1. Роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні конституційних прав і свобод людини

Забезпечення і охорона прав і свобод людини, всебічний розвиток особистості є або, принаймні, має бути, найважливішим напрямком діяльності всіх гілок влади на будь-якому рівні – загальнонаціональному чи місцевому. Але безперечним є той факт, що всі громадяни живуть у конкретних містах, інших населених пунктах, і саме там виникає необхідність повсякденного вирішення закріплених у Конституції України основних економічних, політичних, соціальних потреб людини, а відповідно, саме на місцевому рівні має проводитись основна робота по їх задоволенню. Соціальна інфраструктура, житлове будівництво, освіта, охорона здоров’я і громадського порядку – все це складає значний обсяг компетенції органів місцевого самоврядування, оскільки вони:

• є найбільш наближеними до населення і безпосередньо пов’язані з територіальною громадою;

• наділені широким і різноманітними повноваженнями у сфері реалізації і охорони прав громадян;

• володіють необхідними формами, засобами, методами роботи, законодавчо визначеною, хоча і не завжди достатньою матеріально-фінансовою базою, професійними ресурсами, що дозволяє їм цілеспрямовано та ефективно проводити заходи соціального, економічного характеру, які спрямовуються на забезпечення прав і свобод громадян.[4]

Механізм реалізації того чи іншого права залежить від його характеру, його приналежності до певної групи прав. Кожне право здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок реалізації деяких з таких прав визначається тільки самою людиною. Роль органів місцевого самоврядування зводиться в такому випадку лише до створення сприятливих умов. Фактично їх діяльність повинна сприяти забезпеченню цих прав, але практично ніяких дій по їх реалізації вони не проводять. До таких прав, наприклад, належать: основна частина (життєвих) та особистих прав: право на життя, право на вільний розвиток своєї особистості, право на повагу до гідності, право на недоторканість житла, право на таємницю листування, телефонних розмов та інші.

Стосовно цих прав органи місцевого самоврядування повинні діяти у режимі їх дотримання, тобто їх гарантування і не порушення. В разі ж порушення цих прав кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності місцевого самоврядування перед людиною за свою діяльність, здійснення ним обов’язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина.[5]

Стаття 32 Конституції гарантує ще одне суб’єктивне право людини, а саме - право на недопущення втручання в особисте і сімейне життя. Ця норма є одним із принципів діяльності органів місцевого самоврядування, які повинні розглядати людину як індивідуальну, унікальну особистість, яка є суб’єктом безлічі неформальних зв’язків, носієм приватних інтересів, які є її особистою справою. Відповідно цьому праву кореспондує прямий обов’язок органів місцевого самоврядування не допускати збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Щодо політичних прав, то інститут місцевого самоврядування є прямим наслідком реалізації громадянами свого права на участь в управлінні місцевими справами, права обирати та бути обраним у представницькі органи місцевого самоврядування, брати участь у місцевих референдумах, органах самореалізації населення чи будь-яким іншим чином впливати на вирішення місцевих справ у своїх власних інтересах.[5]

Особливе місце серед політичних прав займає право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування та посадових службових осіб цих органів (ст..40 Конституції). Цьому праву кореспондує обов’язок відповідних осіб розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст..38 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” ). Розгляд звернень громадян посадовими і службовими особами місцевого самоврядування – це один із найважливіших засобів забезпечення їх прав.

На виконання цих обов’язків органи місцевого самоврядування наділяються рядом повноважень. Згідно зі ст..38 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, вони мають право створювати міліцію, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, місцеві добровільні дружини з охорони громадського порядку, та право самостійно координувати їх роботу.

Органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ, адвокатури та вирішувати спільно з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України, юстиції питання щодо створення особовому складу органів внутрішніх справ належних умов для служби. Згідно з тією ж ст..38, у разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епідемій, епізоотій, а також інших надзвичайних ситуацій органи місцевого самоврядування повинні вживати необхідні заходи щодо забезпечення державного і громадського порядку, врятування життя людей, захисту їх здоров’я і прав.[4]

Підводячи підсумок матеріалу, що викладений у цьому розділі, можна стверджувати, що основним завданням системи органів місцевого самоврядування в Україні є забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина. Сама наявність такого інституту говорить про визнання державою громадянського суспільства, орієнтованість на інтереси та потреби кожного громадянина, розвитку нашої держави, як правової, соціальної із діючим демократичним режимом в управлінні та громадському житті.