2. Класифікація й характеристика основних вакцин Класифікація вакцинних препаратів

1. Живі вакцини.

2.Інактивовані вакцини:

а) корпускулярні;

б) хімічні;

в) рекомбінантні;

г) анатоксини.

Характеристика живих вакцин

Живі вакцини - це імунопрофілактичні препарати, що виготовляються на основі атенуйованих (ослаблених) штамів збудників інфекційних хвороб за відсутності вірулентності та збереження антигенних й імуногенних властивостей мікроорганізмів. Завдяки збереженню здатності мікроорганізмів розмножуватись у організмі щепленої людини розвивається вакцинальна інфекція без виражених клінічних симптомів, що викликає формування стійкої імунної відповіді.

Переваги живих вакцин:

• стимулюють формування тривалого і стійкого імунітету;

• для створення захисного рівня антитіл достатньо одноразового введення вакцини (крім вакцини проти поліомієліту);

• живі вакцини вводять різними шляхами: підшкірно, внутрішньошкірно, інтраназально, per os.

Недоліки за використання живих вакцин:

• необхідність дотримання «холодового ланцюга» (від моменту виготовлення до використання вакцину слід зберігати і транспортувати при температурі +4 - +8С);

• при проведенні щеплень живими вакцинами не рекомендується використовувати дезінфікуючі розчини, які можуть тривалий час залишатися на шкірі і призводити до інактивації вакцини (наприклад, настойка йоду);

• у період використання вакцини не рекомендується призначати кортикостероїди, антибіотики, тому що вони можуть негативно вплинути на формування імунної відповіді;

• мають вищу реактогенність у порівнянні з інактивованими вакцинами.

Натепер в Україні широко застосовуються живі вакцини проти поліомієліту, кору, паротиту, краснухи, туберкульозу та ін.

Характеристика інактивованих вакцин

1. Корпускулярні вакцини – це бактерії і віруси, що інактивовані дією фізичних (висока температура, УФО) або хімічних чинників (формалін, спирт, фенол). Корпускулярні вакцини містять цілі клітини мікроорганізмів. Для їх виготовлення використовують вірулентні штами, які гинуть, але зберігають свої антигенні та імуногенні властивості (кашлюкова вакцина як компонент АКДП; лептоспірозна, енцефалітна вакцини тощо).

Корпускулярні вакцини мають дещо нижчу реактогенність у порівнянні з живими вакцинами, однак їхня імуногенність також нижча. Для створення стійкого імунітету зазвичай проводять 2- або 3- разову вакцинацію. Зважаючи на те, що після вакцинації інактивованими вакцинами формується нетривалий імунітет, виникає необхідність додаткових ревакцинацій.

2. Хімічні вакцини - це антигенні компоненти, які були виділені з мікробної клітини (наприклад, черевнотифозна хімічна вакцина, збагачена Vi – антигеном, менінгококова полісахаридна вакцина, вакцина проти гемофільної інфекції типу В полісахаридна). Бактеріальні полісахариди є тимуснезалежними антигенами, тому для фомування Т-клітинної імунної пам’яті використовують їхні кон’югати з білковим носієм (дифтерійним чи правцевим анатоксином у мінімальній кількості або білком власне мікроорганізму, проти якого виготовляється вакцина). Важлива особливість хімічних вакцин – це низька реактогенність.

3. Рекомбінантні вакцини виготовляються за допомогою методів генної інженерії. Виготовлення таких вакцин - складний процес, який схематично складається з таких етапів: клонування генів; уведення їх у клітини-продуценти (віруси, гриби, бактерії); культивування клітин; екстрагування антигену та його очищення.

Прикладом такої вакцини, що знайшла широке застосування, є вакцина проти гепатиту В. Для її виготовлення ділянку гена вірусу гепатиту В, що кодує синтез поверхневого антигена (НвsAg), вбудовують у ДНК дріжджових клітин, які швидко розмножуються і накопичують значну кількість НвsAg. Антиген виділяють, очищують від залишків дріжджів і використовують як вакцину проти гепатиту В.

Рекомбінантні вакцини безпечні та ефективні, можуть використовуватися для розробки асоційованих вакцин, які створюють імунітет одночасно проти кількох інфекцій (наприклад, вакцина проти гепатиту В+АКДП).

4. Анатоксини – це бактеріальні екзотоксини, позбавлені токсичних властивостей (під дією формаліну та підвищеної температури), однак зі збереженими імуногенними та антигенними властивостями. У процесі виробництва анатоксини очищують від баластних речовин (поживне середовище, залишки мікробної клітини) і концентрують. Завдяки цим процедурам знижується реактогенність анатоксинів і зменшується об’єм препарату для введення. Анатоксини випускають як монопрепарати (дифтерійний, ботулічний, правцевий, стафілококовий, гангренозний), так і асоційовані (дифтерійно-правцевий, ботулічний тріанатоксин). Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подальшою ревакцинацією. Профілактична ефективність анатоксинів сягає 95-100% і зберігається протягом кількох років. Важливою особливістю анатоксинів є розвиток стійкої імунної пам’яті, тому цілком обґрунтованим є призначення анатоксинів для профілактики дифтерії в осередку інфекції й екстреної профілактики правця (введення анатоксинів стимулює швидке накопичення антитоксичних антитіл у сироватці крові у високих титрах, що запобігає розвитку захворювання).

Анатоксини мають низьку реактогенність. Однак їхнім недоліком вважають неможливість формування антибактеріального імунітету в популяції (формується тільки антитоксичний), що не забезпечує захисту від інфікування та розвитку носійства.