- •1.1. Поняття «фармацевтична технологія» та її основні завдання
- •1.2. Короткі історичні відомості про розвиток промислового виробництва ліків
- •1.3. Біофармація як новий теоретичний напрям
- •1.4. Принципи класифікації лікарських форм
- •2.1. Умови промислового випуску лікарських препаратів
- •2.2. Загальні принципи організації фармацевтичного виробництва
- •2.3. Терміни I визначення
- •2.4. Нормативно-технічна документація у промисловому виробництві ліків
- •2.5. Матеріальний баланс
- •2.6. Основні положення gmp
- •3.2. Теоретичні основи процесу розчинення
- •3.3. Типи розчинення
- •3.4. Теорія гідратації
- •3.5. Способи обтікання частинок рідиною
- •3.6. Характеристика розчинників
- •3.7. Водні розчини
- •3.8. Спиртові розчини
- •3.9. Гліцеринові розчини
- •3.10. Олійні (масляні) розчини
- •4.1. Класифікація I технологія виготовлення сиропів
- •4.1.1. Смакові сиропи
- •5.2. Особливості екстрагування рослинної сировини 3 клітинною структурою
- •5.3. Стадії процесу екстрагування I їх кількісні характеристики
- •5.4. Основні чинники впливу
- •5.6.2. Стандартизація
- •5.9. Екстракти-концентрати
- •6.1. Методи одержання ефірних масел
- •6.2. Визначення якості ефірних масел
- •7.2. Рослинні біологічно активні речовини, способи їх виділення
- •8.2. Розділення бар за допомогою мембран
- •8.4. Адсорбційно-хроматографічні методи
- •8.5. Гель-фільтрація
- •8.6. Гідрофобна хроматографія
- •8.9. Кристалізація
- •8.10. Екстракція в системах рідина—рідина
- •8.11. Одноступінчаста екстракція
- •9.1. Глибинне суспензійне культивування
- •9.2. Промислове виробництво бар 13 культури клітин рослин
- •10.1. Біогенні стимулятори, їхні властивості та умови продукування
- •10.2. Сучасні відомості про хімічну природу біогенних стимуляторів
- •10.3. Біогенні препарати рослинного походження
- •10.4. Біостимулятори тваринного походження
- •10.6. Стандартизація препаратів біогенних стимуляторів
- •10.7. Препарати 13 свіжих рослин
- •10.8. Способи одержання соків 13 свіжої рослинної сировини
- •10.9. Згущені соки
- •10.10. Сухі соки
- •10.11. Екстракційні препарати 13 свіжих рослин
- •11.1. Препарати підшлункової залози
- •11.3. Препарати гіпофіза
- •12.1. Виробництво ферментів 13 сировини тваринного походження
- •12.2. Виробництво ферментів 3 рослинної сировини
- •12.3. Виробництво фармацевтичних препаратів на основі мікробіологічного синтезу. Ферменти
- •13.1. Класифікація зборів
- •13.2. Приготування зборів
- •13.3. Окрема технологія зборів
- •13.4. Порошки (pulveres)
- •13.5. Технологія порошків
- •13.6. Окрема технологія I номенклатура порошків
- •14.2. Характеристика таблеток
- •14.3. Класифікація таблеток
- •14.4. Властивості порошкоподібних лікарських субстанцій
- •14.5. Основні групи допоміжних речовин у виробництві таблеток
- •14.6. Технологічний процес виробництва таблеток
- •14.7. Типи таблеткових машин
- •14.8. Чинники, що впливають на основні якості таблеток — механічну міцність, розпадання I середню масу
- •14.9. Вплив допоміжних речовин I виду грануляції на біодоступність лікарських речовин 13 таблеток
- •14.11. Формовані (тритураційні) таблетки
- •14.16. Гранули. Мікродраже. Спансули. Драже
- •15.1. Будова мікрокапсул
- •15.2. Характеристика оболонок мікрокапсул
- •15.4. Стандартизація мікрокапсул
- •15.5. Лікарські форми, одержані на основі мікрокапсул
- •16.1. Сучасна класифікація I загальна характеристика
- •16.2. Характеристика основних I допоміжних речовин
- •16.3. Виробництво желатинових капсул
- •16.4. М'які желатинові капсули
- •16.5. Тверді желатинові капсули
- •16.7. Контроль якості
- •16.8. Ректальні желатинові капсули
- •16.9. Чинники, що впливають на біологічну доступність лікарських речовин у желатинових капсулах
- •17.1. Промислове виробництво суспензій I емульсій
- •17.2. Оцінка ефективності перемішування
- •18.1. Загальні відомості
- •18.2. Сучасні вимоги до мазей
- •18.3. Вимоги до мазевих основ
- •18.4. Класифікація мазевих основ
- •18.5. Технологія виготовлення мазей на фармацевтичних підприємствах
- •18.8. Зберігання
- •19.1. Загальна характеристика. Класифікація. Вимоги
- •19.2. Створення умов для виробництва стерильної продукції
- •19.3. Промислове виробництво первинних упаковок для стерильної продукції
- •19.4. Підготовка посудин до наповнення I пакувальних матеріалів
- •19.4.1. Підготовка ампул до наповнення
- •19.5. Вимоги до вихідних речовин
- •19.7. Розчинники для стерильних
- •I асептично виготовлених лікарських
- •19.11. Виробництво за асептичних умов
- •19.13. Методи контролю якості парентеральних лікарських засобів
- •19.14. Маркування I пакування
- •20.1. Класифікація очних лікарських форм та вимоги до них
- •20.2. Очні краплі
- •20.3. Проблеми виробництва очних крапель в оптимальній упаковці
- •20.6. Очні вставки
- •20.7. Очні спреї
- •20.8. Контроль якості очних лікарських форм
- •20.9. Особливості технології виготовлення очних ліків
- •21.1. Визначення. Загальні властивості
- •21.3. Способи одержання супозиторіїв
- •21.5. Перспективи розвитку ректальних лікарських форм
- •22.1. Загальна характеристика I класифікація пластирів
- •22.2. Гірчичники
- •23.1. Історія створення. Переваги I вади
- •23.2. Характеристика I класифікація лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •23.3. Контейнери I клапанно- розпилювальні пристрої
- •23.4. Пропеленти, які застосовуються для створення лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •23.7. Виготовлення контейнерів. Способи наповнення їх пропелентом
- •23.8. Стандартизація та умови
- •23.9. Нові упаковки для лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- •24.1. Особливості технології лікарських форм для дітей
- •24.3. Склад I технологія лікарських форм для дітей
- •25.2. Види споживчої тари для різних лікарських форм
- •26.1. Нові лікарські форми. Загальна характеристика та класифікація
- •26.2. Пероральні терапевтичні системи
- •26.3. Трансдермальні терапевтичні системи
- •26.4. Очні терапевтичні системи
- •26.5. Внутрішньопорожнинш терапевтичні системи
- •26.8. Системи 13 спрямованою доставкою лікарських речовин
- •26.9. Прогнозування розвитку лікарських форм
- •Глава 1. Загальні питання технології ліків заводського
- •Глава 2. Промислове виробництво ліків (b.I. Чуєшов) 16
- •Глава 3. Фармацевтичні розчини (є.В.Гладух) 44
- •Глава 4. Сиропи (і.А.Єгоров, л.М.Хохлова) 64
- •Глава 5. Виробництво екстракційних препаратів. Настойки.
- •Глава 6. Ефірні масла (є.В.Гладух) 127
- •Глава 7. Максимально очищені препарати (новогаленові) і препарати індивідуальних речовин (л. I. Богуславська) 139
- •Глава 8. Способи очищення біологічно активних речовин (бар) рослинного, тваринного походження, одержаних на основі біосинтезу (л.І.Богуславська) 173
- •Глава 9. Виробництво препаратів з культури тканин і рослинних клітин (л. I. Богуславська, д.В.Рибачук) 20°
- •Глава 10. Препарати біогенних стимуляторів. Препарати із свіжої рослинної сировини (л. M. Хохлова, b.I. Чуєшов) 215
- •Глава 11. Препарати гормонів (л.М.Хохлова, b.I. Чуєшов).... 238
- •Глава 12. Препарати ферментів (л.І.Богуславська,
- •Глава 14. Таблетки (є.В.Гладух,п.Д.Пашнєв) 305
- •Глава 20. Очні лікарські засоби (л. M. Хохлова, I. В. Сайко) .... 577
- •Глава21. Супозиторп(о.О.Ляпунова) 608
- •Глава22. Пластирі.Гірчичники (о.О.Ляпунова) 625
- •Глава 23. Лікарські засоби, що знаходяться під тиском
- •Глава 24. Лікарські форми для дітей
- •Глава 25. Тара й упаковка (і.В.Сайко, л.М.Хохлова) 670
- •Глава 26. Досягнення фармацевтичних технологій в галузі створення нових готових лікарських препаратів (b.I. Чуешов) 691
10.6. Стандартизація препаратів біогенних стимуляторів
Хімічна природа біогенних стимуляторів як рослинного, так і тваринного походження остаточно не вивчена, тому при оцінці якості цих препаратів хімічними методами виникають
труднощі. Нині для стандартизації користуються біологічними тестами. В основі методів визначення біологічної активності тканинних препаратів лежить здатність біогенних стимуляторів активізувати обмінні процеси в організмі, підвищувати його життєдіяльність. Цей принцип знайшов своє вираження в таких тестах, як прискорення бродильної активності дріжджів, інтенсивність розмноження їх на твердому або рідкому середовищі, прискорення проростання насіння рослин, зміна каталізної активності крові, ферменту уреази. Визначають також окиснюваність препаратів і pH розчинів.
Дріжджовий нефелометричний тест проводять так. У скляні пробірки наливають по 1 мл випробовуваного препарату у відповідному розведенні (як контроль використовують воду), додають 5 мл розчину Рінгера і 2 мл суспензії культури дріжджів з ексти-нцією, визначеною по фотоколориметру, яка дорівнює 0,05. Дослідні пробірки витримують у термостаті при 27—28 °С протягом 16—18 год. Після того, як у контрольних пробірках екстинкція на ФЕКу досягає 0,100, ріст дріжджів припиняється зануренням пробірок у киплячу воду. Після охолодження роблять вимірювання величини екстинції дослідних пробірок.
Визначення бродильної енергії полягає в обліку кількості вуглекислого газу, що виділяється під час бродіння. Облік проводять масовим способом. Для цього використовують 4 конічних колби місткістю 150—200 мл, що мають вентилі Мейселя і затвори Бун-зена. Вентиль улаштований так, що газ, який виділяється при бродінні, повинен пройти через шар кислоти сульфатної, залишити там водяну пару і вийти назовні через затвор Бунзена. У бродильні колби заливають по 30 мл 17 % -вого розчину цукру і 10 мл дріжджової суспензії (10,0 г пресованих дріжджів у 100 мл води очищеної). У дві колби доливають 10 мл препарату, у інші дві — води, закривають пробками із затворами і зважують із точністю до 0,01 г. Колби витримують при температурі 22—27 °С 12 год, після чого знову зважують, і за різницею в масі колб розраховують ступінь активації, виражений у відсотках стосовно контролю.
Визначення біологічної активності препарату за посиленням регенерації епітелію рогівки ізольованого ока жаби.
У центрі рогівки двох парних ізольованих очей жаби за допомогою круглого трепана з діаметром ріжучої коронки 1,5—2,0 мм скреслюють ділянку епітелію, потім гострим скальпелем під контролем бінокулярної лупи в цій ділянці видаляють епітелій рогівки до болдіновської капсули. Одержують зразки круглої форми однакового розміру. Після цього одне око поміщають у випробовуваний препарат, інше — у фізіологічний розчин при кімнатній температурі на 8—16 год. Протягом цього часу відбувається часткове закриття зразка наповзаючим епітелієм. Потім очі переносять у 0,005 %-вий розчин нейтрального червоного на 45—60 хв (роз-
228
229
чин барвника готують на рідині Рінгера без додавання соди). Рогівки забарвлених очей за допомогою гострих ножиць вирізають по периметру (лімбу) і переносять на предметне скло. Контури зразків за допомогою рисовального апарата переносять на папір і вимірюють їх площу планометром. Порівнюють зразки дослідного і контрольного ока; відношення площі зразка дослідного ока до контрольного виражає ступінь прискорення або уповільнення процесів епітелізації під дією випробовуваного препарату.
Іншим найбільш простим і чутливим методом є тест на фагоцитарну активність. Для проведення цього тесту необхідно мати цитратну кров досліджуваної тварини і змиви 2—3 денної культури кишкової палички з вмістом за оптичним стандартом 500 000 мікробних тіл в 1 мл.
Для визначення фагоцитарного числа в пробірку наливають 0,2—0,5 мл цитратної крові, додають 0,2—0,5 мл свіжого змиву кишкової палички, пробірки струшують і поміщають у термостат або водяну баню при температурі 38 °С на 30 хв, після чого із суміші готують мазки, які забарвлюють за Романовським. У мазку переглядають під мікроскопом 100 сегментованих нейтрофілів і підраховують кількість фагоцитованих ними мікробів, які складають фагоцитарне число.
Тканинний препарат вважається активним: якщо на 5—6-й день після введення спостерігається збільшення кількості еритроцитів на 15—25 %, гемоглобіну на 12—13 %, збільшення фагоцитарного числа в 1,5—1 раз.
Визначення окиснюваності. Методику визначення окиснюва-ності можна розглянути на екстракті алое рідкому. 2 мл витяжки розводять водою очищеною до 100 мл. 20 мл цього розчину переносять у колбу на 200 мл, що містить 100 мл свіжоперевареної води очищеної, додають 5 мл 25 %-вого розчину кислоти сульфатної і 20 мл розчину 0,1 моль/л калію перманганату і кип'ятять на сітці 10 хв, починаючи з моменту закипання рідини. До гарячого розчину додають 20 мл розчину 0,01 моль/л кислоти щавлевої і рідину титрують до зміни забарвлення розчину 0,01 моль/л калію перманганату, після чого визначають окиснюваність — кількість міліграмів кисню в 1 л препарату.
1 мл розчину 0,01 моль/л калію перманганату відповідає 0,008 мл кисню. Окиснюваність повинна бути близько 300 мг кисню.