1.3. Механізм, фактори та шляхи передачі інфекції

Механізм передачі – це процес переміщення збудника від одного організму до іншого, що сформувався в процесі еволюції й забезпечує існування даного виду в природі.

Л.В.Громашевський в обґрунтуванні теорії механізму передачі виділив 3 його послідовні стадії:

• виділення збудника із зараженого організму;

• перебування в навколишньому середовищі;

• проникнення в сприйнятливий організм.

Перша стадія механізму передачі здійснюється за рахунок фізіологічних реакцій людини (дефекація, сечовиділення, дихання) і деяких патологічних явищ (кашель, чхання, блювання). При циркуляції збудника в системі кровообігу його передача відбувається через укуси кровососних комах або штучним шляхом (при оперативних втручаннях, переливанні крові, трансплантації органів тощо).

Тривалість другої стадії механізму передачі індивідуальна для кожної інфекції, що обумовлено властивостями збудників і видом механізму передачі. Для облігатних паразитів навколишнє середовище є несприятливим для існування, вони не можуть розмножуватись поза організмом хазяїна і швидко гинуть. Тому друга фаза механізму передачі для таких збудників зазвичай короткочасна, їм властивий закритий тип паразитарної системи. Факультативні паразити, навпаки, можуть тривалий час зберігати життєздатність на об’єктах зовнішнього середовища, пристосовуються до такого існування, що зумовлює формування відкритого типу паразитарної системи. У реалізації другої фази беруть участь різні об’єкти, на яких збудник може зберігатись певний час, а інколи розмножуватись і накопичуватись. Їх називають факторами передачі.

Основні фактори передачі збудників інфекційних хвороб такі:

• вода;

• продукти харчування;

• повітря;

• предмети побуту;

• ґрунт;

• живі переносники.

Послідовність і сукупність факторів, які задіяні в передачі збудника в конкретних умовах, визначають шлях передачі збудника, тобто спосіб реалізації механізму передачі. Так, фекально-оральний механізм може реалізовуватись водним шляхом при передачі збудника через воду, аліментарним при вживанні контамінованих харчових продуктів, а контактно-побутовим - при передачі збудника через предмети побуту. Таким чином, у кожній конкретній ситуації збудники можуть передаватися тим чи іншим шляхом, через різні об’єкти.

Третя стадія механізму передачі (проникнення збудника в сприйнятливий організм) відбувається також за участі факторів передачі - в процесі вдихання контамінованого повітря, вживання забрудненої мікроорганізмами їжі, при безпосередньому контакті з джерелом інфекції або при укусі членистоногих.

Л.В.Громашевський виділяв 4 види механізмів передачі: аспіраційний, фекально-оральний, трансмісивний і контактний. Однак у сучасних умовах з’явились нові інфекційні хвороби, що передаються штучними шляхами - при парентеральних втручаннях, переливанні крові, ін’єкційному введенні наркотиків. У останні десятиліття доведена можливість передачі окремих інфекцій від матері до дитини під час вагітності, пологів та годування груддю. Тому останніми роками багатьма авторами визнається існування ще двох механізмів передачі - парентерального та вертикального.

Отже, виділяють такі види механізмів передачі:

1. Аспіраційний (реалізується повітряно-крапельним і повітряно-пиловим шляхами).

2. Фекально-оральний (реалізується водним, харчовим та контактно-побутовим шляхами).

3. Трансмісивний (за участі переносників).

4. Контактний (реалізується статевим і контактно-побутовим шляхами).

5. Парентеральний (при проникненні збудника через шкірні покриви з порушеною цілісністю, за використання контамінованого медичного інструментарію, вживання ін’єкційних наркотиків).

6. Вертикальний (інфікування дитини від матері перинатально або інтранатально).

Є чіткі закономірності між тим, які органи переважно уражуються при даній інфекції, та способом виділення збудника від джерела інфекції, а також способом його проникнення в сприйнятливий організм. Механізм передачі насамперед залежить від первинної (або епідеміологічної) локалізації збудника в організмі (табл. 1). Так, його локалізація в шлунково-кишковому тракті призводить до виведення мікроорганізмів із фекаліями, а зараження сприйнятливої людини відбувається при вживанні контамінованої води або їжі через рот. Таким чином реалізується фекально-оральний механізм передачі, який притаманний саме кишковим інфекціям. Якщо збудник кишкової інфекції проникає в організм людини через дихальні шляхи, це зазвичай не призводить до його інфікування та розвитку захворювання. Така закономірність була виявлена й обґрунтована вперше Л.В.Громашевським як „Закон відповідності механізму передачі збудника первинній (епідеміологічній) локалізації збудника в організмі хазяїна”. Спираючись на цю закономірність, він розробив епідеміологічну класифікацію інфекційних хвороб, яка широко використовується нині.

Класифікація інфекційних хвороб (за Л.В.Громашевським)

1. Інфекції дихальних шляхів.

2. Кишкові інфекції.

3. Кров’яні інфекції.

4. Інфекції зовнішніх покривів.