40. Роль ідей у соціальних процесах. Поняття ідеології

Ідеологія — це ілюзорне бачення людиною дійсності, яке з необхідністю вимагає свого теоретичного обґрунтування і практичної реалізації. Таке визначення поняття ідеології можна вважати найбільш прийнятним тому, що воно підкреслює таку досить важливу думку: всі сфери людського життя пов'язані з пошуком людиною своєї мрії. Як свідома, суспільна і діяльна істота, людина завжди прагне пояснити, теоретично окреслити вибір мети свого життя і шляхи її досягнення. Ідея шляху до мети потребує логічного завершення. Те, що робить будь-яку ідею логічно визначеною, постає як ідеологія. Тому найбільш образно можна сказати так: ідеологія — це теоретично обґрунтована мрія.

Ідея (грец. ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямован на її перетворення.

Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі риси і закони об`єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого.

Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу.

Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.

41. Самосвідомість та саморегуяція особи

Самосвідо́мість (англ. Self-consciousness, рос. Самосознание, нім. Selbstbewusstsein) — рефлекторна (відображувальна) свідомість, за допомогою якої його конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі.

Юність, вважається періодом підвищеної самосвідомості. Особа з хронічним нахилом щодо самосвідомості може бути соромливою або інтровертною. Переживаючи самосвідомість, людина усвідомлює навіть найменші зі своїх власних вчинків. Таке усвідомлення може порушити здатність особи виконувати складні вчинки. Наприклад, піаніст може «задихнутись», втратити впевненість, і навіть здатність виконання у момент коли він помічає публіку. Це є функцією психологічного феномену суспільного сприяння. Як самосвідомість в'яне людина може повернути здатність виконання «не гублячись» в надмірному самоусвідомленні.

Саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності живих систем, який виражає специфіку психічних ресурсів відображення та моделювання дійсності, що її реалізують в тому числі і рефлексії суб'єкта. Саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовно-сенсових аспектів. При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має таку структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної діяльності, модель значимих умов діяльності, програма виконавчих дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекції діяльності. Саморегуляція являє собою замкнений контур регулювання і є інформаційним процесом, носіями якого виступають різноманітні психічні форми відображення дійсності. В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними психічними засобами