- •1.1. Поняття «фармацевтична технологія» та її основні завдання
- •1.2. Короткі історичні відомості про розвиток промислового виробництва ліків
- •1.3. Біофармація як новий теоретичний напрям
- •1.4. Принципи класифікації лікарських форм
- •2.1. Умови промислового випуску лікарських препаратів
- •2.2. Загальні принципи організації фармацевтичного виробництва
- •2.3. Терміни I визначення
- •2.4. Нормативно-технічна документація у промисловому виробництві ліків
- •2.5. Матеріальний баланс
- •2.6. Основні положення gmp
- •3.2. Теоретичні основи процесу розчинення
- •3.3. Типи розчинення
- •3.4. Теорія гідратації
- •3.5. Способи обтікання частинок рідиною
- •3.6. Характеристика розчинників
- •3.7. Водні розчини
- •3.8. Спиртові розчини
- •3.9. Гліцеринові розчини
- •3.10. Олійні (масляні) розчини
- •4.1. Класифікація I технологія виготовлення сиропів
- •4.1.1. Смакові сиропи
- •5.2. Особливості екстрагування рослинної сировини 3 клітинною структурою
- •5.3. Стадії процесу екстрагування I їх кількісні характеристики
- •5.4. Основні чинники впливу
- •5.6.2. Стандартизація
- •5.9. Екстракти-концентрати
- •6.1. Методи одержання ефірних масел
- •6.2. Визначення якості ефірних масел
- •7.2. Рослинні біологічно активні речовини, способи їх виділення
- •8.2. Розділення бар за допомогою мембран
- •8.4. Адсорбційно-хроматографічні методи
- •8.5. Гель-фільтрація
- •8.6. Гідрофобна хроматографія
- •8.9. Кристалізація
- •8.10. Екстракція в системах рідина—рідина
- •8.11. Одноступінчаста екстракція
- •9.1. Глибинне суспензійне культивування
- •9.2. Промислове виробництво бар 13 культури клітин рослин
- •10.1. Біогенні стимулятори, їхні властивості та умови продукування
- •10.2. Сучасні відомості про хімічну природу біогенних стимуляторів
- •10.3. Біогенні препарати рослинного походження
- •10.4. Біостимулятори тваринного походження
- •10.6. Стандартизація препаратів біогенних стимуляторів
- •10.7. Препарати 13 свіжих рослин
- •10.8. Способи одержання соків 13 свіжої рослинної сировини
- •10.9. Згущені соки
- •10.10. Сухі соки
- •10.11. Екстракційні препарати 13 свіжих рослин
- •11.1. Препарати підшлункової залози
- •11.3. Препарати гіпофіза
- •12.1. Виробництво ферментів 13 сировини тваринного походження
- •12.2. Виробництво ферментів 3 рослинної сировини
- •12.3. Виробництво фармацевтичних препаратів на основі мікробіологічного синтезу. Ферменти
- •13.1. Класифікація зборів
- •13.2. Приготування зборів
- •13.3. Окрема технологія зборів
- •13.4. Порошки (pulveres)
- •13.5. Технологія порошків
- •13.6. Окрема технологія I номенклатура порошків
- •14.2. Характеристика таблеток
- •14.3. Класифікація таблеток
- •14.4. Властивості порошкоподібних лікарських субстанцій
- •14.5. Основні групи допоміжних речовин у виробництві таблеток
- •14.6. Технологічний процес виробництва таблеток
- •14.7. Типи таблеткових машин
- •14.8. Чинники, що впливають на основні якості таблеток — механічну міцність, розпадання I середню масу
- •14.9. Вплив допоміжних речовин I виду грануляції на біодоступність лікарських речовин 13 таблеток
- •14.11. Формовані (тритураційні) таблетки
- •14.16. Гранули. Мікродраже. Спансули. Драже
- •15.1. Будова мікрокапсул
- •15.2. Характеристика оболонок мікрокапсул
- •15.4. Стандартизація мікрокапсул
- •15.5. Лікарські форми, одержані на основі мікрокапсул
- •16.1. Сучасна класифікація I загальна характеристика
- •16.2. Характеристика основних I допоміжних речовин
- •16.3. Виробництво желатинових капсул
- •16.4. М'які желатинові капсули
- •16.5. Тверді желатинові капсули
- •16.7. Контроль якості
- •16.8. Ректальні желатинові капсули
- •16.9. Чинники, що впливають на біологічну доступність лікарських речовин у желатинових капсулах
- •17.1. Промислове виробництво суспензій I емульсій
- •17.2. Оцінка ефективності перемішування
- •18.1. Загальні відомості
- •18.2. Сучасні вимоги до мазей
- •18.3. Вимоги до мазевих основ
- •18.4. Класифікація мазевих основ
- •18.5. Технологія виготовлення мазей на фармацевтичних підприємствах
- •18.8. Зберігання
- •19.1. Загальна характеристика. Класифікація. Вимоги
- •19.2. Створення умов для виробництва стерильної продукції
- •19.3. Промислове виробництво первинних упаковок для стерильної продукції
- •19.4. Підготовка посудин до наповнення I пакувальних матеріалів
- •19.4.1. Підготовка ампул до наповнення
- •19.5. Вимоги до вихідних речовин
- •19.7. Розчинники для стерильних
- •I асептично виготовлених лікарських
- •19.11. Виробництво за асептичних умов
- •19.13. Методи контролю якості парентеральних лікарських засобів
- •19.14. Маркування I пакування
- •20.1. Класифікація очних лікарських форм та вимоги до них
- •20.2. Очні краплі
- •20.3. Проблеми виробництва очних крапель в оптимальній упаковці
- •20.6. Очні вставки
- •20.7. Очні спреї
- •20.8. Контроль якості очних лікарських форм
- •20.9. Особливості технології виготовлення очних ліків
- •21.1. Визначення. Загальні властивості
- •21.3. Способи одержання супозиторіїв
- •21.5. Перспективи розвитку ректальних лікарських форм
- •22.1. Загальна характеристика I класифікація пластирів
- •22.2. Гірчичники
- •23.1. Історія створення. Переваги I вади
- •23.2. Характеристика I класифікація лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •23.3. Контейнери I клапанно- розпилювальні пристрої
- •23.4. Пропеленти, які застосовуються для створення лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •23.7. Виготовлення контейнерів. Способи наповнення їх пропелентом
- •23.8. Стандартизація та умови
- •23.9. Нові упаковки для лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •24.1. Особливості технології лікарських форм для дітей
- •24.3. Склад I технологія лікарських форм для дітей
- •25.2. Види споживчої тари для різних лікарських форм
- •26.1. Нові лікарські форми. Загальна характеристика та класифікація
- •26.2. Пероральні терапевтичні системи
- •26.3. Трансдермальні терапевтичні системи
- •26.4. Очні терапевтичні системи
- •26.5. Внутрішньопорожнинш терапевтичні системи
- •26.8. Системи 13 спрямованою доставкою лікарських речовин
- •26.9. Прогнозування розвитку лікарських форм
- •Глава 1. Загальні питання технології ліків заводського
- •Глава 2. Промислове виробництво ліків (b.I. Чуєшов) 16
- •Глава 3. Фармацевтичні розчини (є.В.Гладух) 44
- •Глава 4. Сиропи (і.А.Єгоров, л.М.Хохлова) 64
- •Глава 5. Виробництво екстракційних препаратів. Настойки.
- •Глава 6. Ефірні масла (є.В.Гладух) 127
- •Глава 7. Максимально очищені препарати (новогаленові) і препарати індивідуальних речовин (л. I. Богуславська) 139
- •Глава 8. Способи очищення біологічно активних речовин (бар) рослинного, тваринного походження, одержаних на основі біосинтезу (л.І.Богуславська) 173
- •Глава 9. Виробництво препаратів з культури тканин і рослинних клітин (л. I. Богуславська, д.В.Рибачук) 20°
- •Глава 10. Препарати біогенних стимуляторів. Препарати із свіжої рослинної сировини (л. M. Хохлова, b.I. Чуєшов) 215
- •Глава 11. Препарати гормонів (л.М.Хохлова, b.I. Чуєшов).... 238
- •Глава 12. Препарати ферментів (л.І.Богуславська,
- •Глава 14. Таблетки (є.В.Гладух,п.Д.Пашнєв) 305
- •Глава 20. Очні лікарські засоби (л. M. Хохлова, I. В. Сайко) .... 577
- •Глава21. Супозиторп(о.О.Ляпунова) 608
- •Глава22. Пластирі.Гірчичники (о.О.Ляпунова) 625
- •Глава 23. Лікарські засоби, що знаходяться під тиском
- •Глава 24. Лікарські форми для дітей
- •Глава 25. Тара й упаковка (і.В.Сайко, л.М.Хохлова) 670
- •Глава 26. Досягнення фармацевтичних технологій в галузі створення нових готових лікарських препаратів (b.I. Чуешов) 691
11.1. Препарати підшлункової залози
Інсулін — Insulinum (від лат. insula — острів) — гормон підшлункової залози, який виробляється Р-клітинами острівців Лангерганса. Хімічна природа його — білок. Молекула інсуліну людини складається з двох поліпептидних ланцюгів — А і В, з'єднаних двома дисульфідними зв'язками. А-ланцюг містить 21, а В-ланцюг — 30 амінокислотних залишків. Молекулярна маса інсуліну 58 000.
Вперше 1921 року в Торонто канадські дослідники Ф. Г. Бен-тинг і Ч. X. Бест виділили інсулін із підшлункової залози собаки при обробці її підкисленим етанолом. Перші кристали інсуліну було отримано 1952 року, завдяки застосуванню новітніх методів очищення гормону (імуноелектрофорезу і високоефективної рідинної хроматографії) від інших гормональних речовин. Нині існує кілька технологій виділення інсуліну з підшлункових залоз великої рогатої худоби і свиней. Нижче наведено найбільш перспективний спосіб, який застосовується на фармацевтичних підприємствах.
Одержання інсуліну складається з таких стадій:
-
Здрібнювання заморожених підшлункових залоз і екстракція кислим спиртовим розчином.
-
Осадження баластових білків (pH = 7,5) і звільнення їх від ліпідів.
-
Ізоелектричне осадження фракції інсуліну (при pH = 5,5) і осадження спиртом, ацетоном, ефіром.
-
Очищення інсуліну: осадження солями, фракціонування методами хроматографії, гель-фільтрації та ін.
-
Осадження інсуліну у вигляді кристалів.
-
Переосадження цинку-інсуліну.
Свіжі або заморожені підшлункові залози здрібнюють на м'ясорубці і екстрагують способом бісмацерації перший раз 80— 85 %-вим етанолом у реакторі з мішалкою. Другий раз екстрагують 57 %-вим етанолом, підкисленим кислотою ортофос-фатною (хлороводневою або сульфатною) до значення pH = 2,8...3. Екстракцію проводять 1,5—4 год при постійному перемішуванні. Підкислений спирт сприяє інактивації ферменту трипсину, що знаходиться в підшлунковій залозі, завдяки чому вдається зберегти інсулін у незмінному стані. На Мінському заводі ендокринних препаратів використовують роторно-пульсаційний апарат для екстракції, що значною мірою визначає інтенсивність екстрагування інсуліну (1,5 год).
Отримані витяжки об'єднують, залишають на холоду на 48 год для звільнення від небажаних білків, які випадають у вигляді осаду. Осад відокремлюють центрифугуванням і видаляють. Потім для виділення і очищення інсуліну застосовують іонообміну хроматографію (найбільш прогресивний спосіб очищення). Здійснюють сорбцію інсуліну з прозорої рідини на макропористому суль-фокатіоніті КУ-33-30/100 при значенні pH = 3,0...3,3 у режимі псевдозрідження. Жир видаляють промиванням катіоніту 65— 67 %-вим етанолом, при цьому баластові білки видаляють промиванням розчином 0,3 моль/л ацетатного буфера (pH = 5,3).
Десорбцію інсуліну здійснюють швидко спочатку розчином 0,01—0,05 моль/л амонійного буфера (при pH = 10), потім підкислюють кислотою хлороводневою до значення pH = 4,5 і додають ацетон. Осад баластових речовин, який випав, видаляють. Інсулін осаджують розчином цинку ацетату (при pH = 6,2) — одержують цинк-інсулін, який очищають кристалізацією. Цинк-інсулін розчиняють у воді, підкисленій кислотою лимонною до значення pH = 2,8. Розчин відстоюють протягом 1 год, осад баластових білків, який випав, видаляють фільтруванням через кізельгур. Фільтрат змішують з ацетоном, додають цинку хлорид і фенол, охолоджують до температури 0 °С. Для повільної кристалізації інсуліну створюють умови з послідовною поступовою зміною pH розчину.
240
241
Розчин підлужують до значення pH = 8,5; залишають на 2—3 хв, потім створюють значення pH = 6,8, перемішують 1 год; при значенні pH = 6,5 перемішують 2 год; при значенні pH = 6,2 і 6,0 перемішують 2 год і відстоюють 20 год; при значенні pH = 5,8 перемішують 2 год і відстоюють 48—96 год при температурі 5 °С. Кристали інсуліну, що випали, відокремлюють центрифугуванням, промивають на воронці Бюхнера спочатку крижаною водою очищеною, потім ацетоном та ефіром. Сушіння проводять на повітрі, у витяжній шафі і ексикаторі.
Багато фармацевтичних підприємств і компаній проводять широкомасштабні дослідження з удосконалення технології одержання інсуліну. Так, данська компанія «Ново індастрі» виробляє людський інсулін методом, в основі якого лежить заміна залишку аланіну в В-ланцюзі на залишок треоніну. Цього вдалося досягти ферментативним заміщенням з наступною хроматографічною очисткою продукту, унаслідок чого був отриманий однокомпонентний інсулін людини, який містить 99 % чистого препарату.
Дослідження американської компанії «Елі Ліллі» привели до більш високого технічного рівня виробництва і процесів очищення інсуліну. Починаючи з 1980 року всі інсуліни, що випускаються, виготовляються із застосуванням іонообмінної хроматографії на стадії додаткового очищення.
Компанія «Елі Ліллі» — один із найбільших центрів з розробки технології створення інсуліну методами генної інженерії. Зокрема в непатогенних Е-12 штамах клітин E. Coli здійснений біосинтез інсуліну. Для цього на PHK проінсуліну за допомогою зворотної транскриптази синтезували її ДНК-копію. Молекула проінсуліну зсідається і після утворення дисульфідних зв'язків утворює молекулу інсуліну. Стадія суворого очищення, пов'язана з виробництвом людського інсуліну на основі рекомбенантної ДНК, містить у собі ізоелектричне осадження і кристалізацію, гель-фільтраційну та іонообмінну хроматографії.
На сьогодні випускається декілька різновидів інсуліну.
Інсулін для ін'єкцій (Insulinum pro injectionibus) одержують розчиненням кристалічного інсуліну у воді, підкисленій кислотою хлороводневою до значення pH = 3,0...3,5. До розчину додають солюбілізатор (1,6—1,8 % гліцерину) і як консервант використовують фенол (0,25—0,3 %). Розчин стерилізують фільтруванням крізь стерилізувальні фільтри. В 1 мл міститься 40 або 80 ОД.
Суінсулін (Suinsulinum) — розчин кристалічного інсуліну, одержаного з підшлункової залози свиней, в ацетатному буфері. Розчин має значення pH — 7,0...7,5; як консервант застосовують ні-пагін. В 1 мл міститься 40 або 80 ОД.
Застосовують обидва препарати головним чином для лікування цукрового діабету. Вони виявляють відносно нетривалу цукро-
знижувальну дію. Ефект звичайно настає через 15—20 хв після ін'єкції, загальна тривалість дії до 6 год. Суінсулін рідше спричиняє алергічні реакції.
Форма випуску по 5 або 10 мл у флаконах, укупорених ґумо-вими пробками та алюмінієвими ковпачками.
Випускають низку пролонгованих препаратів інсуліну.
Суспензія інсулін-протаміну для ін'єкцій (Suspensio Insulin-protamini pro injectionibus). Готують із кристалічного інсуліну
-
додаванням протаміну сульфату і натрію фосфату двозаміщено-го; консервується метакрезолом, фенолом або ніпагіном із додаванням гліцерину. Цукрознижувальний ефект настає через 2—
-
год після ін'єкції і триває 16—18 год.
Суспензія цинк-інсуліну аморфного для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini amorphi pro injectionibus). Це стерильна суспензія інсуліну з цинку хлоридом в буферному (ацетатному) розчині. Готують із кристалічного інсуліну, що знаходиться в суспензії у вигляді аморфних частинок, нерозчинних у воді. Містить в 1 мл 40 або 80 ОД інсуліну і відповідно 80 або 160 мкг цинку. Консервується фенолом (0,25—0,3 %), pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 1—1,5 год, триває 10—12 год.
Суспензія цинк-інсуліну для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini pro injectionibus). Стерильна суспензія цинк-інсуліну аморфного і цинк-інсуліну кристалічного у відношенні 3 : 7 в ацетатному буфері. Містить в 1 мл 40 ОД інсуліну і 80—100 мкг цинку; pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 2—4 год, поступово підсилюється, досягає максимуму через 8—10 год і триває 20—24 год. За характером дії суспензія близька до закордонного препарату «Insulinum lente».
Протамін цинк-інсулін для ін'єкцій (Protamin Zinc-insulinum pro injectionibus). Одержують шляхом додавання до розчину кристалічного інсуліну розчину протаміну сульфату цинку хлориду і натрію фосфату. Стерильна водяна суспензія білого кольору, при струшуванні не повинна містити великих частинок. При зберіганні розшаровується з утворенням осаду і безбарвної рідини. Консервується фенолом (0,25—0,3 %); pH = 6,9...7,3. В 1 мл міститься 40 ОД інсуліну. Ефект настає через 3—6 год після введення і триває 24—36 год.
Суспензія цинк-інсуліну кристалічного для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini pro injectionibus). Стерильна суспензія інсуліну з цинку хлоридом в буферному (ацетатному) розчині. Інсулін знаходиться у вигляді кристалів, нерозчинних у воді. Містить в 1 мл 40 ОД інсуліну і 80—100 мкг цинку; pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 6—8 год, усього триває 30—36 год. За характером дії ця суспензія близька до закордонного препарату «Insulinum ultralente».
242
243
Останнім часом розроблено нові, очищені від проінсуліну і високомолекулярних білків, препарати інсуліну. Вони краще переносяться, не спричиняють алергічних реакцій. До цієї групи належать: моноінсулін; суспензія інсуліну — семілонг; суспензія інсуліну — лонг і ультралонг. Моноінсулін — препарат нетривалої дії, містить кристалічний свинячий інсулін і застосовується при тих самих показаннях, що й суінсулін. Інші три є препаратами пролонгованої дії:
а) суспензія інсуліну — семілонг схожа за дією на інсулін «Се- міленте» або суспензію цинк-інсуліну аморфного для ін'єкцій; тривалість дії 10—12 год;
б) суспензія інсуліну — лонг схожа за дією на інсулін «Ленте» або суспензію цинк-інсуліну для ін'єкцій; тривалість дії 20—24 год;
в) суспензія інсуліну — ультралонг схожа за дією на інсулін «Ультраленте» або суспензію цинк-інсуліну кристалічного для ін'єкцій; тривалість дії 30—36 год. Застосовують ці препарати так само, як і відповідні їм пролонговані препарати.
11.2. ПРЕПАРАТИ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Тиреоїдин (Thyreoidinum). Гормональний препарат, одержаний із висушенихзнежирених щитовидних залоз забійної худоби. Це порошок жовтувато-сірого кольору із слабким запахом, характерним для висушених тваринних тканин. Нерозчинний у воді, спирті та інших розчинниках.
Щитовидні залози видаляють негайно після забою у нормально розвинутих і здорових тварин на бойнях або м'ясокомбінатах. Для виробництва препарату їх заморожують при температурі від -8 до -12 °С і доставляють у морозильних камерах для переробки. Перед переробкою відібрані залози розморожують, швидко миють у воді, очищають від сторонніх тканин, що їх оточують: жиру, сполучних тканин, м'язів, великих судин тощо. Потім щитовидні залози здрібнюють у м'ясорубці, отриману кашку розкладають на плоскі емальовані листи і висушують у вакуум-су-шильній шафі при температурі, що не перевищує 40 °С. Після дбайливого висушування матеріал знежирюють в апараті Сокс-лета органічними розчинниками з низькою температурою кипіння, які добре витягають жири. Залишки органічних розчинників видаляють із сировини просушуванням у вакуум-сушарках при температурі не вище 40 °С. Суху знежирену масу здрібнюють у фарфорових кульових млинах. Препарат стандартизують за вмістом органічно зв'язаного йоду, якого повинно бути 0,17—0,23 %. За необхідності препарат розбавляють молочним цукром. Дія тиреоїдину пов'язана з наявністю в ньому двох гормонів: тироксину
і трийодтироніну (в організмі обидва є лівообертальними ізомерами). Хімічний тироксин відрізняється від трийодтироніну наявністю в молекулі одного додаткового атома йоду.
Тиреоїдин призначають усередину у разі недостатньої функції щитовидної залози.
Випускають препарат у вигляді порошку або таблеток, покритих оболонкою по pH = 0,05 і 0,1. Зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.
Трийодтироніну гідрохлорид. На сьогодні трийодтиронін отримано синтетичним шляхом. Синтетичний препарат, який схожий за будовою і дією на природний гормон щитовидної залози, випускається у вигляді трийодтироніну гідрохлориду. Трийодтиронін у 3—5 разів ефективніший, ніж тироксин, і діє швидше, оскільки він менше зв'язується білками крові, транспортується переважно у вільному вигляді і швидше проникає крізь клітинні мембрани.
Дози застосування індивідуалізують, зважаючи на вік хворих, характер і перебіг захворювання. Дорослим призначають, починаючи з 5—25 мг на добу. За необхідності дозу поступово збільшують до 40—60 мкг, а іноді до 100 мкг (0,1 мг) на добу. Препарат призначають усередину при недостатній функції щитовидної залози. Більш високі дози його застосовують при надлишковій тиреотропній функції гіпофіза.
Зберігають як і тиреоїдин.