24

Мiнiстерство внутрiшнiх справ України

Донецький юридичний iнститут внутрiшнiх справ

Кафедра цивiльного права та цивільного процесу

Курс: "Основи римського цивільного права"

Л Е К Ц І Я

на тему:

"Спадкове право" Час: 2 години

м. Донецьк-2007 р.

План :

1. Основні поняття спадкового права.

2. Спадкування за заповітом.

3. Спадкування за законом.

4. Прийняття спадщини. Сінгулярне наступництво.

Література :

1. Новицкий И.Б. Римское право. - М., 1994.-С.223-240.

2. Омельченко О.А. Основы римского права. - М., 1994.- С.145-157.

3. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. - К., 1994.- С.263-284.

ВСТУП:

Інститут спадкового права в системі римського приватного права тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишаєть­ся майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування — один із спо­собів набуття майнових прав, що зближує його з зобов'язаль­ним правом. Тому інститут спадкового права і в системі рим­ського приватного права, і в сучасних правових системах — один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Пи­тання про те, що залишається після смерті померлого власни­ка, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі з найдав­ніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги су­спільства і держави, законодавців і дослідників, кожної люди­ни, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.

1. Основні поняття спадкового права.

Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.

Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб.

Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини на­лежать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Як правовий інститут спадкування нерозривно пов'язане з правом влас­ності.

За родовим ладом, тобто до поділу суспільства на ста­ни і виникнення держави і права, існували родові звичаї, за якими речі померлого члена роду переходили до інших членів того самого роду, проте ще не було спадкового права. Воно, як і право власності, виникає після поділу суспільства на стани, коли інститут спадкування почав припускати вже приватну власність, а ця остання виникає тільки з появою обміну.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Юри­дична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Особи, до яких переходить у встановленому порядку май­но померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи .

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина — майно (права і обов'язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов'язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — чи за запо­вітом, чи за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спад­кування за заповітом і за законом: — не може бути спадку­вання в одній частині майна померлого за заповітом, а в другій — за законом.

Цей принцип римського спадкового права закладений ще в Законах XII таблиць і зберігся в праві Юстиніана.

Разом з тим наступництво у правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером — чи універсальним, чи сінгулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, все повністю.

Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадкоємці несли відповідальність за борги спад­кодавця.

Римські юристи, розв'язуючи в такий спосіб питання про борги спадкодавця, ніби підкреслювали, що в особі спадкоємців продовжує свою юридичну особистість спадко­давець.

Разом з універсальним наступництвом в римському спад­ковому праві розвивалося й сінгулярне наступництво, відпо­відно до якого до окремих осіб переходили лише права спад­кодавця, необтяжені обов'язками.

Проте наступництво в правах і обов'язках мало місце лише після смерті спадкодавця, коли спадщина як майно власни­ка ставало ніби не захищеним; відкритим, яке нікому не належало. Тому смерть спадкодавця дістала назву відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини римське право вважало день смерті спадкодавця. При цьому в спадкоємців ви­никало право на набуття спадщини, а не на саму спадщину.

Для набуття спадщини необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попередньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли мати право на набуття спадщини, і закликати їх до прийняття спадщини — закликання до спадкування.

Закликаний до спадкування спадкоємець повинен був висловити свою волю на прий­няття спадщини або на відмову від неї.

Римське спадкове право в процесі тривалого шляху свого розвитку набуло ряд рис, які відповідали характеру римської власності і сім'ї.

Розвиток свободи заповіту і заповідальних розпоряджень був зумовлений посиленням індивідуальної при­ватної власності у міру вивільнення її від пережитків сімейної. Те саме можна сказати і про спадкування за законом, яке, в свою чергу, було зумовлене витисненням агнатського спорід­нення когнатським (кровним).

Посилення кровного спорід­нення стало основою для зміцнення спадкування за законом В той же час римські юристи знайшли вдалі прийоми для по­єднання спадкоємців за законом зі свободою заповіту

Римському спадковому праву завжди був властивий над­мірний формалізм, від якого поступово вивільнялися.

Деякі формальні вимоги зберігалися і в праві Юстініана, особливо це стосувалося таких питань, як форми запові­дальних розпоряджень, порядок відкриття і прийняття спад­щини тощо. Багато принципів римського спадкового права використовують у сучасному спадковому праві.

Висновок по питанню:

До основних понять спадкового права належать спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого.

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких переходить у встановленому порядку май­но померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи .

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина — майно (права і обов'язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов'язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.