35.Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині (середина хуп - середина XIX ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях представників історичної школи та марксизму.

У 1815р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не бу­ло єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної гро­шової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повин­на була об'єднатися держава, прусський король проводив по­літичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політи­ків залишити Німеччину.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинається промислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія. У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німе­цьких держав з населенням 25 млн жителів. До союзу не ввійшло тільки декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, тек­стильну промисловість. Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбіль­шим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський про­мисловий район. Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Наступному етапу промислової революції (1850—1860 рр.) передувала буржуазно-демократична революція 1848 р. її резуль­татом стало об'єднання Німеччини навколо Прусії, більшість на­селення якої були німці. І все ж після революції 1848 р. промисловий переворот відбу­вався більш швидкими темпами, що було зумовлено рядом чин­ників. У 1850 р. був прийнятий закон (він не поширювався на се­лян Західної Прусії та Померанії), за яким селянин ставав власником ділянки землі, яку він обробляв у поміщика. Політичною передумовою третього етапу промислової рево­люції (70-ті роки XIX ст.) стала франко-прусська війна (1870— 1871), яка завершилась перемогою Німеччини та її політичним об'єднанням у Німецьку імперію (1871). Реалїї ринкового розвитку на новому етапі досліджувалися представниками нової історичної школи, що склалася в Німеччи­ні в 70-ті рр. XIX ст. Найбільш послідовними виразниками її ідей стали Густав фон Шмоллер («Народне господарство, наука про народне господарство та її методи»)^ Карл Бюхер («Виникнення народного господарства»), Людвіг Иозеф Брентано («Класична політична економія»).Так, Г. Шмоллер, спираючись на інституціональні підходи до вивчення економічної дійсності, писав, що народне господарство с частиною суспільного життя, складовою соціального «тіла» і повинне сприйматися лише у зв'язку з іншими суспільними про­явами. У своєму дослідженні німецький економіст важливу роль відводив історичному методу, на основі якого він вважав за не­обхідне нанизувати факти економічної дійсності, аналізувати конкретні господарські інститути, що в результаті стає підґрун­тям для пізнання закономірностей ринкового розвитку.З виникненням монополій Л. Брентано звернувся до вивчення сутності цих господарських форм. У картелях, наприклад, він ба­чив об'єднання підприємців, що створені з метою планомірного пристосування виробництва до попиту, уникнення надвиробниц­тва і всіх його наслідків: падіння цін, банкрутств, знецінення ка­піталу, безробіття та голоду. Розробки вченого у сфері монополі­зації економіки були широко використані в пізніших доктринах державно-монополістичного регулювання.