Висновок по питанню:

Спосіб набуття володіння залежав від характеру володіння - добросовісне володіння набувалось одним способом, недобросовісне - іншим ( те саме у випадках законного і незаконного володіння ).

Володіння припинялось у таких випадках:

а) фізичної загибелі речі — не можна здійснювати володіння річчю, якої немає;

б) юридичної загибелі речі, тобто коли вона вилучалася ї цивільного обороту — не була об'єктом права приватної власності і, отже, об'єктом володіння,

в) якщо володілець втрачав один з правових елементів володіння (тіло володіння чи володільницьку волю), тобто фактичне володіння річчю, бажання вважати її своєю.

Таким чином, володіння захищалося засобами преторських інтердиктів. Такий захист називався володільницьким, чи інтердиктним.

Висновок по темі:

Таким чином, римське приватне право своїми об'єктами визнавало речі або дії, хоча розподіл майнових прав на речові і зобов'язальні зроблений не римськими юристами. Дане розмежування зроблено пізніше вченими на основі матеріалів римських юристів. Поверхова відмінність цих двох правових інститутів приватного права полягає в об'єкті прав об'єкт права речі - є речове право, об'єкт права дії - зобов'язальне право.

У римському праві (як і в сучасному багатьох країн) поняття «володіння» (рossessio) мало двояке значення:

3. самостійний правовий інститут, незалежний від права власності,

4. одна з правомочностей власника.

Залежно від правової підстави фактичного володіння річчю володіння поділяється на законне і незаконне: законне основане на праві власності та інших правах, незаконне — те, що не має правового титулу.

Спосіб набуття володіння залежав від характеру володіння - добросовісне володіння набувалось одним способом, недобросовісне - іншим ( те саме у випадках законного і незаконного володіння ).