Сучасні проблеми формування і піднесення сільського господарства в Україні.

Системний характер аграрної кризи за роки незалежності. На початку 1991 року в Україні нараховувалось 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис радгоспів. У них було зосереджено 95 % ріллі, вироблялось 73 % валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало близько 4 тис сільськогосподарських угідь. За 1991 - 1999 рр.в Україні виробництво продовольства скоротилось більше ніж удвічі, майже повністю були знищені окремі галузі тваринництва.

Основною причиною аграрної кризи в Україні є насамперед хибна аграрна політика виявом якої стало порушення закону вартості в сільському господарстві – відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби для аграрного виробництва. Так, ціни на промислові товари , що купує село, зросли за 1991-2001 рр. у 8,5 рази, а ціни на сільськогосподарський продукти – лише в 1,6 рази. Для того, щоб купити одну тону дизельного пального потрібно було продати у 1990 році 500 кг пшениці, а у 2000 році – 3,8 тони; за неякісний комбайн нині треба віддати понад 400 тон пшениці, що майже в 10 разів більше, ніж у 1990 році. В наслідок диспаритету цін на сільське господарство протягом 90-х років втратило понад 95 млрд. грн., а у 2000-2004 рр. – близько 50 млрд. грн.

Значною мірою це було зумовлено монополізацією матеріально-технічних ресурсів та ринків заготівлі сільськогосподарської продукції (третьої сфери АПК). Основна вина в такій монополізації лежить на державі, що є одним із наслідків хибної аграрної політики. Котртенденцією була лише аграрна політика уряду у 2000 році, коли ціни на зерно підвищили більше ніж у два рази, і певною мірою у 2004 році, коли за офіційними даними за роки незалежності було зібрано найбільший уражай зернових. У 2003 р. через диспаритет цін, а також неврожай (значною мірою спричинений виснаженням земель) Україна із житниці Європи перетворилась на імпортера зерна ( до 3 млн. т). Стабільні ціни на врожай були встановлені і у 2005 році.

Висновок.

В даній курсовій роботі розглядався аграрний комплекс України, особливості його розташування на території нашої держави. З огляду на проведену мною роботу, я можу сказати, що аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей.

Також треба відзначити, що аграрні відносини – це складова частина економічних відносин у сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва.

В Україні припадає майже 40% вартості валового випуску продукції, майже третина основного капіталу та зайнятого населення. АПК України не має необхідного набору галузей для сталого і ефективного аграрного виробництва.

Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина так і група людей. Закон України «Про підприємства в Україні» встановлює що суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави , інших країн, не обмежені законом у право – або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності.

Аграрна політика – важлива й невід’ємна складова державної політики – може бути визначена як державне управління розвитком агропромислового виробництва по одному або одночасно кількох політично задекларованих, економічно забезпечених і соціально захищених напрямах. Вона охоплює всі державні рішення, які впливають на діяльність індивідуальних виробників та фірм для визначення, що виробляти, як виробляти і для кого. Розуміння аграрної політики потребує знання не лише політичного процесу прийняття і затвердження нових законів, але й економічної суті та їх результатів як для виробників, так і споживачів сільськогосподарської продукції. Основною причиною аграрної кризи в Україні є насамперед хибна аграрна політика виявом якої стало порушення закону вартості в сільському господарстві – відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби для аграрного виробництва.

Аграрний сектор у всьому світі – важливий сектор економіки, де державне втручання є швидше закономірністю, ніж винятком. Для цього існує багато причин. Специфічні причини державного втручання в аграрне виробництво з часом змінюються, так само, як і природа політичних, соціальних та економічних середовищ, у межах яких функціонує сільське господарство. Такі дії держави називаються її аграрною політикою. Політика характеризується цілеспрямованими, послідовними діями, на відміну від випадкових і непостійних видів діяльності, які притаманні приватній фірмі або індивідууму. Політика включає планування, що базується на певних звичаях, цінностях та цілях, а також на порівнянні витрат і прибутків, пов’язаних з прийняттям того чи іншого плану. Елементи політики – цілі, які можуть бути встановлені, засоби для досягнення цих цілей, виконавчі органи, такі, як агенти чи агенції, що активізують та контролюють згадані засоби, а також обмежувальні фактори, які існують при виконанні заданого плану чи програми.

В Україні практично завершено перший етап земельної реформи – роздержавлення земель. У власність сільськогосподарських підприємств передано безоплатно 25,2 млн га (60 %) сільськогосподарських угідь.

Нині в Україні є загроза масового продажу земельних ділянок за низькими цінами пенсіонерами і тими, хто знаходиться у скрутному становищі в кризових умовах економіки України.

У процесі реформування аграрного сектора економіки України одночасно відбувалися зміни економічних відносин і відносин власності та утворення різноманітних форм господарювання, і як результат, це обумовило розвиток аграрного ринку на її тернах. Перехід від планової економіки до ринкових умов не був стихійним, оскільки значною мірою використовувався набутий досвід високо розвинутих країн із ринковою економікою.