Тема 7 Конституційні основи взаємовідносин держави і громадянського суспільства

Питання теми

1 Держава і громадянське суспільство в політичній системі України.

2 Конституційно-правовий статус об’єднань громадян і принципи їх діяльності.

3 Конституційно правовий статус релігійних організацій в Україні.

4 Конституційно правовий статус засобів масової інформації.

Основні терміни теми: громадянське суспільство, об'єднання громадян, громадська організація, політична партія, благодійна організація, молодіжні та дитячі громадські організації, релігійна організація, релігійна громада, інформація, масова інформація, таємна і конфедеційна інформація, друковані засоби масової інформації, аудіовізуальні засоби масової інформації.

1 Держава і громадянське суспільство в політичній системі України

Проблеми взаємозв'язку держави і суспільства є фундаментальними для будь-якої сучасної політичної системі. З одного боку, держава відображає рівень розвитку суспільства, а з іншого - впливає на суспільство. Для характеристики суспільства, в рамках якого може існувати і розвиватися сучасна держава, застосовується поняття „громадянське суспільство”. Поняття громадянського суспільства має історичний характер. Держава виникає у певному суспільстві і породжується ним. Слідом за державою починає зароджуватись на певному ступені суспільного розвитку і громадянське суспільство.

Громадянське суспільство - це поняття, яким позначають систему автономних по відношенню до державної влади суспільних відносин у сфері соціально-економічного, духовного та культурного життя. Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональний спосіб соціального існування людей, заснований на розумі, свободі, праві і демократії. Сфера громадянського суспільства охоплює:

1) соціально-економічні відносини й інститути (форми власності, підприємництво, праця);

2) організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, а також профспілок, творчих спілок, релігійних організацій тощо);

3) сферу виховання, освіти, науки і культури;

4) сім'ю - первинну основу співжиття людей;

5) систему засобів масової інформації;

6) етичні норми поведінки людей;

7) інші сфери приватних інтересів і потреб людей.

Під громадянським суспільством у науці конституційного права іноді розуміють певний суспільний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм його економічного та політичного буття, забезпечуються загальні права людини та ідеологічний плюралізм.

Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства виявляється в тому, що держава здійснює свій регулюючий вплив у сфері громадянського суспільства лише в певних межах, які встановлюються для захисту інститутів і механізмів громадянського суспільства. Таким чином, громадянське суспільство функціонує і як система, що частково (в певних межах) управляється державою і як саморегульована система. В свою чергу, конституційна держава також знаходиться в певній залежності від саморегульованого громадянського суспільства і його потреб.

“Громадянське суспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик та параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і є само-організованою. Це – комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:

• соціальних інститутів (незалежні медиа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, включаючи незалежний прокурорський нагляд, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),

• соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)

• суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).

Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянськогосуспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості (privacy).

Конкретно-історичні моделі громадянського суспільства мають свої соціокультурні та національні особливості, які проявляються та актуалізуються в різних країнах по-різному. Громадянське суспільство, навіть в контекстах розвинутих демократій не видається фіксованим раз і назавжди досягнутим станом, це - процес, якій вимагає суспільно-громадянських зусиль по його підтримці та відтворенню у нових актуальних формах . Натомість, характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Різність цих соціально-політичних та культурних контекстів та завдань пояснює, наприклад, чому майже однаковий досить невеликий прошарок суспільно-активних та небайдужих громадян є достатнім для підтримки громадянського суспільства сталих демократій, але поки що не призводить до якісних змін щодо впливу громадськості на прийняття суспільно-політичних рішень в пострадянських країнах.

Теоретико-політична маргіналізація поняття та дискурсу громадянського суспільства, а також нерозвиненість його інститутів, практик та цінностей в “східнослов’янських” трансформаціях, зокрема в Україні має суспільно-політичні, культурні та історичні підстави. Тривіальний, але драматичний за своїми соціальними наслідками висновок пост-комуністичних трансформацій полягає в тому, що встановлення демократичного режиму не є тотожнім щодо політики розвитку громадянського суспільства, яке не є автоматичним наслідком формально-демократичних рамок. Водночас, саме громадянське суспільство примушує формальну демократію “працювати”.

Для аналізу проблем громадянського суспільства зупинимось детальніше на двох сферах соціальної реальності – довірі до співвітчизників та до ЗМІ. “Співвітчизники” – це ті “свої незнайомці “, які утворюють символічне поле уявленої спільноти будь-якого суспільства. Ступінь довіри до “своїх незнайомців” – є соціокультурною характеристикою суспільства, яка пов’язана із особливостями його історичного, культурного, політичного та соціально-економічного розвитку. Поміркований рівень, але все ж таки довіри українських громадян один до одного, довіра “до людей, а не до інституцій” дає підстави для деякого оптимізму щодо перспектив розвитку коопераційних та товариських зв’язків, конче потрібних як для ефективної економіки, так і для діючого громадянського суспільства. Адже коли діє прямо-пропорційна кореляція між рівнем економічного розвитку суспільства та рівнем довіри до “своїх” (і “не своїх”) незнайомців, то можливий і зворотній зв’язок – взаємний кредит довіри громадян може реалізовуватись у економічний та соціальний успіх суспільства. З іншого боку, відносно непогані показники міжособистісної довіри в українському суспільстві можуть також означати те, що “культура” клієнтизму, персонально-кумовських та неформальних зв’язків охопили все суспільство і пустили глибокі корені. Клієнтизм та неформальні зв’язки заповнюють саме ті суспільні ніші, які зазвичай регулюються законом.

Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні медія втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість засобів масової інформації для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів. Розвиток Інтернету значно розширив поле публічної сфери суспільств і приніс собою зміни, які, можливо, не менш важливі для трансформації публічності і розвитку громадянського суспільства, ніж розвиток газетної індустрії від кінця 18-го сторіччя. Зокрема, значне розширення сфери публічності, свободи слова та думки українськими опозиційними інтернет-виданнями кінця 20- початку 21 сторіч дають підстави для такого твердження.

Соціологічна концепція громадянського суспільства близька, але не тотожня такому класичному поняттю політичної соціології як громадянська культура (Г.Алмонд, С.Верба, Л.Пай, Р.Патнем). Основні операціональні індикатори громадянської культури та громадянської активності можуть бути також прийнятні для соціологічного аналізу стану громадянського суспільства. Одначе, в цьому випадку класичні схеми інтерпретацій політичної соціології 50-60-х років повинні бути скоректовані. Зокрема це стосується таких усталених понять-індикаторів громадянської культури, як “громадянська участь” та “залученість”.

Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство розглядають як соціальне утворення, що протистоїть державі. Воно відрізняється від суспільства тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно є посередником між приватною сферою життя людей та державою, об'єднує величезне розмаїття формальних і неформальних відносин.

Громадянське суспільство характеризують такі основні ознаки:

- людина, її права та свободи - головна його цінність;

- пріоритет суспільства над державою;

- взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів;

- доступ всіх громадян до участі в державних і суспільних справах;

- самоврядування індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян;

- різноманітність форм власності (приватної, комунальної, колективної тощо), ринкова економіка;

- економічна свобода громадян та їх об'єднань у виборі форм здійснення підприємницької діяльності;

- свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності;

- надійна і ефективна система соціального захисту кожної людини;

- розвинена громадянська політична культура;

- висока свідомість членів суспільства;

- ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів і механізмів;

- контроль суспільства за діяльністю державних органів.

Зміст поняття „громадянське суспільство” враховує сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічних, духовно-моральних, релігійних, національних та ін. Громадянське суспільство є сферою реалізації громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами. Основою громадянського суспільства є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багатопартійність, сформована громадська думка, вільна особистість з розвинутим почуттям громадянськості та власної гідності.

Правовою базою для формування громадянського суспільства в Україні є положення Конституції України, хоч у її тексті цього терміна немає. У нашій державі сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп, а в Україні партії ще недостатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою та громадянами. Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності. Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства.

Громадянське суспільство можна розглядати і як елемент розбудови демократичної інституції, як засіб реалізації свободи слова, думки і поширення інформації, як засіб зробити прозорою діяльність органів державної влади.

Громадянське суспільство складає соціальну основу правової держави та реалізує себе в рамках правової держави. Ці два поняття нерозривно пов'язані між собою.