7) Ігрова концепція:

а) Голландському філософу Й. Хейзінги належить класична концепція ігрової генези культури, яка викладена в роботі “Homo ludens” (“Людина граюча”). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хейзінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури.

За Й. Хейзінгою, гра – це найбільш глибинна форма вираження життя. Гра відноситься до сфери ірраціонального тому, що вона охоплює і тваринний, і людський світи. Завдяки цьому факту гра не може бути обґрунтованою раціональним шляхом, вона носить надлогічний характер. Існування гри не можна пов’язати із жодним із ступенів людської культури чи з будь-якою формою світогляду. Й. Хейзінга трактує гру як сталу величину, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її.

б) Ознаки гри, найсуттєвішою з яких є свобода. Гра не може мати примусовий характер, інакше втрачається її сутність. Не менш важливими рисами гри можна назвати: обмеженість – гра здійснюється в конкретному місці та часі, її сенс полягає в ній самій; напруженість – намагання виграти та інші риси.

Отже, гра, з точки зору Й. Хейзінги, – це своєрідна свободна діяльність, що усвідомлюється як феномен, здатний повністю оволодіти гравцем та обмежити його життя правилами. Гра – це всеохоплюючий спосіб людської діяльності, універсальна категорія людського існування. За своєю сутністю вона є структурною основою для формування людської діяльності. Культура виникає та розгортається в грі, носить ігровий характер.

8) Схеми культурно-історичного процесу:

а)Дослідження культурно-історичного процесу здійснювали представники різних культурологічних шкіл, в рамках яких, виходячи з різних теоретичних та методологічних засад, сформувалися несхожі теорії культурних змін. Умовно їх можна поділити на два типи: еволюціоністські та циклічні. Також виділяють хвильову, синергетичну та постмодерністську.

Представники: а) еволюціоністська - Спенсер, Морган, Тайлор; циклічна - М. Данилевський, О.Шпенглер,А.Тойнбі; хвильова – Сорокін; синергетична - І.Р.Пригожин, Г. Гакен; постмодерністська – Лотман.

б) еволюціоністська: Теоретики еволюціонізму розуміли культуру як сукупність процесів адаптації людей, організованих в суспільства, до умов їх природного існування.

циклічна: В основі циклічних теорій культурного розвитку лежить заперечення ідеї еволюціонізму, а саме - відмова від лінійності в трактуванні людської історії. культурно–історичний процес розглядають як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм.

хвильова: Беручи за основу ціннісний підхід і визначаючи у відповідності з ним культуру як “єдність…, усі складові частини якої пронизані одним основоположним принципом, виражають одну і головну цінність”, Сорокін виділяє періоди чуттєвого і надчуттєвого світосприйняття, що змінюють один одного. В залежності від того, яка цінність домінує, він поділяє усі культурні надсистеми на три типи: ідеаціональний, чуттєвий та ідеалістичний.

Синергетична: Згідно синергетичному підходу, культура постає перед нами у вигляді нерівноважної відкритої нелінійної самоорганізуючої системи. Нелінійність системи означає множинність шляхів її еволюції. В ситуаціях, коли система досягає певного критичного рівня, вона стає нестійкою - в ній виникає як мінімум два і більше можливих напрямків розвитку.

Постмодерністська: Постмодерністська модель соціокультурних процесів ґрунтується на ідеї невпорядкованого розповсюдження культурних процесів, які за своєю суттю позбавлені напрямку і регулярності: це своєрідний „рух бажання”.