14. Господарський роз-к держави франків у у-Хіст., загальна характеристика.

Пн.Галія, де у 486р.виникла Франкська держава – класичний приклад еволюції феодального способу в-тва. Про державу франків періоду правління Мералінгів можна довідатись із судебника «саліченська правда»- аграрний кодекс:ігнорує питання торгівлі, перевага общинної власності, роль держави в особі короля, заміна родової общини земельною або сусідською. Судебник показав розпад родового ладу, процес феодалізації та диференціації франк.сус-ва, відобразив інтереси служилої аристократії, яка згурт.навколо короля.Основи феод.ладу у франкс.сус-ві склалися з 7-9ст. в цей період інтенсивно розвивалася велика земельна власніть, великі землевласники стали прямо захоплювати селянські наділ; утворюв.основні класи феод.с-ства, відбувся переворот у поземельних відносинах, алоїдальна власність поступалась феодальній. Алод – приватна сімейна власність, яка вільно продавалась, обмінювалась, дарувалась без згоди громади. Значну роль у цих процесах відіграла бенефіціальна реформа Карла мартелла(8ст). В зв’язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування БЕНЕФІЦІЇ даються не на вічно, а на термін служби, або до вічно і потім можуть бути передані іншій людині. Протягом 9-10ст бенефіцій перетворювався з довічного у спадкове володіння і набув рис феоду(лен), тобто спадкового умовного утримання, пов’язаного із обов’язковим несенням військової служби. Одним із важливих засобів феодал.стала передача землі у прекарій – умовне земельне утримання, яке великий землевласник віддавав у тимчасове користування безземельній чи малоземельній людині, за що та мала виконувати панщину чи сплачувати оброк. У 8-на поч. 9 ст основою господарської організації франкського с-ва стала феодальна отчина – сеньйоріна. Ек.питаннясередньовічного помістя знайшли своє відображення у капітулярії(законі) «про вілли»:визначається монопольне право феодалів на земельну власність;натуральне г-во – ідеальна ф-ма ек.життя;як виключення, допускається продаж надлишків продукції;чітко окреслюються правила поведінки та обов’язки суб’єктів гос-ння. Згідно капітулярію Карла Великого, земля у вотчині поділяється на 2 частини:панська чи домен(25-30%площі);земля, що перебувала у користуванні залежних селян і складалась з наділів. Залежне селянство каролінгської вотчини поділялось на 3 групи:колони – особисто вільні, але перебували у земельній залежності;раби-серви-поземельно і особисто залежні; літи – займали проміжне становище, були під патронатом феодала і тримали наділ у спадковому користуванні Поступово відмінності стерлись і утворилась одна маса селян. Каролінська імперія розпалась у 9 ст – завершення процесу феодалізації франкського сус-ва.

Формування великої земельної власності та її форми в Зх.Європі(аллод, бенефіцій, феод).”Салінічна правда”.

27+Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби. У ній також розглядаються питання майнової нерівності , розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас аллод міг бути і великим земельним пожалувашіям, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій аллод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земель­ний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злид­ні, віддає свій аллод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».

Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отри­мував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід­дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро­дини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні по­винності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі ЖИВОЇ праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селя­нина від власника землі; продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова— найпрогресмвніша фор­ма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базова­ну на перерозподілі доходу.

Феодальні форми гос-ва та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

Ек.питаннясередньовічного помістя знайшли своє відображення у капітулярії(законі) «про вілли»:визначається монопольне право феодалів на земельну власність;натуральне г-во – ідеальна ф-ма ек.життя;як виключення, допускається продаж надлишків продукції;чітко окреслюються правила поведінки та обов’язки суб’єктів гос-ння. Згідно капітулярію Карла Великого, земля у вотчині поділяється на 2 частини:панська чи домен(25-30%площі);земля, що перебувала у користуванні залежних селян і складалась з наділів. Залежне селянство каролінгської вотчини поділялось на 3 групи:колони – особисто вільні, але перебували у земельній залежності;раби-серви-поземельно і особисто залежні; літи – займали проміжне становище, були під патронатом феодала і тримали наділ у спадковому користуванні Поступово відмінності стерлись і утворилась одна маса селян.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768--814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою скопомічпої думки є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.