2. Основні гарантії і механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Усі права і свободи громадян України гарантуються державою, оскільки держава бере на себе обов’язок забезпечити ці права.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості — це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Конституція України закріпила комплекс гарантій прав і свобод людини і громадянина, який дозволяє здійснити перехід від передбаченої в законі можливості до дійсності. Без закріплення відповідних гарантій система прав та свобод носила б декларативний характер.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості поділяються на дві групи:

- загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод;

- спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод.

Серед загальних гарантій розрізняють політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), юридичні гарантії тощо. Економічні і політичні гарантії — це гарантії реалізації прав та свобод особистості, оскільки вони створюють відповідні передумови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод.

Юридичні гарантії — це гарантії захисту прав та свобод. Людина звертається до них тоді, коли порушено або порушується її суб'єктивне право чи свобода.

Конституція не тільки подає досить широкий і демократичний перелік прав та свобод людини, а й закріплює гарантії реалізації та захисту їх. При цьому економічні і політичні гарантії випливають як з розділу І Конституції, який регламентує принципи конституційного ладу України, так і з багатьох статей розділу II, які закріплюють конкретні права та свободи особистості. Водночас юридичні гарантії зосереджено також у низці статей II розділу, які фіксують конкретні права та свободи (статті 27—32), і разом з тим подано компактною групою в статтях 55—63 цього самого розділу.

Юридичними гарантіями є насамперед невідчуженість і непорушність прав і свобод, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, право на правову допомогу та захист, а також юридична відповідальність за порушення прав і свобод інших осіб тощо.

Конституція формулює юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина:

- право захищати своє життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27);

- жодну людину без її вільної згоди не може бути піддано медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28);

- нікого не можна заарештовувати або тримати під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом (ст. 29);

- обмеження часу (до 72 годин) тримання особи під вартою без вмотивованого рішення суду (ст. 29);

- право затриманих у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29);

- судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збе­ріганням, використанням та поширенням такої недостовір­ної інформації (ст. 32);

- захист від незаконного звільнення (ст. 43);

- нікого не можна примусово позбавити житла інакше ніж на підставі закону за рішенням суду (ст. 47);

- право на захист прав і свобод людини судом (ст. 55);

- право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб (ст. 55);

- право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55);

- право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відпо­відних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55);

- право будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань (ст. 55);

- право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

- право знати свої права й обов'язки (ст. 57);

- заборона зворотної дії законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст.58);

- право на правову допомогу (ст. 59);

- право не виконувати явно злочинних розпоряджень або наказів (ст. 60);

- нікого не можна два рази притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61);

- особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинності) (ст. 62);

- обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);

- право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63);

- підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мають право на захист (ст. 63).

Механізм захисту прав і свобод - це конкретні способи захисту прав і свобод. Згідно з Конституцією України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Насамперед права і свободи захищаються судом. Так, згідно зі ст. 55 Конституції „кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”.

Згідно зі ст. 102 Основного Закону гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України. Крім того, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Захист прав і свобод здійснюють прокуратура, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також адвокатура, політичні партії і громадські організації, профспілки тощо.

Після використання всіх національних засобів правового захисту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Зокрема, міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод передбачає: всесвітні і регіональні міжурядові структури; неурядові організації; принципи загальної політики в галузі прав людини; контроль за здійсненням обов'язкових принципів і норм у сфері прав людини; застосування примусових заходів до їхніх порушників; можливість громадян звертатися у міжнародні органи у разі порушення їхніх прав і свобод, якщо національні засоби їхнього захисту вичерпані.

Центральне місце серед міжурядових організацій світу, які займаються захистом прав людини, посідає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Організація Об'єднаних Націй — регламентує статус людини і громадянина згідно з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини. Головними органами ООН, що мають безпосереднє відношення до проблем прав людини, є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Міжнародний суд, Секретаріат, Центр з прав людини. Діють і спеціалізовані установи ООН, які виконують і правозахисні функції, зокрема: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Міжнародна організація праці (МОП).

Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, крім керівних органів (зустрічей держав на міжурядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займаються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини.