2.3 Вклад Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Всупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки у своїх працях Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей.

Трансакційний − це мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності − це мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

Спекулятивний − це мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій в період очікування підвищення норми позикового відсотка. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позикового відсотка означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма відсотка.

Мd = Мd _т + Мd _s,

де Мd − загальний попит на активи;

Мd _t − трансакційний попит;

Мd _s − спекулятивний попит.

Мdт = f (У) − функція доходу.

Збільшення доходу (У) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

Мds = f (У) − функція відсотка.

Зниження норми (г) збільшує попит.

Мd = f (У) + f (г).

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Так, збільшення номінального доходу викликатиме збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Відповідно зниження норми позикового відсотка збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму відсотка. Він перетворив гроші на один з важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а отже, і інвестиційного процесу. Тобто Кейнс став засновником одного з напрямків теорії грошей − теорії державної грошової політики. Як в теорії, так і на практиці особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення «політики дешевих грошей» та пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі і розробив концепцію регулювання ціноутворенням та контролювання інфляції.

2.4. Сучасний монетаризм

Сучасний монетаризм − один з найважливіших напрямів західної економічної кінця 70-х - початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів − модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман.

Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового і ділових циклах. Діловий цикл – це модель, що ілюструє періоди зростання реального обсягу виробництва, що чергуються з його падінням. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 місяців, називається спадом.

Дно − точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення − фаза циклу протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік − точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей в діловому циклі, які проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, ідуть за циклічною схемою, випереджуючи загальні тенденції ділового циклу. Фрідман і Шварц показували, що існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва і, в свою чергу, реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше ніж абсолютний рівень цін. Крім цього, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка під час ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків теорії грошей і грошового обігу − школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:

• ігнорується сфера виробничого відтворення;

• монетаристи вважають сферу виробництва "чорною скринькою" процеси якого регулюються автоматично ринковими механізмами.

Отже, теорія М. Фрідмана є різновидністю теорії попиту і пропозиції грошей. Він вважав, що пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюються державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші проходять повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. У результаті цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

Англійський економіст П. Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільним між ними є можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Монетаристи-неокласики об'єднали в своїх рядах найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники Чиказької школи під керівництвом М. Фрідмана.

Монетаристи-градуалісти представляли центристські позиції монератизму. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д. Лейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу, тому пропонували «ступінчате» зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції.

Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі втримання доходів. Отже, позиції цього напряму монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є синтез кейнсіанської та неокласичної теорій грошей.

Питання до самоконтролю:

1. Які основні напрямки розвитку теорії грошей?

2. В чому сутність металі стичної теорії грошей?

3. Чим вирізняються номіналістична та кількісна теорія грошей?

4. За якими напрямками розвивалась класична теорія грошей у ХХ столітті?

5. Який внесок у сучасну теорію грошей зроблено Дж. М. Кейнсом?

6. В чому сутність сучасного монетаризму?