1.6. Прояви епідемічного процесу

До проявів епідемічного процесу належать його інтенсивність, розподіл захворювань за часом, за територією та серед різних груп населення.

А. Інтенсивність епідемічного процесу характеризується показником захворюваності – абсолютним або інтенсивним. Однак слід зазначити, що розрахований показник захворюваності не завжди відповідає справжній інтенсивності епідемічного процесу, що обумовлено рівнем діагностики, якістю реєстрації та обліку хвороб, рівнем звертання населення за медичною допомогою тощо.

Рівень захворюваності умовно поділяють на 2 ступені: спорадична й епідемічна захворюваність.

Спорадична захворюваність – це рівень захворюваності, звичайний для даної місцевості, або поодинокі захворювання, що виникають на конкретній території.

Епідемічна захворюваність - це груповий характер захворювань, її умовно поділяють на спалах, епідемію та пандемію.

Епідемічний спалах – це групові захворювання серед людей, які пов’язані між собою спільним джерелом інфекції, шляхом або чинником передачі. Спалахи зазвичай обмежуються колом сім’ї, організованого колективу або населеного пункту.

Епідемія – це інтенсивне і широке розповсюдження інфекційної хвороби, що охоплює населення регіону країни або кількох країн. Для епідемій притаманний високий рівень захворюваності, що перевищує спорадичний рівень для даної території.

Пандемія – це інтенсивне розповсюдження інфекційного захворювання, яке охоплює країни та континенти. Так, нині тривають 7 -а пандемія холери, пандемія ВІЛ-інфекції. У 2009 р. ВООЗ оголосила про пандемію грипу А (H1N1).

Б. Розподіл інфекційної захворюваності за часом є важливим показником динаміки захворюваності. Виділяють багаторічні та річні коливання рівня захворюваності.

Багаторічна динаміка захворюваності визначає епідемічну тенденцію, циклічність і нерегулярні коливання захворюваності. Циклічність – це повторення в певному порядку періодів підйому та спаду захворюваності. Ця закономірність притаманна багатьом інфекціям дихальних шляхів, наприклад, у дощеплювальний період при кору підйоми захворюваності спостерігалися кожні 5-7 років. Це пояснюється демографічними процесами в суспільстві (народжуваність, міграція населення) і зменшенням імунного прошарку населення. Після закінчення певного циклу вірулентність збудника поступово збільшується, зростає кількість людей, які не мають специфічного імунітету, тобто збільшується прошарок неімунного населення. Виникають підстави для нового підйому захворюваності, розвитку нової епідемії.

Річна динаміка складається з середньорічного рівня захворюваності та сезонного підвищення захворюваності.

Сезонність – це підйом захворюваності, що закономірно повторюється в певні місяці року. Як відомо, кишковим інфекціям притаманна літньо-осіння сезонність. У теплий період року утворюються сприятливі умови для активного розмноження збудників кишкових інфекцій у продуктах харчування, полегшується реалізація харчового і водного шляхів передачі завдяки порушенню режимів зберігання продуктів харчування, збільшенню вживання води, купанню у відкритих водоймищах тощо.

С. Розподіл інфекційних хвороб за територіями

Залежно від територіального розподілу інфекційні хвороби поділяють на убіквітарні (повсюдні) й ендемічні.

Убіквітарні інфекції широко зустрічаються на всіх континентах, у всіх країнах світу (грип, вірусні гепатити, кір, бруцельоз та ін.).

Ендемічні інфекції реєструються постійно на визначеній території, що обумовлено соціальними та природними умовами. Прикладами ендемій є ареали малярії, геморагічної гарячки Ебола і Ласа, жовтої лихоманки в Африці, опісторхозу в Україні та ін. Частина території, в межах якої відбувається поширення інфекції, називають ареалом захворювання, або нозоареалом.

Окремо виділяють екзотичні інфекції, захворюваність на які не властива певній території. Випадки таких захворювань виникають при занесенні збудника з інших країн (наприклад, випадки завезеної малярії в Україні).

Д. Розподіл інфекційних хвороб серед різних груп населення

Інфекційні хвороби різною мірою уражують соціально-вікові групи населення. Так, на інфекції дихальних шляхів найчастіше хворіють діти раннього віку, які відвідують дитячі дошкільні заклади. Зоонозні інфекції частіше уражують дорослих, які займаються доглядом за тваринами або переробкою тваринної сировини. Є певний розподіл хвороб між міськими й сільськими жителями. Аналізі захворюваності на ВІЛ-інфекцію свідчить, що найуразливішою групою інфікованих є молодь 20-29 років, переважно чоловіки. Це пояснюється широким розповсюдженням інфекції серед чоловіків-гомосексуалістів і наркоманів. Виявлення вікових груп ризику щодо конкретної інфекції дозволяє розробляти профілактичні заходи, спрямовані на певну цільову аудиторію, що підвищує ефективність цих заходів.

Важливим також є виділення професійних груп ризику щодо інфекційних хвороб, що дає можливість розробки системи профілактики професійного інфікування. Специфіка роботи лікаря-стоматолога пов’язана з потенційною небезпекою інфікування мікроорганізмами, які можуть передаватися аспіраційним механізмом, при безпосередній роботі з пацієнтом. Крім того, під час виконання парентеральних втручань виникає небезпека інфікування вірусними гепатитами В і С з парентеральним механізмом передачі, а також ВІЛ-інфекцією.

Слід зазначити, що потенційна небезпека виникнення інфекційних хвороб під час професійної діяльності лікаря-стоматолога пов’язана з недотриманням санітарних норм, порушенням техніки безпеки, дезінфекційно-стерилізаційного та протиепідемічного режимів роботи в стоматологічній клініці.