею членів виконавчого органу (правління), якщо зазначене питання статутом товариства віднесено до компетенції спостережної ради;

здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу (правління) шляхом участі в його засіданнях, організації та проведення перевірок діяльності виконавчого органу;

створення філій, представництв та інших відокремлених підрозділів товариства та затвердження положень про них, якщо статутом товариства зазначене питання не віднесено до компетенції загальних зборів товариства;

призначення з членів спостережної ради представника товариства в судових процесах за участю (як сторони у справі) членів виконавчого органу (правління);

погодження угод, що укладаються від імені товариства: на суму понад 25% статутного фонду товариства; пов’язаних із заставою нерухомого майна товариства; з елементами заінтересованості з боку окремих учасників, посадових осіб органів товариства або пов’язаних з ними (афілейованих) осіб;

інші питання, передбачені цим Законом та статутом товариства».

УІІІ) запровадження додаткових механізмів захисту інтересів: кваліфікованої меншості, знизивши вимоги до неї вдвічі (з 10% до 5%); окремих акціонерів (насамперед дрібних), закріпивши за ними право на подання похідних та колективних позовів, а також права акціонера на незгоду, виклавши механізм його реалізації у формі окремої статті Закону “Про господарські товариства” (та/або врахувати при розробці проекту Закону “Про акціонерні товариства”):

«Стаття Х. Право акціонера на незгоду

1. Акціонер – власник акції має право на незгоду і відповідно - право вимагати у товариства викупу належних йому акцій у разі прийняття загальними зборами акціонерів рішень:

– про реорганізацію товариства;

– внесення змін і доповнень до статуту товариства, що обмежують права акціонерів, у т. ч. щодо обміну акцій, зміни або скасування привілеїв акціонерів, щодо обов’язку товариства викупити в акціонерів їх акції;

– щодо схвалення угоди товариства, сума якої перевищує 50% статутного фонду товариства, якщо така угода здійснюється поза межами звичайної для товариства господарської діяльності;

– з інших питань, що відповідно до статуту товариства дають право на незгоду.

2. Товариство зобов’язане інформувати усіх акціонерів про наявність у них права на незгоду шляхом публікації в органах преси, визначених для публікації відомостей державної реєстрації суб’єктів господарювання, оголошення про скликання загальних зборів акціонерів із зазначенням: порядку денного і питань, рішення з яких дають право на незгоду; вартості акцій товариства, визначених за результатами останнього фінансово-господарського року, а власникам іменних акцій – надіслати у письмовій формі відповідне повідомлення щонайменше за 45 днів до проведення загальних зборів акціонерів.

3. Акціонер – власник акцій (акції), що не погоджується з пропонованим рішенням, яке дає право на незгоду, зобов’язаний протягом щонайбільше 35 днів з моменту публікації оголошення або отримання повідомлення, зазначеного у п. 2 цієї статті: подати правлінню товариства письмову заяву про його незгоду з пропонованим рішенням загальних зборів акціонерів і про вимогу до товариства оплатити акції, які належать акціонеру, депонувати ці акції в товаристві та не брати участь у голосуванні з питань, що дають право на незгоду.

4. У разі прийняття загальними зборами акціонерів рішення, яке дає право на незгоду, товариство зобов’язане протягом 45 днів з моменту отримання заяви акціонера про його незгоду з пропонованим рішенням сплатити належні акціонеру акції за ціною, що була визначена в оголошенні (повідомленні), зазначені у п. 2 цієї статті.

5. У разі відмови товариства оплатити акції акціонеру, який заявив про свою незгоду з пропонованим рішенням загальних зборів, протягом строку, зазначеного у п. 4 цієї статті, або незгоди акціонера з розміром сплачених йому товариством за акції сум акціонер вправі протягом 45 днів після закінчення передбаченого п. 4 цієї статті строку, з моменту відмови в оплаті або фактичній оплаті акцій звернутися з позовом до господарського суду».

ІХ) послідовне закріплення в законодавстві (в т.ч. і в ЦК) вимоги до засновників та учасників персональних товариств (крім вкладників КТ) – наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності;

Х) скасування передбаченої Законом “Про господарські товариства” (ст.14) та ст. 87 ГК України вимоги щодо обов’язкової наявності в персональних товариствах двох фондів – статутного та резервного; віднесення на локальний рівень вирішення питання щодо складу майнової бази та розміру фондів цих товариств.

1 А більш точно – авторів законопроектів та народних депутатів, які голосували за їх прийняття.

1 В ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» [18] реорганізація згадується як одна з підстав припинення товариства.

2 Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств: Затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.1998 р. № 221 [210].

1 Поняття контрольованої концентрації в цій роботі вживається в розумінні економічної концентрації, що допускається державою за наявності попереднього дозволу антимонопольних органів [73 - Ст. 22].

1 В АТ і ТОВ цей принцип дотримується найповніше [18 – Статті 24, 50].

2 Стосується переважно відповідальності учасників ТДВ [18 – Ст. 65], а в АТ і ТОВ – щодо випадків невиконання акціонерами/учасниками свого майнового обов’язку [18 – Ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 50].

1 На участь у розподілі прибутку товариства/отримання дивідендів, участь в розподілі майна товариства у разі його ліквідації [18 – П. «б» ст. 10, ст. 21; 16 – Ст. 4]; відступлення частки/продажу акцій іншій особі [18 – Ч. 2 ст. 28, ст. 53]; отримання від товариства грошового еквіваленту частки у разі виходу з товариства [18 – Ст. 54] , а для акціонера – лише щодо випадків, передбачених Державною програмою приватизації [69, п. 144] та у разі незгоди з реорганізацією товариства [210 – П. 1.7]; переважне право акціонера на придбання акцій додаткових емісій в межах розміру його частки у статутному фонді [18 – Ч. 3 ст. 38] та деякі інші. Щодо класифікації прав акціонерів: за українським [478 – С. 114–117; 604/2 – С. 245-289; 669 – С. 115-120; 1119 – С. 127-143; 1286 – С. 22, 67-147] та російським законодавством: [649 – С. 248-252; 790 – С. 64-76; 876 – С. 78–97].

2 Право участі в управлінні справами товариства: брати участь у загальних зборах і голосувати за прийняття ними рішень, а також бути обраними у виборні органи [18 – П. «а» ст. 10, ч. 1 ст. 41, ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 46, ст. 48, ч. 1 ст. 49, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст.62, ч. 1 ст. 63, ст. 65]; право на інформацію про діяльність товариства [18 – П. «г» ст.10, ст. 40, ч. 9 ст. 41, ст. 43, ч. 5 ст. 60, ч. 5 ст. 61]; право виходу з товариства в будь-який час [18 – П. «в» ст. 10, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 53, 54].

3 Повідомити акціонерів про скликання та порядок денний загальних зборів, внесення в нього змін передбаченим способом, а також надати можливість ознайомитися з документами, пов’язанними з порядком денним зборів [18 – Статті 40, 43, ч. 4 ст. 61]; права меншості: вимагати скликання позачергових загальних зборів, вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів, вимагати проведення позачергової перевірки фінансово-господарської діяльності виконавчого органу, здійснення контролю за реєстрацією акціонерів, які прибули на загальні збори [18 – Ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 43, ч. 4 ст. 45, ч. 4 ст. 49 ст., ч. 3 і 4 ст. 60, ч. 4 ст. 61, ч. 2 ст. 63].

1 На жаль, їх обов’язкам щодо дотримання корпоративних прав та інтересів учасників товариства Закон «Про господарські товариства» приділяє лише символічну увагу, надаючи перевагу обов’язкам перед товариством (частини 4, 5 ст. 23), що зумовило видання ФДМ України акта рекомендаційного характеру – Положення про відповідальність посадових осіб ВАТ [231].

1 Про переваги та недоліки зазначених видів та форм акцій див.: [661– С. 418–422; 927; 930; 990; 446 – С. 104–124; 478 – С. 89–105].

2 Якщо про право дорадчого голосу членів виконавчого органу, які не є акціонерами товариства, йдеться в ч. 1 ст. 41, Закону «Про господарські товариства», то про наявність такого права у власників привілейованих акцій (навіть якщо статут товариства не передбачає їх право на участь в управлінні товариством) свідчить положення тієї ж частини ст. 41, що закріплює право власників акцій брати участь у загальних зборах незалежно від кількості та класу акцій, якими вони володіють.

1 Нерідко його називають за аналогією з колегіальним виконавчим органом ТОВ – дирекцією [1366; 1367], виконавчою дирекцією [1368] або навіть одноособовим директором [1369].

2 Так, акціонери корпоративного інвестиційного фонду, що не є засновниками фонду, наділяються переважним (перед кредиторами товариства) правом на отримання вартості належних їм акцій у разі ліквідації товариства [74 – Частини 2 і 3 ст. 21].

3 С. Д. Могилевський такі права відносить до категорії обумовлених певними обставинами [876 – С. 91–92].

1 Хоча повернення коштів підписчикам у останніх трьох випадках Законом України «Про господарські товариства» не передбачається, однак регулюється на рівні відомчих (ДКЦПФР, Нацбанку) нормативно-правових актів: Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств та облігацій підприємств (п. 3.6): Затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.09.1996 р. № 210 (в редакції рішення ДКЦПФР від 09.02.2001 р. № 18) [203]; Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527 [241] .

1 Подібний зміст вкладається в поняття “обмежена відповідальність” і сучасними західними юристами, що відбилося в положеннях параграфу ІІІ «Принцип обмеженої відповідальності та взаємовідносини основного і дочірнього підприємства» ч. ІІ Основних принципів акціонерного законодавства, розроблених провідними експертами по комерційному законодавству (Туреччина, Стамбул, 9–11 грудня 1996 р.) [944].

1 Завдяки процедурам вітступлення частки [18 – Ст. 53], спадкоємства/правонаступництва частки [18 – Ст. 55], що дозволяють уникнути небажаних осіб у товаристві, а також можливістю виключення з товариства несумлінного учасника [18 – Ст. 64].

1 За новою редакцією ч. 1 ст. 60 і ст. 64 Закону “Про господарські товариства” зазначені питання приймаються простою більшістю (понад 50%) голосів учасників товариства (загальної кількості голосів всіх учасників). Лише у разі застосування заочного голосування (ч. 4 ст. 60), прийняття рішень загальними зборами з не включених до порядку денного питань (ч. 5 ст. 61) вимагається одностайна згода всіх учасників товариства (в першому випадку) або всіх присутніх на зборах учасників (у другому випадку).

1 Зазначене питання розглядалося в розділі 2.

1 Мінімальний строк попередження за загальним правилом становить 3 місяці, щодо створених на визначений строк товариств – 6 місяців і за наявності поважних причин для виходу з товариства [18 – Ст. 71]. Новий ЦК України [92 – Ст. 126] встановлюється єдиний – 3 місячний мінімальний термін попередження про вихід з ПТ (ще більше відступаючи від класичного ПТ, ніж згаданий Закон [18]).

1 Це, своєю чергою, відбилося на правозастовній практиці, для якої було притаманно чимало хаотичних елементів, відвертого правового нігілізму.

2 Рішення ДКЦПФР № 18 від 24.06.1997 р. [204], встановлювало досить своєрідний і з позицій юридичної техніки далеко не бездоганний спосіб надання закріплених за засновниками АТ прав новим акціонерам - включення останніх до складу засновників з відповідною фіксацією в установчому договорі та статуті АТ.

1 Розпорядження ФДМ України від 05.05.1996 р. № 71-р, яким були затвердженні примірний статут ВАТ та його внутрішні документи [222-232].

2 Про це свідчить збірники численних універсальних і двосторонніх договорів, учасником яких є або до яких планує приєднатися Україна [871].

1 Право створювати дочірні підприємства закріплено також за господарськими товариствами [18 – Ст. 9].

2 Характеристика останніх, в т. ч. їх функціонування на базі чужого майна, дається в низці праць [433; 444; 457; 962; 953; 924].

1 Під час проходження в 1999 р. стажування (з метою підвищення кваліфікації) в арбітражному суді м. Києва авторці довелося познайомитися з кількома справами про скасування відомостей державної реєстрації низки малих колективних підприємств [1336-1339]), аналіз установчих документів яких (що були серед матеріалів справи) дозволили зробити подібні висновки.

2 За статистичними даними кількість господарських організацій з невизначеною організаційно-правовою формою досить значна, хоча поступово й зменшується: якщо у 1995 р. таких організацій було 229303, то у 1999 р. цей показник становив лише 26195 [1351 – С. 48].

1 Згідно з нормативно-правовими актами актами Уряду з питань державної реєстрації [140; 141; 146] зазначені відомості можна отримати зазвичай на договірних засадах за відповідну плату, що потребує і відповідних коштів, і значних витрат часу.

2 Так, згідно з статтями 23 і 24 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» [16] емітент акцій і облігацій, що розміщуються шляхом відкритої підписки, зобов’язаний публікувати у виданнях Верховної Ради, Кабінету Міністрів чи фондової біржі зареєстровану в ДКЦПФР інформацію про підписку, а також інформувати громадскість про своє фінансово-господарське становище і результати діяльності за рік.

1 Покладаючи на засновників обов’язок публікації про свій намір створити АТ певних параметрів, ч. 4 ст. 26 Закону України «Про господарські товариства» не згадує про використання для цього певних органів преси. Якщо при заснуванні ВАТ застосовуються правила щодо публікації інформації про проведення відкритої підписки на акції в певних офіційних органах преси (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»), то при проведенні закритої підписки (саме з її застосуванням здійснюється заснувананні ЗАТ) такої вимоги закон не встановлює. ГК України забезпечив уніфікацію положень щодо публікації лише відомостей державної реєстрації [92 – Ч. 10 ст. 58].

1 Подібний шлях використовується в Голландії, Італії, Російській Федерації та ін. країнах.

1 Франція, Німеччина, Японія, Естонія та інші країни мають подібні кодекси.

2 Країни Скандинавії.

3 Крім законів (наприклад, Закон 1985 року «Про компанії» [292]), в Англії діють норми загального права, зафіксовані в численних судових прецедентах [531 – С. 29, 45–51, 53–55; 385 – С. 25–26; 706].

4 Це знайшло відбиття у започаткуванні випуску збірників судових прецедентів (замість збірників постанов Пленуму Верховного суду УРСР) в Україні [1322; 1323] або матеріалів окремих складних справ [1330, наприклад]. Хоча роль судової практики в Україні менш значна, ніж у системі англо-саксонського права, проте ігнорувати її не слід [1223 – C. 34]: суди нижчої ланки змушені враховувати рішення суду вищої інстанції з аналогічних справ, аби попередити скасування власних рішень у разі застосування апеляційної та касаційної процедур. Ускладнення та збільшення ролі судової практики, попри офіційного невизнання джерелом права в країнах континентальної системи права [531 – С. 30], вимагає її уніфікації з певних категорій справ.

1 Перший варіант Господарського (Комерційного) кодексу було внесено на розгляд Верховної Ради України ще навесні 1996 року, однак 16.01.2003 р. Верховна Рада України прийняла інший – другий варіант Господарського кодексу України.

1 Роль Господарського кодексу для України висвітлено в численних працях, зокрема: [311-312; 314; 435; 440; 445/1; 463; 524 – С.99, 103; 628-632; 634-635/2; 831-842; 844- 846; 905; 1027; 1283 .– С. 20–34; 1302-1304].

1 Необхідність прийняття в Україні окремого Закону «Про акціонерні товариства» ще на початку економічної реформи, задовго до розробки відповідних рекомендацій західних експертів та прийняття аналогічних законів у країнах СНД, підкреслював А. Я. Пилипенко [964].

1 Так, ЦК та згаданими законопроектами передбачено єдиний порядок створення АТ – шляхом розподілу акцій між засновниками [92 – Ч. 2 ст. 155; 1016 – Ст. 12; 1017 – Ст. 12], який ГК передбачається для заснування ЗАТ [91 – Ч. 3 ст. 81] при збереження нині діючого порядку заснування ВАТ – із застосуванням відкритої підписки на акції [91 – Ч. 2 ст. 81]; ЦК не передбачає можливості створення ЗАТ, тоді як ГК та обидва законопроекти розрізняють два види АТ – закриті та відкриті [91 – Ч. 1 ст. 81; 1016 – Ст. 8; 1017 – Ст. 8].

2 Аналіз урядового проекту Закону «Про акціонерні товариства» із зазначенням його достоїнств та недоліків див.: [476].

1 Подібна практика, що є звичайною для англо-саксонської системи права, поширюється і в країнах континентальної правової традиції (зокрема, ст. 1 Цивільного кодексу Швейцарії “визнає наявність прогалин в законодавстві та надає судді право замість законодавця заповнювати ці прогалини” [531 – C. 30]).

2 Добрим прикладом є система судових прецедентів Англії, що містять і зразки установчих та внутрішніх документів із врахуванням виду, форми товариства, специфіки його діяльності, а також форми повідомлення учасників товариства про скликання загальних зборів, про продаж частки учасником, пропозиції щодо викупу товариством частки учасника та ін. [706].

1 Більш детальне обгрунтування необхідності уніфікації організаційно-пра­вових форм господарювання міститься в статтях: [443; 460; 461; 463; 468].

1 Лише протягом останніх років законодавець в одній з перших статтей більшості новоприйнятих законів (або нової редакції прийнятих на початку 90-х років) розкриває основні поняття, що в ньому застосовуються (наприклад, закони «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [27 – Ст. 1], «Про захист економічної конкуренції» [73 – Ст. 1] «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [74 – Cт. 3] та ін.).

1 Це пояснюється необтяжливістю обов’язків учасника об’єднання капіталів, легкістю набуття цього статусу в частині з них (шляхом придбання акцій на вторинному ринку, а у ВАТ – ще й в процесі відкритої підписки на акції).

1 30-денний термін встановлюється для повернення засновниками підписчикам сплачених за акції сум лише, якщо підписка не відбулася [18 – Ч. 5 ст. 30]; однак подібний термін не передбачається щодо решти випадків, котрі свідчать про невдачу засновників на окремих етапах створення ВАТ (не вдалося скликати установчі збори або учасники останніх не схвалили рішення про створення ВАТ, чи відмова в державній реєстрації товариства не може бути подолана через істотні порушення чинного законодавства, усунення яких є неможливим).

1 Наприклад, А. Жуков [599], хоча згодом цей автор змінив свою думку щодо наявності у акціонерів, які повністю сплатили акції, додатткової відповідальності за зобов’язаннями товариства [600].

1 Перспективним законодавством тут і надалі називатимуться законопроекти та закони, які ще не набули чинності.

2 Учасник АТ – ширше поняття, ніж акціонер. Це особа, яка взяла майнову участь в АТ. Акціонер є таким учасником АТ, який повністю оплатив хоча б одну акцію. Детальніше це питання висвітлено: [478 – С. 107–114].

3 Щодо учасників ТОВ і ТДВ, які не повністю внесли вклади, передбачається солідарна відповідальність за зобов’язаннями товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу кожного учасника [92 – Ч. 2 ст. 140, ч. 4 ст. 151]; невиконання подібного обов’язку учасником АТ може тягнути аналогічні наслідки лише у випадках, передбачених статутом товариства [92 – Абз. 2 ч. 2 ст. 152], а для командитиста настання негативних наслідків за невиконання майнового обов’язку пов’язується лише з наявністю відповідних положень в засновницькому договорі (меморандумі) і застосовується лише товариством, тобто не є додатковою відповідальністю за зобов’язаннями товариства [92 – Ч. 2 ст. 138].

1 Наприклад: Ст. 280-8 «Перевірка натуральних вкладів» Торгового кодексу Японії [308]; параграфи 31-33 Акціонерного закону Німеччини [288], ч. 4 параграфа 5 Закону Німеччини «Про товариства з обмеженою відповідальністю» [289].

1 Згідно зі ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність» формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно за грошові кошти, при цьому джерела останніх мають бути підтверджені, а використання для цього бюджетних коштів з іншим цільовим призначенням забороняється.

1 Повноваження таким учасникам щодо ведення справ товариства, включаючи й укладення угод, делегуються (з відповідною фіксацією в установчому договорі і довіреності) усіма учасниками, що самоусуваються від ведення справ товариства із залишенням у них права в будь-який час повернутися до участі в управлінні справами товариства.

1 Наприклад, у справі № 086/5 за 1996 р. за позовом АПП банку «А.» до ЗАТ «С. з-д будівельних матеріалів» про стягнення 10816430000 крб. [1340] арбітражний суд задовольнив позовні вимоги, незважаючи на заперечення відповідача, який посилався на недійсність договору поруки, на підставі якого позивач вимагав сплати зазначеної суми, оскільки цей договір був укладений генеральним директором – всупереч вимогам статуту – без погодження із загальними зборами акціонерів; у іншій справі № 9/36 за позовом прокурора Залізничного району м. Києва в інтересах представництва Фонду державного майна в Залізничному районі м. Києва до ТОВ «Ф.» про розірвання договору купівлі-продажу, угода, укладена правлінням акціонерного товариства – всупереч вимогам статуту – без схвалення загальними зборами, була визнана недійсною [1342].

1 Ст. 12 першої директиви ЄС [263] перебачає, що дії виконавчих органів торгових товариств (в т.ч. укладені угоди) є дійсними для третіх осіб. Якщо зазначений орган перевищує свої повноваження, негативні наслідки для товаристві від таких угод мають відшкодовуватися членами виконавчого органу, які голосували за прийняття відповідного рішення, а не покладатися на третіх осіб (якщо їм було невідомо про таке перевищення повноважень).

1 Цей досить високий відсоток був запозичений з п.49 Положення про акціонерні товариства, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 19.06.90 р. № 590 [251] .

2 Наприклад, оголошення про скликання повторних загальних зборів акціонерів ВАТ «Виробничо-комерційне підприємство «Бучанський завод скловиробів» [1370].

3 Закон «Про господарські товариства» (ст. 40) не розрізняє вимоги до кворуму загальних зборів – основного чи повторного скликання.

4 За законодавством дореволюційної Росії загальні збори акціонерів вважалися повноважними за присутності на них акціонерів, які володіли понад 1/5 (20%) основного капіталу товариства, а у разі вирішення питань про зміну основного капіталу, про випуск облігацій, про внесення змін до статуту, для прийняття рішень – не менше ніж половини основного капіталу; необхідне для визначення кворуму представництво за законодавством Франції – 20%, Угорщини – 50%, Чехії та Словаччини - 30 %. Збори повторного скликання законодавством дореволюційній Росії та значної частини країн ринкової та перехідної економіки визнаються правомочними за будь-якого представництва з огляду на неодноразове (двічі) запрошення акціонерів та ігнорування більшою їх частиною навіть можливості доручити комусь із зацікавлених акціонерів/учас­ників представляти їх інтереси на зборах, а також з метою забезпечення прийняття необхідних для діяльності товариства рішень [255 – П. 7; 291 – Ст. 155; 306 – Параграф 185; 1270 – С. 461].

1 До основних функцій спостережної ради можна віднести такі: організація та контроль за діяльністю виконавчого органу; захист інтересів учасників (акціонерів) товариства у перервах між загальними зборами; за наявності відповідного делегування - прийняття рішень з окремих питань компетенції загальних зборів (крім питань виключної компетенції вищого органу товариства); інші повноваження, віднесені до компетенції спостережної ради спеціальними законами (“Про банки і банківську діяльність” [13 – Ст. 39], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди” [74 – Статті 17-19] та ін.) та статутом товариства.

1 Так, ліквідатор АБ «Україна» оголосив про продаж пакетів акцій інших товариств, що належали банку «Україна», а згодом має намір запропонувати на продаж численне майно банку (зазвичай нерухоме) у різних областях України [798].

1 Саме до компетенції спостережної ради (за умови її формування в товаристві) законодавство Німеччини, Чехії, Словаччини, Франції, Російської Федерації відносить обрання та відкликання членів виконавчого органу [288 – Параграф 64; 306 – Ч. 1 параграфа 194; 291 – Статті 118-120; 274 – Ч. 3 ст. 69].

1 В т. ч. положення законодавства Німеччини, Франції, Угорщини та інших країн, що встановлюють вимоги до кількісного складу правління АТ, який може залежати від чисельності акціонерів, від розмірів основного капіталу, допущення акцій товариства до котування на біржі [288 – Ч. 2 параграфа 76; 291 – Ст. 29; 302 – Параграф 285].

1 Наприклад, п. 17.1 статуту ЗАТ «С.-Луганськ», зареєстрованого 23.01.96 р. виконкомом Луганської міської ради народних депутатів (реєстраційний № 98/5390) передбачено одноособовий виконавчий орган – генеральний директор [1335].

2 Подібний висновок на запит ЗАТ «С.-Луганськ» був даний Г. Л. Знаменським за дорученням директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України В.К. Мамутовим [1335 – Сторінка справи 110].

1 Виконання обов’язків члена спостережної ради дочірніх підприємств однієї холдингової компанії є менш обтяжливим, ніж одночасна участь у спостережних радах різних акціонерних товариств, що не входять до системи одного холдингу, оскільки політика холдингової компанії щодо своїх дочірніх підприємств нерідко є єдиною і заздалегідь визначається на певний проміжок часу.

2 Така кількість представників найманих працівників у спостережній раді забезпечує врахування інтересів останніх і водночас не дозволяє встановити контроль з боку найманих працівників за діяльністю спостережної ради, оскільки їх інтереси можуть не збігатися з інтересами АТ та його акціонерів.

1 Чинним законодавством [18 – Ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 43, ч. 4 ст. 45, ч. 4 ст. 49] зазначене та деякі інші права мають акціонери, які в сукупності володіють понад 10% голосів. Доцільність зменшення вимог до осіб, котрі наділяються подібними привілеями обгрунтовується далі.

1 При цьому виділяється два великих блоки повноважень ревізійної комісії: 1) проведення чергових (по закінченні фінансово-господарського року) та позачергових перевірок фінансово-господарської діяльності товариства, його дочірніх підприємств, філій, представництв та інших структурних підрозділів – за дорученням загальних зборів, спостережної ради, на вимогу кваліфіковної меншості, з власної ініціативи; зазначені перевірки можуть стосуватися: дотримання виконавчим органом товариства вимог чинного законодавства, статуту та внутрішніх нормативних актів товариства; забезпечення виконання зазначеним органом рішень загальних зборів щодо фінансово-господарських питань, в т. ч. усунення недоліків, виявлених попередньою ревізією; правильності розрахунків суми прибутку, що сплачується учасникам товариства /акціонерам по акціях; дотримання учасниками/акціонерами порядку і строків оплати вкладів/акцій, якщо установчими документами і умовами емісії була передбачена поетапна часткова оплата, а також сплати учасниками/акціонерами, які своєчасно не виконують свій майновий обов’язок, 10% річних від суми простроченого платежу; правильності визначення розміру та зміни статутного фонду товариства, кількості акцій, облігацій, що випускаються, своєчасність викупу/погашення останніх; обгрунтованості запропонованої оцінки вкладів, зроблених у негрошовій формі; формування та використання резервного та інших фондів, джерелом яких є прибуток АТ; стану каси та майна товариства тощо; 2) складання висновку по річних звітах та балансах товариства, який є обов’язковою умовою для затвердження загальними зборами балансу. Здійснення зазначених повноважень поєднується з покладенням на ревізійну комісію права і обов’язку вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами, а також закріпленням за ревізійною комісією права (у процесі виконання покладених на неї функцій) вимагати від посадових осіб органів товариства, керівників структурних підрозділів та інших працівників товариства подання необхідних матеріалів, бухгалтерських та інших документів, пояснень.

1 Така заборона стосується членів виборних органів громадських організацій, військовослужбовців, посадових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю товариства; осіб, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності, якщо така є предметом діяльності даного господарського товариства; осіб, які мають непогашену судимість за корисливі злочини. Положення ГК (ч. 3 ст. ст.89) більш лаконічні і мають відсилочний характер (до Конституції та законів України)

1 У формі заборони: а) засновувати або брати участь у підприємствах, що конкурують з товариством, якщо це не було дозволено більшістю незаінтересованих членів спостержної ради товариства; б) використовувати можливості АТ у цілях, не передбачених статутом товариства; в) зловживати своїм службовим становищем в особистих, групових або інших інтересах, що суперечать інтересам АТ; г) прямо або опосередковано отримувати винагороди за вплив на рішення спостережної ради або правління АТ та здійснювати інші дії, що зазвичай завдають прямо або опосередковано шкоду товариству; д) одночасно виконувати обов’язки посадових осіб або уповноважених учасників у більш як 3-х господарських товариствах, за винятком дочірніх підприємств однієї холдингової компанії/групи, в яких ця кількість може бути збільшена до 5-ти товариств.

2 Виконувати свої службові обов’язки сумлінно і способом, який вони вважають найкращим для товариства (п.1.3).

3 П. 3.1 згаданого Положення передбачається обов’язок посадових осіб АТ відшкодовувати останньому в повному обсязі (включно із упущеною вигодою) збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням покладених на них (посадових осіб) обов’язків.

1 З питань представництва АТ і вчинення будь-яких юридично значущих дій від імені товариства щодо посадових осіб товариства, які мають фінансову заінтересованість у вчиненні (укладенні) товариством певної угоди. Такі обмеження пропонується встановити у формі позбавлення таких посадових осіб товариства права брати участь в обговоренні та голосуванні щодо питання укладення такої угоди (п.1.8).

1 Особливостями ж матеріальної відповідальності за трудовим законодавством є: домінування обмеженої відповідальності (в межах середнього місячного заробітку працівника, з вини якого і в результаті неналежного виконання яким своїх службових обов’язків товариству завдано шкоду) та лише у прямо передбачених законом випадках [7 – Cт. 134] – можливість застосування повної матеріальної відповідальності; розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними витратами [7 – Ч. 1 ст. 135/3]; для звернення до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди [7 – Ч. 2 ст. 232] на відміну від встановленого цивільним законодавством трирічного строку позовної давності для відшкодування майнової шкоди в цивільних правовідносинах [3 – ст. 71; 92 – Ст. 257].

1 На практиці непоодинокими є випадки, коли в оголошенні про скликання загальних зборів акціонерного товариства пропонується акціонерам надати довіреності членам правління для представництва їх інтересів під час голосування за прийняття загальними зборами відповідних рішень, що часто-густо пропонуються самим правлінням. У такий спосіб члени правління, навіть не будучи акціонерами товариства, отримують можливість забезечувати прийняття загальними зборами вигідних для них рішень. З огляду на зазначену обставину, ФДМ України в розробленому ним примірному Регламенті загальних зборів ВАТ [232 – П. 6.4] пропонує в статуті ВАТ встановити обмеження щодо можливості акумулювання голосів однією посадовою особою органів товариства 1% голосуючих акцій.

1 За умови, якщо закон не вимагає наявність у таких осіб спеціальної правосуб’єктності (наприклад, статусу зберігачів – для учасників ВАТ, створеного як депозитарія [52 – Ч. 1 ст. 10]).

1 Докладніше щодо поняття правового статусу: [399 – С. 6; 668; 859 – С. 146; 862 – С. 84 та ін.].

1 У даному випадку цей термін використовується в широкому значенні – не лише щодо ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, а й випадків ліквідації – як за рішенням загальних зборів (учасників товариства), так і в примусовому порядку (зазвичай на підставі судового рішення).

2 Так, згідно Інформації про 4-у емісію акцій ВАТ «Львівська пивоварня» [1418] перший етап (для пільгової підписки акціонерів) встановлюється строком на 2 міс. і 20 днів, а другий (для відкритої підписки) – протягом 1 міс. 10 днів після закінчення першого етапу; Інформацією про чотирнадцяту емісію простих іменних акцій Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» [1419] передбачено дещо інші строки: перший етап – 3 тижні; другий – 5 місяців 1 тиждень.

1 За комерційним правом багатьох зарубіжних країн кожний учасник повного товариства має право на представництво товариства у відносинах з третіми особами (див., наприклад: [287/2 – П. 2 параграфа 126; 272 – Абз. 4 п. 1 ст. 72, а також: 530 – С. 154–155].

1 Подібні положення зафіксовані, наприклад, у параграфі 128 Торгового уложення Німеччини [287/2], ч. 3 ст. 75 Цивільного кодексу Російської Федерації [272], ст. 121 нового ЦК України [92].

1 Передбачається лише сплата вкладниками до моменту державної реєстрації товариства щонайменше 25% свого вкладу [18 – Ч. 3 ст. 80].

2 Подібні положення є традиційними і передбачалися дореволюційним російським законодавством і сучасним комерційним правом країн традиційно розвинених ринкових відносин і перехідної економіки ( ст. 23 Торгового кодексу Франції [731 – С. 110–112; ч. 4 ст. 82 Цивільного кодексу Російської Федерації [272]; ч. 2 параграфа 19 Торгового уложення Німеччини [287/2]).

1 Подібні оголошення вже трапляються в пресі. Їх публікація зумовлена прагненням товариства залучити значного або навіть стратегічного (в т.ч. іноземного) інвестора і отримати від цього ще й певний зиск за рахунок ринкової вартості акцій/частки, вищої від фактичної (наприклад: [1371-1375; 1407]).

1 Наприклад, законодавством ФРН [289 – Параграф 1], Франції [291 – Статті 34, 36-1, 36-2], Російської Федерації [272 – Статті 87, 95, ч. 6 ст. 98; 274 – Статті 8-10; 277/1 – Ст. 2].

2 Така можливість надається законодавством Данії, Щвейцарії, Іспанії, Нідерландів [768 – С. 20].

1 Свого часу (в період зародження в Україні ринкових відносин, нових форм господарювання і відповідно – відсутності необхідної для широкого узагальнення практики функціонування суб’єктів господарювання в нових економічних умовах) авторка також поділяла цю точку зору [434 – С. 8).

1 Більшість тогочасних російських правників (науковців і практиків) вважала, що товариства з обмеженою відповідальністю створюються з однією метою – «не платити своїм кредиторам» (див., наприклад: [657 – С. 371]), і лише окремі автори доводили доцільність запровадження цієї організаційно-правової форми в Росіії (див.:[1045]).

2 Науково-практичний коментар положень цивільних кодексів союзних республік 1922 р. (в т. ч. УРСР) щодо правового становища господарських товариств міститься в праці: [779].

1 Цікаво, що ідея тресту як соціалістичної форми господарської організації була запозичена із англо-саксонського права (holding trust) – холдингової компанії, що здійснює управління економічно залежними від неї дочірніми підприємствами. На особливості конструкції трасту ще до революції звертав увагу А. В. Венедиктов [424 – С. 10], а згодом обгрунтував можливість її застосування (але на інших засадах і під дещо зміненою назвою) як форми господарського органу соціалістичної держави, що виконував подвійну функцію: виробничу і керівництва «трестированнными» (на правах структурної одиниці) підприємствами [425].

1 Правове становище сучасних вітчизняних казенних підприємств дещо відрізняється від дореволюційних та тих, що використовуються в країнах традиційно розвинених ринкових відносин, зокрема: наявністю статусу юридичної особи і формально самостійного суб’єкта господарювання, хоча в організаційному та майновому відношенні таке підприємство залежить від держави в особі Кабінету Міністрів, який приймає рішення про перетворення державного підприємства в казенне і навпаки, а також господарського міністерства (відомства), що виконує функції власника закріпленого за підприємством державного майна та володіє значними управлінськими повноваженнями щодо підприємства [14 – Ч. 3 ст. 10, статті 37-39; 91 – Статті 76-77; 147; 148; 150].

1 Прибічником цієї теорії був акад. А. В. Венедиктов. Однак ідею «розщеплення права власності» він застосовував лише до відносин, що складалися в античній державі (общинно-державна власність), у Стародавньому Римі (оренда державної землі, емфітевзиз, суперфіцій), середньовіччі (у земельних відносинах, повноваження власника у яких розщеплювалися між кількома особами – власниками різних рівнів: сувереном – феодалом – васалом) і навіть в епоху капіталізму [426 – С. 41, 60–65, 107, 155–156 та ін.]). Рівночасно можливість застосування цієї теорії до відносин власності в соціалістичній державі ним категорично заперечувалася [426 – С. 673–685].

1 Так, у ст. 4 Закону КНР від 29.12.1993 р. “Про компанії” [300] зазначено, що компанія з обмеженою відповідальністю є власником майна, утвореного з вкладів учасників. Рівночасно держава, беручи участь в такій компанії, зберігає право власності на державне майно, сплачене як вклад.

1 Більш грунтовно питання складноструктурних моделей права власності розглядається в працях: [371; 818; 821; 822/1; 822/2; 875; 882 – С. 36-40, 46 та ін.; 998 – С. 120-158; 1055; 1056; 1100; 1119 – С. 165-168; 1122; 1223 – С. 110-111, 233-279].

1 «За розщепленої власності, – зазначав А. В. Венедиктов,- поділ влади та інтересу між кількома індивідами та колективом або між колективом та індивідом відбувається не «по горизонталі», як це має місце за спільної часткової чи сумісної власності , а «по вертикалі», тобто коли за кожним носієм власності визнається не частина (визначена чи невизначена) одного й того ж права власності, а різні за своїм характером та обсягом повноваження» [426 – С. 65].

2 Хоча новий ЦК України [92], крім традиційних положень щодо повноважень власника (ст. 317, частини 1, 2 ст. 319), містить низку новел (щодо обов’язків власника додержуватися моральних засад суспільства [абз. 2 ч. 2 ст. 319], заборони використовувати право власності на шкоду правам та законним інтересам інших осіб [ч. 5 ст. 319], можливості встановлення законом обмежень прав власника на користь інших осіб [ч. 7 ст. 319, статті 401-417]), однак положення щодо права довірчої власності (як особливої складноструктурної моделі права власності) були внесені в ЦК [92 – Ч. 2 ст. 316] згодом – Законом від 19.06.2003 р. // ВВР України.- 2004.- № 2.- Ст. 6.

1 Ст. 16 Федерального закону «Про приватизацію державного майна та про основи приватизації муніципального майна в Російській Федерації» [276] серед способів приватизації називає перетворення державних і муніципальних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких перебуває в державній або муніципальній власності.

1 Першою директивою ЄС від 9.03.1968 р. [263] передбачалися положення щодо загальної правоздатності торгових товариств і відповідно про дійсність дій, що вчиняються органами цих товариств стосовно третіх осіб [890 – С. 51]; загальна правоздатність торгових товариств передбачена і національним законодавством, наприклад, англійським Законом про компанії 1989 р. [979 – С. 34].

1 Слід зазначити, що зміст цих правових титутів майна унітарного підприємства в Законі “Про підприємства” розкривався лише щодо державного [14 – Абз. 2 ч. 3 ст. 10] і казенного підприємства [14 – Абз. 5 ч. 3 ст. 10], залишаючи широкий простір для “правової творчості” приватних і колективних власників (звичайно ж не на користь кредиторів підприємства). ГК України містить як спеціальні (щодо державних та комунальних підприємств [91 – Статті 73-78]), так і загальні положення щодо цих правових титулів [91 – Статті 136, 137].

1 Слід зазначити, що рівень самостійності господарського товариства залежить не лише від правового титулу майна, а й від розподілу часток (паїв, акцій) між його учасниками. Зосередження в одного учасника контрольного пакету акцій або відповідної частки в статутному фонді (майні) господарського товариства, що належить до об’єднань капіталів, створює відносини залежності товариства від такого учасника. Про шляхи розв’язання проблем, що породжуються такими відносинами, мова йтиме далі.

2 Оголошення про скликання загальних зборів акціонерних товариств, в порядку денному яких є питання щодо затвердження перетворення житлово-комунальних відділів (управлінь) на дочірні підприємства: ВАТ «Трест Південзахідтрансбуд» [1378]; ВАТ «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» [1379]).

1 Ґрунтовніше про правове становище та види дочірніх підприємств за законодавством України див.: [457].

2 Якщо за зобов’язаннями структурного підрозділу (у разі наділення останнього правом укладення від імені підприємства, до структури якого воно входить, договорів) безпосередньо відповідатиме таке підприємство, то перетворення підрозділу на дочірнє підприємство (ДП) автоматично звільняє його засновника від безпосередньої відповідальності за зобов’язаннями ДП. Українським законодавством не передбачена субсидіарна відповідальність щодо засновників приватних підприємств, якщо вони (засновники) не мають статусу господарської організації-юридичної особи [91 – Ст. 126]; така відповідальність (за даних умов) може настати лише у разі закріплення відповідних положень у статуті дочірнього підприємства (що рідко має місце на практиці). Крім того, субсидіарна відповідальність порівняно з безпосередньою складніша і забирає більше часу (кредитори спочатку мусять звернутися з відповідною вимогою до боржника і лише у разі відсутності чи недостатності у нього майна – до особи, що несе додаткову відповідальність).

1 Щодо необхідності врегулювання в Україні подібних відносин також див: [433; 444; 446 – С. 44-47; 457].

2 Грунтовніша редакція аналогічної за змістом статті була запропонована авторкою при розробці першого варіанту ГК України [1237 – Cт. 170].

1 Тобто обмеження кількості організаційно-правових форм господарювання лише найбільш універсальними та адекватними сучасним економічним відносинам.

1 Наприклад, Н. С. Кузнєцова вважає неприйнятним будь-яке обмеження обігу акцій і в зв’язку з цим – недоцільність збереження закритих акціонерних товариств як окремої форми здійснення підприємницької діяльності [762 – С. 69]. Подібну точку зору мають й інші автори: М. Захарко [615], Л. Бровченко [401], С. Ж. Лазаренко [776], О. В. Щербина [1286 – С. 8], А. В. Портнов [988 – C. 25], В. П. Мозолін [882, с. 111] а також автори навчальних посібників [995 – C. 406-407; 688 – С. 140].

1 Американські юристи розрізняють закриту корпорацію – close corporation [1318 – P. 1006-1015].

1 Прибічниками обмеження кількості акціонерів в ЗАТ є частина науковців, зокрема ті з них, які брали участь у розробці урядового проекту Закону «Про акціонерні товариства» [1016, п. 6 ст. 8].

1 Ч. 2 ст. 28 Закону України «Про господарські товариства» до набуття чинності Законом від 23.12.1997 р. «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства» [54].

1 Нариклад, лікувально-оздоровчих закладів типу санаторіїв. Так, у системі ЗАТ «Укрпрофздоровниця» 197 санаторно-курортних установ і підприємств, в т.ч. закритих акціонерних товариств (ЗАТ «Трускавецькурорт та ін.) [381; 1404].

1 Засновники ЗАТ повинні протягом визначеного терміну повністю (а до скликання установчих зборів – щонайменше на 50%) сплатити статутний фонд, вимоги до мінімального розміру якого такі самі, що і для ВАТ; тоді як засновники ВАТ мають бути держателями щонайменше 25% акцій, виконуючи менш обтяжливі вимоги щодо розміру їх оплати (не менше 30% номінальної вартості) до скликання установчих зборів.

1 Наприклад: СП АТЗТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» [1330]; закриті акціонерні товариства з іноземними інвестиціями: «Intec-Київ», «Алькатель Нетуорок Системз Юкрейн», «Утел», «Пароді» та ін. [1392-1393; 1397-1403].

1 План (програма) щодо забезпечення участі найманих працівників в акціонерних товариствах, в яких вони працюють, через володіння акціями цього товариства.

1 Поняття містоутворюючого підприємства дається в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [27 – Ч. 1 ст. 42].

1 Так, пакетом акцій розміром 67, 41% від статутного фонду ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (ВАТ «ЛИНОС») володіє СП «ТНК-Україна», а остання контролюється російською компанією ТНК [1409]; боротьба російських холдингів за контрольний пакет акцій висвітлюється в статтях: [647; 1051]; в енергогалузі в боротьбу за контрольні пакети акцій або посаду голови виконавчого органу чи спостережної ради ВАТ, створених в процесі приватизації на базі обленерго, включилися також господарські організації інших держав, в т. ч. словацька компанія «VSE» (Суми), що призводить до гострих конфліктів, в т. ч. і судових спорів [1248].

1 Ст. 170, що передбачала подібне регулювання, з ініціативи авторки була включена в перший варіант Господарського (Комерційного) кодексу України [1237], а згодом (з деякими змінами та значним скороченням) – в другий, що був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. [91 – Cт. 126].

1 Наприклад: про видачу акціонеру повністю сплачених акцій; про визнання недійсними рішень загальних зборів через непопередження учасника про час і місце їх проведення відповідно до вимог закону та установчих документів товариства; про стягнення з товариства затверджених, але невиплачених дивідендів (частини прибутку); про оплату частки у разі виходу учасника з товариства; про відшкодування акціонеру шкоди у зв’язку із зміною розміру статутного фонду товариства.

2 Так, згідно із ст. 111 Закону КНР від 29.12.1993 р. «Про компанії» [300] акціонер має право звернутися до суду з позовом про припинення протиправних дій загальних зборів акціонерів та ради директорів у разі прийняття останніми рішень, що суперечать законодавству, завдають шкоду правам та законним інтересам акціонерів.

1 До власників акцій, які користуються цим правом, належать як зареєстровані власники акцій, так і власники-бенефіціарії, чиї акції утримуються голосуючим трастом або уповноваженою власником особою.

1 Відповідно до ст. 78 Закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» до таких угод належать: угода або кілька взаємопов’язаних угод щодо набуття, відчуження або можливості відчуження товариством прямо або опосередковано майна, вартість якого становить 25 і більше відсотків балансової вартості активів товариства, за винятком угод, що укладаються у процесі звичайної для товариства господарської діяльності, а також угод, пов’язаних з розміщенням емісійних цінних паперів, що конвертуються в звичайні акції акціонерного товариства.

1 Відповідно до п. 5 ст. 1.40 Модельного закону США «Про підприємницьку корпорацію» [299] під дистрибуціями розуміють пряму і непряму передачу грошей або іншого майна, що перебуває у власності корпорації, крім власних акцій останньої, або взяття корпорацією зобов’язань перед акціонерами, у т.ч. про сплату дивідендів, а також про продаж або купівлю (викуп) акцій, перерозподіл боргу або навпаки.

1 За станом на 1 січня 2000 р. в Україні діяло 2006 повних товариств (як правило, ломбардів) і 826 командитних, тоді як акціонерних товариств – понад 25 тис., товариств з обмеженою відповідальністю – 198 тис. [1351 – С. 24].

1 Вище згадувалися приклади розв’язання спорів у судовому порядку з різними підходами до вирішення аналогічних справ (щодо: додаткової відповідальності акціонерів та учасників ТОВ за зобов’язаннями товариства; дійсності угод, укладених за рішенням виконавчого органу товариства без їх схвалення загальними зборами відповідно до положень статуту товариства).

2 Необхідність прийняття Закону України «Про третейські суди» підкреслюється багатьма дослідниками [976], деякі з яких навіть пропонують свої варіанти проекту такого Закону [1001].

1 Наприклад, створена групою фахівців Інституту кібернетики Українська асоціація якості, ініціює (за підтримки комісії ООН) створення на її базі Європейського центру підтримки громадського руху за якість у Європі під егідою ООН [393].

2 Індивідуальні трудові конфлікти в першу чергу розглядаються комісією по трудових спорах [7 – Cтатті 221, 223-228], а для розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) – передбачається ціла система органів/осіб: примирна комісія, незалежні посередники, трудовий арбітраж, Національна служба посередництва і примирення [56 – Cтатті 7-16].