Курс «Методика викладання тпср»

Семінарське заняття №1

Тема. Предмет і завдання курсу «Методика викладання теорії і практики соціальної роботи»

План

1. Поняття методики викладання теорії і практики соціальної роботи.

2. Мета і предмет курсу методика викладання теорії і практики соціальної роботи.

3. Завдання курсу методика викладання теорії і практики соціальної роботи.

4. Зв'язок методики викладання теорії і практики соціальної роботи з іншими дисциплінами.

5. Зарубіжний досвід вивченя курсу методика викладання теорії і практики соціальної роботи.

Питання для самостійної роботи та контролю:

1. У чому полягає проблема розвитку методики викладання теорії та практики соціальної роботи, як науки?

2. Які, на Вашу думку, основні шляхи вирішення цієї проблеми?

3. Яке місце займає методика викладання теорії та практики соціальної роботи у системі інших наук? (Схематично зобразити)

4. Охарактеризуйте суб’єкти та об’єкти методика викладання теорії та практики соціальної роботи, покажіть їх взаємозв’язок та взаємозумовленість.

Література

1. Забродська Л. М., Бєдная В. Б. Навчальна програма дисципліни “Методика викладання курсу «Соціальна робота»” (для магістрів). — К.: МАУП, 2004. — 15 с

2. О.В. Двіжона, І.С. РуснакМетодика викладання психології: Навчальни посібник.Чернівці, Рута 2006231с.

3. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2003

4. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом // Сб. научн. Очерков. – М.: Флинта, 1988

Матеріал для самостійної підготовки

1. Поняття методики викладання теорії і практики соціальної роботи.

Організація навчання з позиції відтворення книжкових знань, яка на сьогодні переважає у вузівській практиці, належить до методики, яка зводить підготовку фахівця до запам'ятовування знань, які складають зміст навчальної дисципліни. Така методика слабко зорієнтована на розвиток особистості, здатної не тільки оволодівати готовими знаннями, але й творчо їх набувати. За такої організації навчального процесу діяльність студента, тобто власне навчальна діяльність, редуціюється до процесу оволодіння дисциплінарними знаннями. Має місце спрощення навчальної діяльності, зведення її до отримання готових знань з навчальних дисциплін. Проте спрощення не робить простим і доступним саме оволодіння наукою. Навпаки, така методика ускладнює оволодіння матеріалом, спонукаючи студента займатися заучуванням, зубрінням визначень, які запам'ятовуються з кожної дисципліни окремо без зв'язку між собою і часто поза зв'язком з майбутньою професією. А що стосується розвитку творчої сторони особистості, то таке навчання на неї впливає швидше негативно. Отже, переважаючий у практиці вузів тип організації навчання є накопиченням ніби достатньої для майбутньої діяльності суми знань з усіх навчальних дисциплін, які формують усю сукупність інтелектуальної основи майбутньої професії. Зрозуміло, що така організація навчання потребує переорієнтації: зі спрямованості її на запам'ятовування готових знань необхідно перейти до формування особистісних новоутворень, уміння творчо навчатись, переробляючи наукові знання і суспільний досвід, застосовуючи до потреб практики. Якщо це так, то саме навчання, викладання навчальних дисциплін повинно опиратися на методологічний принцип діяльнісного підходу, при реалізації якого не викладач учить, а студент вчиться сам у процесі власної діяльності. Чим активніша пізнавальна діяльність студента, тим вища ефективність оволодіння знаннями. Отже, мета вивчення теорії і практики соціальної роботи визначається особливостями її змісту, як гуманітарної дисципліни. Насамперед викладач теорії і практики соціальної роботи, що працює в будь-якій її прикладній галузі, повинен знати основні положення теорії навчальної діяльності і враховувати закономірності засвоєння знань, щоб правильно побудувати структуру викладання курсу. Методика викладання теорії і практики соціальної роботи повинна враховувати особливості об'єкта впливу - студента (це першокурсник чи ні; навчання у вузі чи училищі). Навчання у вузі з будь-якої навчальної дисципліни для студента-першокуренка є у порівнянні зі шкільними предметами дещо іншим видом діяльності. Новизна не тільки у змісті наук, що вивчаються, але й в організації та способах взаємодії з викладачами, у методах роботи з оволодіння навчальним матеріалом. Є ще одна особливість у системі „викладач-студент", яка повинна враховуватись при розгляданні методики викладання предмета. Вона полягає у незвичному для студента - вчорашнього школяра підході до взаємин з викладачем. Відповідно до поставленої мети і змісту діяльності викладач не протидіє студенту, а формує з ним єдність, яка визначає характер навчальної діяльності як спільної - викладача і студента. Навчальна діяльність як співпраця цих двох суб'єктів накладає відбиток на методику викладання. По-перше, їх взаємодія відбувається не у формі безпосереднього контакту, коли викладач не безпосередньо викладає наукові знання студенту, а через самостійну, пізнавальну діяльність студента, яку вміло організовує викладач. По-друге, взаємодія, творча співпраця викладача зі студентом під час навчальної діяльності відбувається успішніше за умови, коли студент і викладач однаково добре розуміють, що таке оволодіння знаннями, які психологічні умови успішного оволодіння знаннями і як потрібно організувати роботу суб'єкта пізнання, щоб успішно відбулося оволодіння знаннями. Студент може успішно оволодіти знаннями лише завдяки змістовній співпраці з викладачем. Отже, спільна діяльність або співпраця - це активний обмін діями, операціями, вербальними і невербальними сигналами цих дій та операцій. Методика викладання теорії і практики соціальної роботи - це розділ педагогічної науки, об’єктом якої є процес підготовки майбутніх соціальних працівників.

Методика викладання теорії і практики соціальної роботи - формування в студентів цілісного уявлення і теоретичних знань про зміст соціальної роботи як науки і професійної діяльності, про її основні напрями, інструментарій, технології та організацію, а також у сприянні оволодінню конкретними методами і технологіями цієї роботи. Методика навчального предмета — галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. Оскільки загальні закономірності навчання вивчаються дидактикою, то методику окремого навчального предмета частково розглядають як дидактику.

До змісту методики як дидактики входить:

1) установлення пізнавального й виховного значення даного навчального предмета і його місце в системі шкільної освіти;

2) визначення завдань вивчення даного предмета і його змісту;

3) вироблення відповідно до завдань і змісту навчання методів, методичних засобів і організаційних форм навчання.

Термін методика навчання вживається у вужчому значенні — як вчення про методи навчання.

Методи навчання — це упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності педагога й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань. Правильний добір методів відповідно до мети і змісту навчання й вікових особливостей особистості сприяє розвитку її пізнавальних здібностей та озброєнню її уміннями й навичками використовуючи набуті знання на практиці, готує до самостійного набуття знань, формує світогляд. Методи навчання — мають гносеологічну, логіко-змістову, психологічну, матеріально-джерельну й педагогічну сторони. Що зумовлює появу різноманітних класифікацій методів навчання. За однією з них, методи навчання бувають інформаційпо-повідомлювальні, пояснювально-ілюстративні, проблемні (проблемний виклад педагога, частково пошуковий, дослідницький), логічні методи навчально-пізнавальної діяльності студентів. Методами перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок є способи виявлення ефективності реалізації основних завдань навчання (засвоєння знань, умінь і навичок; оволодіння способами творчої діяльності; формування світоглядних і морально-естетичних ідей та цінностей), їх види: усне, фронтальне, ущільнене опитування, поурочний бал, письмове опитування, контрольна робота, самостійна робота, програмований контроль.