9) Філософія культури о. Шпенглера:

а) На думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкована чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому, що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, розквіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичних циклів. Фундаментальними категоріями в його концепції стають „культура” і „цивілізація”, які набувають специфічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття.

Існуючи як локальна, кожна культура є унікальною та неповторною, вона має свою національну основу. Локальна культура ізольована від інших локальних культур, її своєрідність визначається присутньою в ній „душею”.

б) Кожна локальна культура після народження та розквіту починає вичерпувати внутрішні резерви своєї душі, і на цьому етапі культура переходить в цивілізацію.

Для О. Шпенглера цивілізація є необхідним завершальним етапом розвитку культури. Перехід культури в цивілізацію знаменує собою перехід від творчості до механізму. Основними ознаками цивілізації стають: закостеніння суспільства, послаблення традицій та релігії, урбанізація, засилля техніки, занепад мистецтва, формування масової культури.

Отже, цивілізація – це культура, яка реалізувала свої цілі. В масштабах світової культури О. Шпенглер виділив вісім великих культур, які досягли зрілості: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійську, майя, західноєвропейську.

10) Концепція «круговороту локальних цивілізацій» а. Тойнбі:

а) Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних „цивілізацій”. В межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації – це своєрідні „культурно-історичні монади”, тобто автономні культурні утворення, що в своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації., А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення.

б) А. Тойнбі намагається знайти механізми, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі „Виклик–та–Відповідь”. Відповідно до цього закону кожен крок вперед в розвитку цивілізації пов’язаний з адекватною відповіддю на „Виклик” історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна „Відповідь” за своєю сутністю – досягнення „творчої меншості”. Саме „творча меншість” стає носієм містичного „життєвого пориву”. Своєрідність Виклику і Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.

11) Первісна культура:

а) Первісна культура у часі є найдовшим періодом в розвитку культури. В цей період були закладені найфундаментальніші підвалини культури. В сивій давнині первісного суспільства виникає безліч явищ культурного буття людини: мова – основний засіб спілкування, виразу і фіксації смислу і знання, що згуртувала людей і дала могутній поштовх розвитку культури в цілому; різні форми господарювання, суспільний поділ праці, знаряддя праці, житло, одяг. Складається родова община, шлюб, релігійно-міфологічні уявлення, мораль, мистецтво тощо.

б)Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характеризується високим ступенем злитості з природою: відчуття безсилля перед грізними й незрозумілими для перві­сної людини природними явищами Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи. Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо.

По-друге -злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з «Ми». Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування можна тільки завдяки розчиненню окремої людської істоти в колективі, її абсолютної соціалізації.

На місце інстинкту самозбереження, приходять система табу, яка засновувалась виключно на забороні. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охороняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя.

Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції – сором. Сором - культурне явище, яке спонукає індивіда дотримуватись групових норм, обов’язків по відношенню до своїх. Третьою важливою характеристикою свідомості первісної людини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологічній картині світу.