Тема 5: Імунопрофілактика

1.Актуальність теми.

У боротьбі з інфекційними хворобами профілактичні щеплення мають велике значення для зниження інтенсивності та припинення епідемічного процесу. Із щепленням пов’язані значні успіхи у боротьбі із інфекційними хворобами, які були досягнуті як на зорі науково-практичних розробок вакцин (роботи Пастера, Коха, Дженера), так і створення сучасних імунних препаратів. В результаті масового охоплення населення щепленнями була ліквідована натуральна віспа, а захворюваність тими інфекціями, які керуються засобами імунопрофілактики різко знизилась.

2.Навчальні цілі заняття:

Ознайомитись, мати уявлення про специфічну профілактику інфекційних захворювань (а-І);

Знати, засвоїти препарати для планової і термінової профілактики інфекційних захворювань, засоби застосування і методи введення імунних препаратів (а-ІІ).

Опанувати технікою виконання щеплень (а-ІІІ).

Оволодіти вміннями призначення засобів екстреної профілактики правця і сказу, надавати невідкладну допомогу при виникненні ускладнень на щеплення (а-ІІІ).

Розвивати творчі здібності в процесі експериментального та теоретичного дослідження проблемних питань (а-ІV)

3.Цілі розвитку особистості:

Спрямовані на формування епідеміологічного мислення, професійної відповідальності лікаря щодо проведення імунопрофілактики.

. 4.Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни	Знати	Вміти
1.Попередні дисципліни: імунологія мікробіологія 2.Наступні дисципліни інфекційні хвороби, травматологія, хірургія 3.Внутрішньопредметна інтеграція: Профілактика інфекційних захворювань	Види імунітетів, вакцинні штами збудників, їх характеристики, поняття про вакцини і сироватки Специфічна профілактика правця і сказу. Напрямки боротьби із інфекційними захворюваннями, специфічна профілактика.	Організовувати екстрену профілактику правця і сказу.

Зміст теми заняття.

Активна імунізація людей - це найефективніший засіб специфічної профілактики інфекційних хвороб. У боротьбі з інфекційними хворобами профілактичні щеплення мають велике значення для зниження інтенсивності та припинення епідемічного процесу. Завдяки масовому охопленню населення щепленнями була ліквідована натуральна віспа, а захворюваність на інфекції, що керуються засобами імунопрофілактики, різко знизилась. ВООЗ прийняла “Розширену програму імунізації” дітей усього світу, яка містить пропозиції щодо щеплювальної тактики для кожної країни залежно від епідемічної ситуації й економічного рівня.

1. Загальні основи вакцинопрофілактики

Вакцинопрофілактика – це штучне створення імунної відповіді шляхом уведення в організм людини вакцини з метою формування несприйнятливості до інфекції.

З 1974 р. відповідно до “Розширеної програми імунізації” у всіх країнах світу передбачена обов'язкова вакцинація проти туберкульозу, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, кору. ВООЗ також рекомендувала з 1997 р. обов'язково ввести в календар щеплень вакцинацію проти гепатиту В.

Механізми формування поствакцинального імунітету

Гуморальний імунітет – це несприйнятливість організму до інфекції, яка обумовлена наявністю специфічних антитіл. Вакцинопрофілактика спрямована на створення активного штучного протиінфекційного імунітету шляхом уведення в організм людини антигенів інфекційного агента у вигляді вакцини. Після первинного введення (вакцинація) в неімунний організм вакцинного штаму збудника в крові з'являються антитіла класу JgМ з подальшим переключенням на синтез антитіл класу JgG, формуються клітини імунної пам'яті. Після повторного введення антигену (ревакцинація) завдяки включенню клітин пам'яті у крові швидко накопичуються захисні антитіла й виникає так званий “бустерний” ефект. При цьому практично відразу починається продукуванняя специфічних антитіл і їхній рівень може бути вищим, ніж після первинного введення антигену. Третя доза антигену зазвичай ще більше підсилює процес утворення антитіл, але наступні додаткові дози антигену можуть призвести не до посилення їх продукування, а навпаки – до імунодепресії.

Основні закономірності імунної відповіді, що використовуються під час імунопрофілактики:

• одержання напруженого і тривалого імунітету забезпечується шляхом повторного введення вакцинних препаратів;

• імунна відповідь на вакцинацію специфічна та індивідуальна. Активна імунізація не забезпечує розвитку в усіх щеплених дітей однакового ступеня несприйнятливості;

• найвищий рівень штучної імунної відповіді можна отримати проти інфекцій, після перенесення яких створюється досить стійкий природний імунітет (кір, краснуха, паротит тощо);

• активна імунізація викликає формування імунітету через певний проміжок часу, тому застосовувати її доцільно головним чином із профілактичною метою.