20. Міграція та еміграція

Міграції населення - переміщення населення, пов'язані зі зміною місця проживання. Міграції населення є однієї з найважливіших проблем народонаселення й розглядаються не тільки як просте механічне пересування людей, а як складний суспільний процес, що зачіпає багато сторін соціально-економічному життя. Міграції населення. зіграли видатну роль в історії людства, з ними зв'язані процеси заселення, господарського освоєння землі, розвитку продуктивних сил, утвору й змішання рас, мов і народів

Міграція населення в широкому змісті охоплює чотири види переміщень: безповоротні, маятникові, епізодичні, сезонні

- Безповоротна міграція - людина не повертається

- Маятникові міграції представляють щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи (і назад), розташованих у різних населених пунктах, і їх не можна розглядати як міграції населення в чистому виді.

- Епізодична міграції населення являють собою ділові, рекреаційні й інші поїздки, що відбуваються не тільки не регулярно за часом, але й не обов'язково по тим самим напрямках.

- Сезонні міграції населення - це переміщення головним чином працездатного населення до місць тимчасової роботи й проживання, звичайно на строк у кілька місяців, зі збереженням можливості повернення в місце постійного проживання.

Еміграція населення - виїзд із країни, переселення в іншу країну з метою постійного проживання або тимчасового обґрунтування, звичайно для роботи. Еміграція населення. може бути постійної ("окончательной") і тимчасовий, навіть лише сезонної, строк якої іноді лімітується контрактом або іншими умовами наймання (наприклад, для збирання врожаю й т.п. ). Поряд з еміграцією населення за економічними мотивами мають місце переселення з однієї країни в іншу із причин політичним, етнічним, релігійним. В 2- й половині 20 в. основні потоки еміграції - виїзд із країн Західної Європи в США, Канаду, Австралію й у деякі інші країни (це, як правило, постійна еміграція) і приплив у країни Західної Європи "дешевої" робочої сили із країн , що розвивати (це, як правило, тимчасова еміграція).

21. Національна культура і проблема соціальної свободи.

Поняття свободи досить щироке та єдиного визначення не має. Свободу можна розглядати як людський вимір буття, як відповідальність, як інфраструктуру культури, як результат ставлення відповідальності та в контексті самосвідомості. Свобода – це складний термін, складові частини якого є взаємодоповняючими.

Науковці дійшли висновку, що соціальні обмеження можуть бути визначені як прояв соціальної необхідності у вигляді системної сукупності експліцитних (явних) і імпліцитних (прихованих) соціокультурних правил і норм, моделей поведінки, стереотипів мислення, засобів, способів, а також результатів самовираження людей, яким свідомо або несвідомо підкоряються люди і за межі яких вони не можуть або не хочуть виходити навіть тоді, коли це необхідно для них самих або суспільства, в якому вони живуть. Соціальні обмеження створюють систему у вигляді піраміди, де одні сторого підпорядковуються іншим. Вищим рівнем соціальних обмежень є обмеження концептуальні. Наступним рівнем соціальних обмежень є ідеологічні обмеження Наступними трьома вищими формами ідеологічних обмежень виступають онтологічно-гносеологічні, етичні і естетичні обмеження.Ідеологічні обмеження, що мають переважно ідеальний характер, знаходять свою подальшу конкретизацію і матеріалізацію на нижчих рівнях піраміди соціальних обмежень(политико-адміністративні; правові; інформаційно-освітні; технико-технологічні; економічні; військово-силові; структурно-демографічні).

Розглядати проблему національної культури потрібно з самого терміна “культура”. Щодо цього думки вчених також розійшлися. Проте можна виділити два основні аспекти культури: культура існує в предметно-результативних формах - матеріальних і духовних цінностях, мові, традиціях, звичаях, і в такому вигляді успадковується новими поколіннями від старших; творча діяльність людини, що освоює багатство культури, формується в особис­тість, здатну бути культурною, дієвою і розвинутою. Національна ж культура є носієм національної самосвідомості, що знаходить свій прояв у наступному:

- наявності бази для забезпечення зростаючих духовних потреб;

- наявності стимулів і механізмів забезпечення стійкого характеру нації, її свідомості і діяльності порівняно з іншими сферами суспільства;

- наявності спонукальних якостей;

- наявності захисних і охоронних функцій.