29. Фінансування інвестиційних проектів.

Інвестиційний проект — це сукупність поєднаних в одне ціле намірів і практичних дій з метою здійснення інвестиційних вкладень, з метою забезпечення визначених конкретних фінансових, економічних, виробничих і соціальних заходів з метою отримання прибутку.

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п'ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел.

2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій.

4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства .

5. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

Фінансування проекту пердбачає 4 етапи:

1) Попередній аналіз життєздатності проекту – визначає, чи вартий проект витрат часу й ресурсів,і чи буде потоку ресурсів достатньо для покриття витрат та одержання прибутку.

2) Планування реалізації проекту – оцінюють всі показники і ризики за проектом, прогнозують вплив на життєздатність проекту процентних ставок за кредитами, темпи інфляції, валютні ризики.

3) Організація фінансування – пропозиції щодо схеми фінансування проекту.

4) Контроль за виконанням плану та умовами фінансування – на стадії реалізації проекту.

Існують такі джерела фінансування проектів:

Власні фінансові кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування страхових органів), інші види активів (основні фонди, земельні ділянки) і залучених коштів(кошти від продажу акцій, добродійні внески, кошти, які виділяють вищі за рівнем холдінгові чи акціонерні компанії, промислово-фінансові групи на безоплатній або пільговій основі);

Асигнування з державного, регіональних і місцевих бюджетів, фонду підтримки підприємництва, надані на безоплатній основі;

Іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих грошових внесків міжнародних організацій і фінансових установ, держав, підприємств та організацій різних форм власності;

Різні форми позикових коштів: кредити, надані державою на зворотній основі; кредити іноземних інвесторів; облігаційні позики; кредити банків, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств, пенсійних фондів; векселі.

33. Теоретичні моделі ринкового регулювання.

Веконом теорії склалося три основні моделі механізму ринкового регулювання національної економіки : класична, кейнсіанська і теорія економіки пропозиції.

Класична модель механізму ринкового регулювання грунтується на тому, що ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту та пропозиції і тим самим виключає тривалі порушення в економіці, у тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція, безробіття.

Кейнсіанська модель механізму ринкового регулювання. Вона відрізняється від теорії класиків твердженням про те, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс доводить необхідність дотримання стійкого рівня заробітної плати або його підвищення. У Кейнса виробничим витратам і сукупній пропозиції належить пасивна роль.

Теорія економіки пропозиції є ще одною моделю ринкового регулювання. Якщо у Кейнса виробничим витратам і сукупній пропозиції належить пасивна роль, то в цій моделі рівень інфляції і безробіття визначається саме сукупною пропозицією. Ця модель включає різноманітні регулятори, стабілізатори, соціальні компенсатори та інші форми збалансування суспільного виробництва.

Особливістю державного макроекономічного регулювання полягає, з одного боку, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному впливі, підтримці приватних підприємств, а з другого – в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні її атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції.

Державне макроекономічне регулювання формується із заходів загальноекономічної дії. Державний важливий напрям регулювання інвестиційного процесу – це розробка перспективної структури інвестицій за формами власності.