- •Тема 1. Конституційне право як провідна галузь права України. Наука конституційного права
- •1. .Поняття конституційного права як галузі права. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна.
- •2 Предмет і метод конституційного права.
- •3 Система галузі конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути.
- •4 Джерела конституційного права України. Інші різновиди джерел конституційного права.
- •5. Конституційні правовідносини
- •Теми рефератів:
- •Тема 2 Історичні умови та етапи розвитку конституційного процесу в Україні
- •1. Акти конституційного значення за часів існування перших українських держав.
- •2 Конституція Пилипа Орлика та конституційний процес xviiі - хіх століть.
- •3 Новий етап Українського державотворення (1917 – 1919р.)
- •4 Конституційний процес в Україні за радянські часи.
- •5. Підготовка та прийняття нової Конституції України (1996 р.).
- •Тестові завдання до теми.
- •Тема 3 Поняття та сутність конституції. Конституція України – основне джерело конституційного права
- •1 Поняття й сутність конституції
- •2. Порядок прийняття та внесення змін до конституцій
- •3.Конституція України – основне джерело конституційного права
- •4.Правова охорона Конституції України
- •5. Поняття тлумачення. Види, цілі
- •Тема 4 Засади конституційного ладу України.
- •1 Поняття та загальні засади конституційного ладу.
- •Конституційні основи державного ладу України.
- •3. Сутність суспільного ладу України та його структура.
- •4. Гарантії конституційного ладу України
- •Тема 5 Конституційно правовий статус людини і громадянина в Україні.
- •1 Поняття, принципи та структура правового статусу особи.
- •2 Громадянство України.
- •3 Правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців в Україні
- •Тема 6 Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України
- •1 Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.
- •2. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
- •3. Обов'язки людини і громадянина
- •Тема 7 Конституційні основи взаємовідносин держави і громадянського суспільства
- •1 Держава і громадянське суспільство в політичній системі України
- •2 Конституційно-правовий статус об’єднань громадян і принципи їх діяльності
- •3 Конституційно правовий статус релігійних організацій в Україні
- •4 Конституційно - правовий статус засобів масової інформації.
- •3 Обмеження права громадян на об'єднання у політичні партії допускається в інтересах:
- •4 Членами політичних партій не можуть бути:
- •5 Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:
- •Тема 8 Всеукраїнський та місцеві референдуми
- •1 Народовладдя. Поняття і загальна характеристика основних форм безпосередньої демократії
- •2 Загальні засади проведення референдумів в Україні
- •3. Порядок призначення референдумів та підготовка до їх проведення
- •4. Організація та проведення голосування і визначення підсумків референдуму
- •Тема 9 Конституційно - правовий статус Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади
- •1 Система органів державної виконавчої влади.
- •Органи виконавчої влади України
- •2 Правовий статус Кабінету Міністрів України
- •3 Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади
- •4 Місцеві органи виконавчої влади, їх організація та правовий статус
- •Тема 10 Конституційний статус органів судової влади в Україні.
- •1 Поняття і сутність судової влади.
- •2 Конституційні принципи правосуддя та судочинства
- •3 Судова система України
- •4 Конституційно - правовий статус суддів
- •5 Вища Рада юстиції України та Державна судова адміністрація України
- •Тема 11 Правовий статус Конституційного суду України.
- •1 Основні засади і порядок діяльності Конституційного Суду України.
- •2 Повноваження Конституційного Суду України при розгляді справ Розгляд справ Конституційним Судом України.
- •3. Акти Конституційного Суду України.
- •Тема 12 Прокуратура в системі державного механізму України
- •1 Поняття правового статусу Прокуратури України
- •2 Система і структура органів прокуратури
- •3 Функції і повноваження прокуратури згідно з Конституцією України та в перехідний період
- •4 Акти органів прокуратури
- •Список використаної літератури
Теми рефератів:
1. Конституційне право, як наука
2. Конституційно-правова відповідальність
3. Принципи конституційного права
Тема 2 Історичні умови та етапи розвитку конституційного процесу в Україні
Питання теми
1 Акти конституційного значення за часів існування перших українських
держав.
2 Конституція Пилипа Орлика та конституційний процес XVIIІ- ХІХ століть.
3 Новий етап Українського державотворення (1917 – 1919р.)
4 Конституційний процес в Україні за радянські часи.
5 Підготовка та прийняття нової Конституції України (1996 р.).
Основні терміни теми: конституційний процес, "Руська Правда", "Литовські статути", магдебурзьке право, „Конституція Пилипа Орлика”, козацька доба, Центральна Рада, Універсал Центральної Ради, Українська Народна Республіка, Гетьманат, Директорія, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, правонаступництво.
1. Акти конституційного значення за часів існування перших українських держав.
Важливе місце в історії розбудови української державності має конституційний процес - процес розвитку та удосконалення усіх конституційно - правових інститутів в державі. В преамбулі Конституції України стверджується наявність тисячолітньої традиції та багатовікової історії українського державотворення. Його передумовами упродовж багатьох віків були санкціоновані державою та обов'язкові для населення давні звичаї. У своїй сукупності вони створювали звичаєве неписане право, яке регулювало більшість суспільних відносин у ранньому феодальному суспільстві. Тому перші правові акти конституційного значення являють собою систематизовану офіційну збірку давніх правових звичаїв.
Розглядаючи питання розвитку конституційного процесу в Україні, необхідно звернутися до історії українських конституцій, яка налічує декілька століть. Біля її джерел лежать такі видатні пам'ятки вітчизняної правової культури, як "Руська Правда", "Литовські статути", Конституція Пилипа Орлика, акти періоду Української Центральної Ради, Гетьманату і Директорії тощо.
За часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною. Це відображено в різних редакціях „Руської правди”, найвідомішої пам'ятки, що зберегла давні норми звичаєвого права і яка мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а частково й литовського права.
„Руська правда” - це збірка давньоруського права – перший кодифікований збірник юридичних норм українського народу. Оригінал цього документа, який був укладений у 30 роках ХІ століття і відомий у науці під назвою „Правда Ярослава” не зберігся, до наших днів дійшли тільки численні списки. На сьогодні відомо 106 списків „Руської правди”, складених у ХІІІ – ХV сторіччях. Вони за змістом і формою ближчі до звичаєвого права, ніж до писаного закону. Власне законотворча діяльність органів тодішньої княжої влади була незначною і дуже обмеженою з перевагою звичаєвого права.
Крім звичаєвого права, у "Руській правді" зібрані й "княжі устави". Сини Ярослава в другій половині ХІ сторіччя доповнили та дещо змінили зміст „Правди Ярослава”, створивши так звану „Правду Ярославичів”. У 1113 році, після великого повстання в Києві, київський князь Володимир Мономах разом із представниками знаті склав новий юридичний збірник, який носив назву „Статут Володимира Мономаха”
В цілому „Руська правда” відображає певний етап феодальних відносин, що характеризує цю збірку, як пам'ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, „Руська Правда” загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення „простого люду”. Водночас законодавець певною мірою дбав і про права „низів”, зокрема захищав деякі категорії населення від господарської сваволі , не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо.
На відміну від багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих „варварських правд”) „Руська Правда” не передбачала застосування смертної кари та членопошкодження. Князь Володимир скасував смертну кару, яка існувала до того. А кривава помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично заборонена. Руська Правда зберігала свою чинність упродовж кількох століть, набагато пережила Київську Русь, у якій вона народилася, до того ж стала одним із основних джерел при створенні російських і литовських кодифікаційних актів XVI—XVII ст. Занепад Київської Русі внаслідок татаро – монгольської навали дещо зупинив процес творення державності в нашій країні.
За Литовсько-Руської доби важливу роль відігравали окремі джерела іноземного походження, які пристосовувалися до місцевих умов і згодом розглядалися українським народом як власне право. До таких відносяться і Литовські статути – три збірника законів (1529, 1566, 1588) виданих Литовською державою, до складу якої входили північні та центральні українські землі.
Литовські статути виникли як правові акти багатонаціональної держави. В них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньоруського, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великою князівства Литовського. Одним із основних їх джерел була Руська Правда.
Найбільш значним політико-правовим документом була третя редакція Литовського статуту (1588 р.), який був систематизованим як юридичний акт в єдиний документ, за котрим жила держава. Українські історики відзначають, що соціальний зміст цього статуту в основному відображав інтереси вищих верств суспільства, інтереси привілейованої шляхти. Разом з тим, статут не лише захищав інтереси можновладців, а й закріплював ряд прогресивних положень. Він, зокрема, проголосив єдність права для всіх громадян, декларував обмеження влади монарха законом, відмежування судової влади від адміністрації, пріоритет писаного права тощо. Були проголошені недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом, а також право на адвокатську допомогу, в тому числі і для осіб, які не здатні її оплатити. В ньому закріплювалася ідея державного суверенітету. Вважається, що за своїми правничими якостями статут перевищував багато тодішніх західноєвропейських кодексів і тому справляв істотний вплив на законодавства сусідніх держав.
Деякі міста України користувались магдебурзьким правом — феодальним міським правом, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів. Це право виникло у XIII ст. у німецькому місті Магдебурзі і юридично закріпило успіхи жителів міст у боротьбі з феодалами за самостійність.
Протягом наступних сторіч привілей користуватися подібним правовим статусом вибороли собі ряд міст Європи. На початку XIV ст. магдебурзьке право дістали міста Закарпатської України, підвладні Угорщині, потім починаючи з другої половини XIV ст. ряд міст Правобережної України і, нарешті, наприкінці XVI ст. магдебурзьке право поширилося на Переяслав і деякі інші міста Лівобережжя. Запровадження магдебурзького права у деяких містах спершу викликало опір українського населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обмеженням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. До середини XVII ст. магдебурзьке право мала більшість міст України. У числі перших його дістали Хуст (1329), Санок (1339), Львів (1356), Луцьк (1432) і Київ (1494—1497). Пізніше магдебурзьке право отримали більшість міст України.
Магдебурзьке право звільняло міста від більшої частини феодальних повинностей, управління й суду феодала та надавало права на земельну власність, самоврядування і власний суд. Воно мало універсальний характер — охоплювало різні види суспільних відносин, а його норми визначали й закріплювали права окремих верств міського населення, встановлювали функції і повноваження органів міської влади, регулювали порядок їх утворення й діяльності, компетенцію суду і порядок судочинства тощо.
Одним із найважливіших правових документів в історії України були так звані „Березневі статті”(1654), які з’явились після Переяславської ради. Ці статті гетьмана Б. Хмельницького юридично оформили приєднання України до Росії і підтвердили відносну політичну і правову автономію України у складі Російської держави.
Певне місце в процесі становлення української держави займає період Гетьманської України (XVII – XVIIІ ст.), домінуючою ідеєю якої було відокремити Україну від влади Москви.