Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність

12.1. Платіжний баланс.

Практично кожна національна економіка є відкритою економічною системою, тобто близько взаємодіє з навколишнім світом. Взаємодія з іноземним сектором впливає на умови рівноваги, яка утримується в національній економіці, та на характер дії основних економічних механізмів. Такі особливості вносять суттєві корективи в економічну політику держави.

На умови макроекономічної рівноваги на ринку благ іноземний сектор впливає через показник чистого експорту товарів та послуг. Як звісно, чистий експорт є однією з складових частин сукупного попиту і відіграє значну роль в умовах формування рівноваги. Крім чистого експорту важливим є ще один показник – чистий експорт капіталу. Його розмір має велике значення для визначення умов рівноваги на ринку капіталу та характеру впливу окремих ринків.

Обсяг експорту є залежним від вигоди, яку підприємці можуть отримати від продажу товарів за межами країни порівняно з продажем на національному ринку. Фактично порівняльна вигода залежить від реального валютного курсу. Чим національна валюта дешевше іноземної, тим більш вигідно нарощувати обсяги експорту. Імпорт в макроекономічних моделях, як правило, розглядають як витрати на придбання імпортних благ. Функціональна залежність імпорту виводиться таким же чином, що й національних благ.

Основна макроекономічна тотожність для відкритої економіки має вигляд:

Y + Z = C + I + G + E (12.1)

та показує, що рівновага на ринку благ встановлюється, коли пропозиція національних (Y) та імпортних (Z) благ дорівнює сумі планових витрат усіх чотирьох макроекономічних суб’єктів: споживчих витрат домогосподарств (C), інвестиційного попиту підприємців (I), державних витрат (G) та попиту іноземців на національні блага (E).

У залежності від рівня інтеграції національної економіки у всесвітню економічну систему розглядають моделі відкритої економіки. Їх поділяють на малі та великі. Для малих моделей характерна відсутність впливу кон’юнктури національної економіки на світову кон’юнктуру. Одночасно і характер впливу всесвітньої кон’юнктури на кон’юнктуру в національній економіці залежить від рівня відкритості національної економіки. У великих моделях досить яскраво виявлено взаємний вплив зовнішньої національної та світової кон’юнктури.

Взаємозв’язок національної економіки з суб’єктами іноземного сектора відображується у русі показників платіжного балансу.

Платіжний баланс – це систематизований статистичний запис всіх економічних угод між резидентами країни і зарубіжними країнами за визначений термін – рік, квартал або місяць. Отже, це облік платежів, що поступили з-за кордону, та платежів, зроблених суб’єктами національної економіки за кордоном за визначений період часу.

Повна схема складання платіжного балансу має 112 статей. Ці статті зводять в сім блоків, які поділяють на баланс поточних операцій та баланс руху капіталу.

Існують два принципи, на яких базується платіжний баланс: по-перше, платіжний баланс охоплює всі зовнішньоекономічні операції за рік або квартал, місяць. По-друге, облік ведеться по двійній бухгалтерії запису операцій, тобто кредит має дорівнювати дебету і у кінцевому результаті дисбаланс по однім статтям балансується з іншими. Пам’ятаймо, що кредит – це відтік вартостей за межі країни, за які країні отримає платежі в іноземній валюті. Дебет – це приток вартостей в країну, за які необхідно платити валютою.

Співвідношення між платежами, що надійшли з-за кордону, та платежами, які зроблені за кордоном, називають сальдо платіжного балансу.

Перевищення платежів, що поступили з-за кордону, над зробленими за кордоном формує активне сальдо платіжного балансу. Перевищення зроблених платежів над тими, які надходять, формує пасивне сальдо платіжного балансу.

Отже, платіжний баланс складається з двох розділів: балансу поточних операцій і балансу руху капіталу (рис. 12.1)

Рис. 12.1. Схема розділів платіжного балансу

Баланс поточних операцій підрозділяється на торговий баланс, баланс послуг та баланс трансфертів. Торговий баланс характеризує співвідношення між товарами, які ввозяться і вивозяться в вартовому вираженні за деякий термін. Це один з ведучих показників економічного положення країни на мировому ринку. Він відображує сумарні платежі по експорту та імпорту товарів. Баланс послуг відображає сумарні виплати відсотків за активами (акціями, облігаціями тощо), чистого доходу за інвестиціями, ліцензіями, фрахтом, а також придбання приватними особами валюти в банках для ії ввозу та вивозу. Баланс трансфертів відображує грошові перекази приватних осіб, субсидії та позички приватним особам, подарунки й гранти, а також усі види безоплатної допомоги.

Баланс руху капіталу відображає сумарні платежі з придбання та продажу капітальних активів, таких, як акції, облігації, банківські депозити тощо. Продаж капітальних активів закордонним інвесторам являє собою імпорт капіталу, придбання за кордоном активів – експорт капіталу.

Згідно принципам свого будування, платіжний баланс в цілому завжди є рівноважним. З цього слідує, що незбалансованими можуть бути лише деякі його статті. Існують два сальдо: сальдо рахунку поточних операцій і сальдо рахунку руху капіталу.

Сальдо рахунку поточних операцій являє собою чистий експорт країни (NE). Сальдо є позитивним (NE>0), якщо експорт перевищує імпорт, та негативним (NE< 0) при перевищенні імпорту над експортом.

Сальдо по рахунку руху капіталу є чистим експортом капіталу (NKE). Сальдо є позитивним (NKE > 0), коли імпорт капіталу перевищує експорт, та негативний, якщо є перевищення експорту над імпортом (NKE<0). У першому випадку є приток капіталу в країну, в другому випадку – відтік капіталу з країни.

Таким чином, сальдо платіжного балансу (ZB) являє собою сумарний сальдо балансу поточних операцій та балансу руху капіталу:

ZB = (E - Z) - (KE - KZ) = NE – NKE, (12.2)

де:

ZB – сальдо платіжного балансу; E – експорт товарів, послуг; Z – імпорт товарів та послуг; KE – експорт капіталу; KZ – імпорт капіталу; NE – чистий експорт країни, або сальдо рахунку поточних операцій; NKE – чистий експорт капіталу, або сальдо по рахунку руху капіталу.

Активне сальдо платіжного балансу означає, що сумарний обсяг платежів з-за кордону перевищив в поточному періоді сумарний обсяг платежів за кордон і те, що в країні був приріст чистих іноземних активів.

Пасивне сальдо платіжного балансу означає, що сумарний обсяг платежів за кордон перевищив у поточному періоді сумарний обсяг платежів з-за кордону та те, що в країні було зменшення чистих іноземних активів.

Рівновага платіжного балансу означає, що країна за межами витрачає і інвестує стільки ж, скільки інші країни витрачають і інвестують в даній країні.

Кожна країна прагне рівноважного платіжного балансу. Однак якщо раніше нерівновага платіжного балансу була доволі рідким випадком, то наступного часу платіжні баланси країн світу постійно знаходяться у нерівновагі. Таке положення пояснюється суттєвими змінами в світовій економіці, наприклад зростанні долі виробництва ВНП деяких країн (Японії, Германії, ін.), що обов’язково відображається на платіжних балансах країн світу.

Балансування платіжного балансу в цілому здійснюється через рух капіталу, державні балансуючі операцій та змінення в резервах.

Так, по даним Національного банку України сальдо поточного рахунку платіжного балансу України в 2006 році погіршилося до "мінус" $1,6 млрд., або 1,5% ВВП, тоді як в 2005 році воно було позитивним і становило $2,5 млрд., або 3,1% ВВП. Але по загальній оцінці Нацбанком стану платіжного балансу України в 2006 році значні обсяги припливу довгострокового капіталу обумовили формування достатнього сальдо по фінансовому рахунку (руху капіталу) в розмірі $4 млрд., що дозволило не тільки компенсувати дефіцит поточного рахунку, але й збільшити резерви на $2 млрд. В водночас в 2007 році Міжнародний валютний фонд прогнозує негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу України на рівні 2,1% валового внутрішнього продукту.

Отже, як видно на прикладі нашої країни, якщо пасивне сальдо платіжного балансу незначне, то до нерівновагі можна пристосуватися. Але якщо нерівновага приймає хронічний характер, то дефіцит платіжного балансу перетворюється на кризу платіжного балансу. Подолати цю кризу можна тільки за допомогою макроекономічного корегування.

Макроекономічне корегування проводиться трьома способами: зовнішнім корегуванням цін, внутрішнім корегуванням цін і доходів та корегуванням режиму валютного курсу.

Зовнішнє корегування цін – змінення валютного курсу, яке включає девальвацію і ревальвацію валюти. Це проводиться з ціллю зробити дешевшим в іноземній валюті експорт, а імпорт дорожчим, або навпаки, експорт дорожчим, а імпорт дешевшим, в залежності від потреб держави.

Внутрішнє корегування цін і доходів – використання дефляційної або рефляційної грошово-кредитної і фіскальної політики для того, щоб змінити ціни на вітчизняні товари та послуги порівняльно з імпортними. Тим самим експорт буде дешевшим в іноземній валюті, а імпорт дорожчим (або експорт дорожчим, а імпорт дешевшим, в залежності від потреб держави).

Корегування режиму валютного курсу означає девальвацію або ревальвацію при фіксованому валютному курсі та зниження та підвищення валютного курсу при плаваючому.

Державне регулювання платіжного балансу здійснюється на основі теорій платіжного балансу. Таких теорій доволі багато, всі вони мають право на існування та використання. Деякі з них – це:

теорія автоматичної рівноваги платіжного балансу, яку пропонував історик і філософ Давид Юм ще у 18 сторіччі. Ця теорія переважала в XIX і початку ХХ в., коли існував золотий стандарт, але втратила впливу разом з ліквідацією золотого стандарту. Тим часом в останні десятиріччя ця теорія стала відроджуватися. Основний крен робиться на плаваючий обмінний курс національної валюти, що зменшується в умовах зниження платіжного балансу й, навпаки, збільшується при його підвищенні, у результаті чого відбуваються автоматичні модифікації в ряді поточних операцій і частково – у русі капіталу;

неокласична теорія еластиційного підходу, яка була висунута Дж.Робінсоном, А. Лернером, Л. Мецлером. Цей підхід виходить із того, що центральним пунктом платіжного балансу виступає зовнішня торгівля, а сальдо торговельного балансу розраховується відношенням рівня цін на експортовані товари до рівня цін на ввезені товари, помножене на валютний курс. Отже, найбільш ефективним засобом досягнення рівноважного стану платіжного балансу, відповідно до цієї концепції, виступає модифікація валютного курсу. Відомо, що девальвація національної валюти викликає зниження експортних цін в іноземній валюті, а ревальвація, навпаки, веде до подорожчання для закордонних споживачів покупки товарів даної країни й робить дешевше для своїх резидентів імпорт іноземних товарів;

теорія абсорбційного підходу до аналізу платіжного балансу (розроблена Дж. Мидом і Я. Тинбергеном й заснована на кейнсіанській теорії) ув’язує платіжний баланс, у першу чергу торговельний баланс, з сукупним внутрішнім споживчим й інвестиційним попитом. Абсорбційний підхід виходить із того, що поліпшення стану платіжного балансу веде до росту доходу країни, тобто й споживання, й інвестицій. Із цього слідує, що необхідно стимулювати експорт і стримувати імпорт за допомогою росту конкурентноздатності національних товарів і послуг;

монетаристська теорія платіжного балансу (заснована на роботах Х.Джонсона й Дж. Поллака), у який перше місце висуваються грошові фактори, зокрема, сальдо підсумкового платіжного балансу і те,яким чином воно впливає на грошовий обіг у країні. Прихильники цього підходу виходять з того, що нерівновага грошового ринку обумовлює нерівновагу платіжного балансу. Основні рекомендації монетаристів полягали в тому, щоб держава не втручалося ні в грошовий обіг, ні в міжнародні розрахунки країни. Для того щоб елімінувати дефіцит платіжного балансу, відповідно до їх затвердження, необхідно здійснювати твердий контроль над грошовою масою. Що ж стосується дефіциту платіжного балансу, те, на їхню думку, він допомагає економіці країни звільнятися від зайвих грошей, що звертаються в економіці.

Наступного часу держава регулює платіжний баланс методами прямого контролю, використанням інфляції і дефляції та зміною обмінного курсу валют.

Прямий контроль включає регламентацію імпорту за допомогою митних й інших зборів, обмеження або заборони на перевід за межи країни доходів по іноземним капіталовкладенням і грошовим трансфертам приватних осіб, скорочення безплатної допомоги, експорту короткострокового й довгострокового капіталу й ін. Прямий контроль у короткостроковому періоді має позитивний ефект. Але в довгостроковому періоді є протиріччя. З одного боку, для вітчизняних економічних суб'єктів створюються свого роду «тепличні» передумови, а з другого – в іноземних інвесторів падає зацікавленість у розширенні економічних зв'язків, оскільки, наприклад, забороняється перевід прибутків за рубіж.

Використання дефляції (боротьба з інфляцією) має ціллю рішення економічних проблем усередині держави. Однак дефляція в порядку побічного ефекту поліпшує стан платіжного балансу. Відносно цього методу регулювання платіжного балансу існують різні судження. Одні економісти затверджують, що дефляційна політика зменшує імпорт і створює умови для росту експорту. Інші, навпаки, думають, що вона скорочує експорт і нарощує імпорт. На підтвердження своєї позиції перша група економістів посилається на те, що в результаті дефляції спостерігається скорочення обсягу випуску, інфляції й доходів, тобто факторів, що викликають зменшення імпорту й збільшення резервних потужностей для росту експорту. Інша група економістів приводить свої аргументи. При дефляції, затверджують вони, росте обмінний курс національної валюти, що сприяє росту імпорту й скороченню експорту, оскільки зрослий курс національної валюти означає, що при обміні експортного виторгу експортери одержують менше національної валюти, що знижує зацікавленість у збільшенні експорту.

Зміна обмінного курсу, що при будь-якому режимі (фіксованому або плаваючому) валютного курсу перебуває під контролем і впливом держави. Оскільки ефект від ревальвації/девальвації зменшується еластичністю експорту й імпорту, а також певною інерцією зовнішньоторговельних потоків, то вплив змін в обмінному курсі на платіжний баланс підрозділяють на коротко-, середньо- і довготерміновий вплив. Так, у середньо- і довгостроковому періодах девальвація незначно зменшує імпорт, а ревальвація, навпаки, його значно збільшує. Експорт більше еластичний до курсу національній валюти, особливо в середньо- і довгостроковому періодах. Наприклад, занижений курс німецької марки і японської ієни з'явився стимулом для західно-германського і японського експорту в перші роки після Другої світової війни.