3. Взаємодія програм в інформаційних системах

ООП і візуальне проектування дозволяють створювати прекрасні прикладні програми. Але в даний час програми, що розробляються для різних підприємств і їх підрозділів, як правило, повинні функціонувати не самі по собі, а бути частиною деякої інформаційної системи. В цьому випадку одне з основних завдань — організація взаємодії додатків один з одним і з сховищами інформації — базами даних (БД).

Як правило, програми, що працюють у складі інформаційної системи, черпають інформацію з баз даних, до яких мають доступ і інші програми. При цьому природним чином створюється можливість взаємодії програм через дані. Наприклад, одна програма може записати результати своєї роботи в БД, а інша — прочитати ці дані і використовувати їх в своїй роботі. Така проста взаємодія вимагає тільки одного — уніфікації даних, форматів їх зберігання і мови запитів до БД. Останнє вирішується, найчастіше, за допомогою мови SQL.

У багатьох випадках подібної взаємодії через дані недостатньо для ефективної роботи системи. Програма - споживач даних не може чекати, поки хтось запустить програму, що поставляє ці дані. Значить, потрібна можливість запускати з однієї програми інші, передаючи в них якусь інформацію. Запуск зовнішньої програми називається породженням процесу. Дочірній процес може виконуватися в адресному просторі батьківського процесу, а може виконуватися в іншому, власному адресному просторі і в іншому паралельному потоці.

Запуск з однієї програми інших дозволяє використовувати результат роботи дочірнього процесу, але і тільки. Часто цього мало. Потрібний обмін інформацією між програмами, що виконуються паралельно. Причому, треба, щоб цей обмін не залежав від того, на якій мові написана та або інша програма. А при роботі в мережі комп'ютерів, що використовують різні платформи (Windows, Unix, Solaris і ін.), бажано забезпечити і незалежність взаємодії від платформи.

Простими засобами взаємодії, що з'явилися ще на зорі Windows, є файли (файли, до яких одночасно можуть отримувати доступ різні програми), буфер обміну Clipboard, доступний практично всім Windows - програмам, і технологія DDE — динамічного обміну даними. Використання файлів, баз даних і буфера обміну достатньо актуальні і зараз як прості засоби зв'язку між програмами.

Пізніше з'явилася технологія зв’язування і впровадження об'єктів (Object Linking and Embedding) — OLE. Вона дозволяла створювати вкладені документи, з якими ви маєте справу, включаючи, наприклад, в документ Word таблицю Excel. На зміну цієї технології прийшла OLE2, що дозволяла різним програмам надавати одна одній свої функції. Користуючись цією технологією, одна програма може не просто викликати інші, але і звертатися до окремих їх функцій, тобто управляти ними.

Наступним кроком на шляху вдосконалення способів взаємодії програм з'явилася розробка COM (Component Object Model) — компонентна модель об'єктів. Це стандартизований опис функцій (служб) програми, до яких вона дає доступ іншим програмам. При цьому не важливо, на яких мовах написані програми і де вони виконуються: у одному потоці, в різних потоках, на різних комп'ютерах. Особливо розширює ці можливості розподілена модифікація СОМ — DCOM. Основою технології СОМ є поняття інтерфейсу. Кожен об'єкт СОМ має декілька інтерфейсів, що дають доступ до його функцій. Клієнтові передається покажчик на потрібний йому інтерфейс, після чого клієнтська програма може викликати описані в інтерфейсі функції.