1. Інвестиційна стратегія як функція управління.

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогноив щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів. Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора.

Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система кон-цептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забез-печує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу. Існує два види інвестиційної стратегії. Активна інвестиційна стратегія забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень та передбачає відбір і реалізацію різних інноваційних проектів. За такої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, проводить їх техніко-економічне обґрунтування, селекціонує їх, відбирає найперспективніші й формує відповідний інвестиційний портфель. Пасивна інвестиційна стратегія передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства. Реалізуючи цю стратегію, інвестор прагне зберегти вже досягнутий ним рівень показників своєї господарської діяльності за рахунок інвестицій.

Розробка інвестиційної стратегії є творчим процесом, що включає постановку цілей інвестиційної діяльності, визначення її пріоритетних напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього розподілу, вироблення інвестиційної діяльності.

Етапи формування інвестиційної стратегії:

1) визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії

2) визнач стратегічних цілей інвестиційної діяльності

3) розробка найбільш доцільних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиц.діяльності

4) конкретизація інвест стратегії за періодами її впровадження

5) оцінювання розробленої інвестиц стратегії.

Інвестиційна стратегія визначає головні цілі інвестиц політики щодо: дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за проведення політики та їх обов*язки; умови придбання та продажу активів; правила обліку тощо.

Формування інвестиційної стратегії є доволі тривалим і творчим процесом. Воно базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон’юнктури інвестиційного ринку в цілому та в розрізі окремих його сегментів. Складність цього процесу полягає в тому, що здійснюється постійний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, найповніше відповідаючи іміджу компанії. Стратегічне управління інвестиціями у цінні папери передбачає виконання таких функцій: 1) оцінку інвестиційної привабливості активів

2) розробку рейтингів, прогнозування стану ринку в цілому

3) аналіз ринку альтернативних вкладень

4) аналіз ринкового середовища, сильних і слабких сторін основних конкурентів

5) пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційних клієнтів

6) динамічне слідкування за кон*юктурою ринку

2. Прогнозування інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів. Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора.

Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система кон-цептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забез-печує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу. Формування інвестиційної стратегії — складний творчий про­цес. Він базується на прогнозуванні кон'юнктури інвестиційного ринку та умов проведення інвестиційної діяльності. Складність полягає у тому, що вибір інвестиційної стратегії пов'язаний з пошуком і оцінкою альтернативних варіантів інвестиційних рі­шень, які найбільше відповідають меті підприємства і перспекти­вам його розвитку. Певні складності є і в тому, що інвестиційна стратегія не є незмінною, а потребує постійного перегляду з ура­хуванням змін зовнішнього середовища, нових можливостей під­приємства, що виникають у часі. Інвестиційна стратегія визначає:

• головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквід­ ності, ризику та зростання капіталу;

• відповідальних за проведення політики та їхні обов'язки;

• рекомендації щодо складу активів інвестиційного портфе­ ля, видів цінних паперів, їхніх інвестиційних якостей;

—умови придбання та продажу активів, строки їх зберігання та переміщення з одного портфеля в інший;

• правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп'ю­ терного забезпечення;

• способи управління інвестиційним портфелем і підтримки відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами цін­ них паперів (активів), їх використанням суворо за призначенням.

Основою інвестиційного планування на підприємстві є інвестиційне прогнозування. Інвестиційне прогнозування — це більш-менш достовірне передбачення розвитку інвестиційних процесів на далеку або близьку перспективу. У процесі інвестиційного прогнозування на основі наявних даних будуються припущення про можливий подальший розвиток інвестиційного ринку, змінах інвестиційного клімату й інвестиційної позиції підприємства. Прогноз — це результат процесу прогнозування, виражений у текстовій, математичній, графічній або іншій формі судження про можливий стан об'єкта в майбутньому. На підставі інвестиційних прогнозів розробляється інвестиційна стратегія підприємства, що є основою для розробки поточних планів інвестиційної діяльності. Поточні плани інвестиційної діяльності визначають основу для розробки й доведення до виконавців оперативних короткострокових інвестиційних планів підприємства

5. Заходи зменшення інвестиційних ризиків. Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект. Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам: — розподіл ризику між учасниками проекту; — заставні операції та гарантування; — страхування (хеджування); — лімітування; — екаунтинг та ін. Розподіл ризику між учасниками проекту —такий захист дає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту. Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується та перестраховується. В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф’ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо. Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику.