5. Поняття тлумачення. Види, цілі

Термін «тлумачення» (інтерпретація) - багатозначний. Поняття «інтерпретація» (від лат. interpretatio — роз'яснення) розкривається через аналіз сутності відповідного явища. В гуманітарних науках тлумачення цього терміна розуміється як спосіб пізнання різних об'єктів людської культури або розуміння писемних джерел. Саме в такому розумінні вживається цей термін, коли йдеться про тлумачення права. Але сам термін «тлумачення права» можна розуміти і як процес мислення, спрямований на з'ясування змісту норм права, і як результат цього процесу мислення, котрий виражається в сукупності суджень, в яких відображається зміст норм, що є об'єктом тлумачення.

Тлумачення – це інтелектуально-вольова діяльність зі встановлення справжнього змісту правових актів з метою їх реалізації й удосконалення.

Необхідність тлумачення норм права на практиці зумовлена причинами, основними з яких є:

• невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, які не існували або не були враховані на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення свого часу такого різновиду хуліганства, як радіо хуліганство, на яке в результаті тлумачення норми права була поширена дія ст. 206 «Хуліганство» раніше чинного Кримінального кодексу України, хоча про радіохуліганcтво в цій статті прямо не йшлося;

• юридичні норми часом містять спеціальні поняття, які можуть мати багатозначний зміст, а тому потребують роз'яснення того, що саме має на увазі норма права Так, без спеціального роз'яснення нелегко встановити, хто може бути власником «джерела підвищеної небезпеки», та й саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі ні про що конкретне не говорить;

-у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціального роз'яснення важко визначити, які дії є «особли­во жорстокі», що означають «тяжкі наслідки», «малозначуще діян­ня», «суттєва новизна»;

• нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права.

• Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються (наприклад, та чи інша форма вини) і встановити їх можна тільки шляхом тлумачення норм права;

• необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Йдеться про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази, що по суті не мають визначеного змісту і тому використовувати їх у нормативно-правових актах взагалі вкрай небажано, а саме: «і т. д.», «і т. п.», «інші», «тощо».

• Намагатися встановити, що стоїть за цими виразами, можна лише шляхом тлумачення.

Тлумачення Конституції та інших законів України — особливий вид правової діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади, суб'єктів права, спрямованих на з'ясування і роз'яснення правових норм з метою охорони і забезпечення стабільності конституційного ладу, гарантування прав людини і громадянина, всіх форм реалізації права, вирішення правових колізій.

У процесі тлумачення зміст правових норм розкривається через знання мови, якою вони сформульовані, знання про системні зв'язки цих норм, їх походження і функціонування, їм відповідають способи тлумачення: граматичний, системний, телеологічний (цільовий), логічний, історико-політичний.

Під способами тлумачення розуміється сукупність прийомів і засобів, використовуваних для встановлення змісту норми права.

Граматичний – сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з’ясування тексту на основі даних філології, правил мови. Він базується на знанні мови,якою сформульовані юридичні норми, на використанні правил синтаксису, морфології. Інтерпретатор (у нашому випадку Конституційний Суд України) при граматичному тлумаченні аналізує одночасно як лексичну і синтаксичну, так і змістовну структуру тексту конституційної норми, норми поточного закону.

Юридичною наукою напрацьовано ряд правил граматичного тлумачення, які органи консттуційної юрисдикції повинні застосовувати.

Логічний – сукупність спеціальних прийомів, заснованих на безпосередньому використанні законів і правил формальної логіки. Логічний спосіб тлумачення конституційної норми – це процес, в якому інтерпретатор за допомогою логічних прийомів оперує з матеріалом самої норми, не звертаючись до інших способів тлумачення. У результаті таких операцій загальний, абстрактний зміст конституційної норми набуває конкретного характеру, тобто наближається до реальних життєвих ситуацій.

Тлумачення правових норм має два рівні: а) науково-теоретичний, коли інтерпретується не тільки конкретний зміст волі законодавця, а й її загальний зміст. При цьому юридичні поняття розглядаються у світлі загальної характеристики права як суспільного явища, його сутності, різних закономірностей розвитку. Відповідно інтерпретація закону на цьому рівні є ширшою, різноманітнішою, ніж правозастосовне тлумачення; б) практико-прикладне тлумачення чинного права, яке являє собою встановлення змісту закону щодо різних суб'єктів і життєвих ситуацій. При логічному способі тлумачення правових норм застосовуються такі прийоми, як: а) логічне перетворення; б) логічний аналіз понять; в) висновок за ступенем (a fortiozi); г) висновки за аналогією; ґ) висновки від протилежного (arqu-metrum a contrario); д) доведення до абсурду (redictio ad absurdum) тощо. Логічний аналіз понять є однією з найбільш поширених і складних операцій у тлумаченні.

При тлумаченні Конституції та інших законів України Конституційний Суд обов’язково застосовує системний метод тлумачення, що випливає з такої якості правових норм як системність. Іноді цей метод називають систематичним. Систематичний – сукупність спеціальних прийомів, обумовлених системністю права і законодавства і спрямованих на аналіз системних зв’язків нормативного положення, що тлумачиться, з іншими елементами системи права і системи законодавства. Він допомагає встановити зміст правових норм на основі використання знань про їх логічні зв’язки з іншими нормами. При системному тлумаченні обов’язково визначається місце норми в системі права, галузі права, інституті права. Далі встановлюються норми, що лгічно пов’язані з нормою, яка є об’єктом тлумачення. Знання про їх зміст використовуються для уточнення змісту норми, що тлумачиться. З’ясувати сутність конституційної норми можна при їх системному аналізі з іншими нормами, які є близькими за змістом або ж деталізуються в конститвуційному тексті.

Системне тлумачення дає можливість виявити суперечності і колізії в законодавстві, норми, котрі хоча формально й не скасовані, але фактично не діють, встановити зв’язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дій, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого конституційного терміна.

Системний метод тлумачення Конституційним Судом Конституції і законів України спрямований на виявлення в процесі інтерпретаційної діяльності системоутворюючих зв’язків конституційних норм і права в цілому, тобто їх субординації, координації, походження тощо. Конституційні норми і конституційні інститути становлять єдине ціле і в рамках цієї єдності виконують свої завдання. Тому, даючи тлумачення Конституції України, Конституційний Суд інтерпретує відповідну конституційну норму в системному зв’язку з іншими конституційними приписами. При цьому одержані в процесі конкретизації окремої конституційної норми результати не повинні суперечити змісту інших конституційних норм або Конституції України в цілому, її фундаментальним основам і насамперед принципам консттуційного ладу. Конституція України – єдиний документ, і всі її положення мають тлумачитися системно, у взаємозв’язку. Тому перед Конституційним Судом при інтерпретації Конституції завжди стоїть і завдання тлумачити кожну конституційну норму в її системному зв’язку з іншими нормами, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і тільки в системній єдності забезпечують реалізацію Конституції як нормативно-правового акта, що відіграє особливу роль у національній правовій системі України.

Спеціально-юридичний – сукупність спеціальних прийомів, заснованих на юридичних знаннях(юридичних понять, термінів, юридичних конструкцій, закономірностей правового регулювання, правил юридичної техніки тощо).

Історико-політичний – сукупність спеціальних прийомів,спрямованих на аналіз історичної обстановки, соціально-економічних і політичних чинників, що обумовили його видання і вплинули на волю законодавця. Інтерпретатор Основного Закону (стосовно офіційного тлумачення Конституції — це судді Конституційного Суду) спирається при тлумаченні на знання конкретно-історичних умов і обставин прийняття Конституції, запропонованих у ході конституційного процесу варіантів нормативного закріплення тих чи інших блоків суспільних відносин. Процес пізнання виходить за межі чинної Конституції і потребує використання інших, нерідко ненормативних джерел. У цьому проявляється одна з особливостей даного методу тлумачення конституційних норм. Знання історії прийняття Конституції дає можливість доповнити і розширити відомості про зміст і спрямованість волі законодавця при її прийнятті, встановити, чому ті чи інші конституційні норми прийняті в тій чи іншій редакції. Істотне значення має аналіз різних проектів Конституції України.

Цей спосіб тлумачення дає можливість виявити мету, завдання прийняття Конституції, обстановку, в якій відбувався цей процес. Визнаючи важливу роль історичного методу тлумачення Конституції і законів України, слід ураховувати й те, що цей спосіб інтерпретації є не головним, а факультативним і може використовуватися не завжди.

Цільовий спосіб ще іноді називають телеологічним(телеологія – релігійно-філософське вчення про вищі цілі Всесвіту, яким підкоряється його видима історична динаміка). Цей спосіб означає сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з’ясування цілей видання нормативно-правового акта.

Теологічний спосіб тлумачення конституційних норм має істотне значення для інтерпретації Конституції, оскільки остання містить багато цільових програм. Тлумачення конституції неможливе без урахування цільової програми, закладеної в ній.

Мета тлумачення полягає в тому, щоб з’ясувати точний зміст юридичних правил, правових розпоряджень, що містяться в нормативно-правових актах.

Процес тлумачення складається з двох стадій – з’ясування і роз’яснення. Тлумачення як інтелектуально-розумовий процес, спрямований на пізнання юридичної норми, називається з’ясуваням. З’ясування – тлумачення для себе. У тому випадку, коли суб’єкт тлумачення в тій чи іншій формі виражає результати з’ясування для інших осіб має місце роз’яснення.

Види тлумачення. Співвідношення офіційного і неофіційного тлумачення Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт — особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.

Існує три класифікації тлумачення – за суб’єктами, сферою дії та обсягом

Підстава для класифікації	Вид тлумачення	Підвид тлумачення
За суб’єктами	офіційне	легальне
		автентичне
		правозастосувальне
	неофіційне	буденне
		професійне
		доктринальне
За сферою дії	нормативне
	казуальне
За обсягом	буквальне
	розширювальне
	обмежувальне
За способами	граматичне
	логічне
	систематичне
	спеціально-юридичне
	історико-політичне
	цільове
	функціональне

Офіційне тлумачення Конституції та законів України згідно зі ст. 150 Основного Закону дає тільки Конституційний Суд України. Конституційне тлумачення має офіційний характер, виходить від компетентного державного органу. Офіційне тлумачення Конституції України органом конституційної юрисдикції - це діяльність Конституційного Суду в межах законодавчо встановлених процедур з допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по подоланню неоднозначного розуміння конституційних норм. Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те державними органами, його результати обов'язкові для всіх суб'єктів права, формулюється воно в спеціальному акті (роз'ясненні).

Це - офіційна,загальнообов'язкова директива про те, як застосовувати норму. Офіційне тлумачення, покликане забезпечити єдність розуміння законів і на цій основі повинна бути єдність їхнього застосування на всій території держави.

Офіційне тлумачення (за сферою дії)
нормативне	казуальне (індивідуальне)
- офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться.	- (казус — випадок) — офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

Нормативне – дається офіційне роз’яснення норми в цілому безвідносно до її реалізації. Такими можуть бути керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

Казуальне – норма інтерпретується щодо конкретного випадку. Як правило, казуальне тлумачення – це тлумачення конкретного випадку(казусу). Таким може бути правозастосувальне тлумачення.

Правозастосувальне – як правило, це тлумачення правозастосовчих органів. Суди загальної юрисдикції під час другої стадії правозастосування, тобто формування юридичної основи справи, здійснюють такі правозастосовчі дії: вибір юридичної норми, що підлягає застосуванню; перевірка дійсності норми і її дія в часі, у просторі і за колом осіб; перевірка правильності тексту нормативно-правового акта; з’ясування змісту норми права за допомогою певних способів тлумачення.

Нормативне
Автентичне	Легальне
- зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст.  147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих.	- загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд. Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

Легальне – тлумачення вищих судових органів. В Україні такими органами є Конституційний Суд України та Верховний Суд України. Згідно зі ст.147 ч.2 Конституції України Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Щодо Верховного Суду, то він дає керівні роз’яснення стосовно законодавства. Таким чином, тлумачення Конституційного Суду та Верховного Суду України є легальним.

Казуальне (індивідуальне)
судове	адміністративне
- здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах	- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу

Неофіційне тлумачення - це тлумачення норм індивідуальними застосовниками ( громадянами, юридичними особами), воно носить приватний характер і не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.

Неофіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним. Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, інди­відуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інте­лектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи. Неофіційне тлумачення пов’язане з тим, що будь-хто може тлумачити закон. Відмінність між цим тлумаченням та офіційним полягає в тому, що неофіційне тлумачення не має юридичної сили. Неофіційне тлумачення може бути буденним, професійним, доктринальним.

Буденне(повсякденне) – тлумаченням займається будь-який суб’єкт права. Повсякденне тлумачення дається громадянами. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб'єкта. Значення його для правозастосовника діяльності складається в прояві правової свідомості широкого кола суб'єктів права. Причому від характеру такого “життєвого “ тлумачення багато в чому залежить стан законності, тому що воно є підставою юридичної діяльності громадян, їхнього правомірного поводження.

Професійне – тлумачення дають фахівці-юристи. Критерієм виділення цього виду тлумачення служить не ступінь знання права, а професійна діяльність. Таким є, наприклад, тлумачення, здійснюване прокурором або адвокатом у судовому процесі. Його результати не обов'язкові для суду, однак необхідність діяльності цих учасників процесу закріплена нормативно.

Доктринальне – тлумачення проводиться вченими-юристами. У ст.1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Сьогодні зрозуміло, що таке суверенітет і незалежність, більш-менш зрозуміло, що таке демократична і правова держава. Нині вчені-юристи України, узагальнюючи різні доктрини, досвід інших країн, їхнього законодавства, що стосується піклування держави про людину, розробляють цілісну концепцію соціальної держави. Це і є доктринальне тлумачення. Результати доктринального тлумачення публікуються в особливих збірниках, що містять науково-практичні коментарі діючого в тій або іншій області законодавства. Щодо тлумачення за обсягом, тобто з’ясування співвідношення між дійсним змістом норми та її текстуальним вираженням, то розрізняються такі види тлумачення, як буквальне (чи адекватне), розширювальне і обмежувальне.

Буквальне тлумачення означає відповідність словесного вираження норми права її дійсному змісту.

Розширювальне тлумачення – зміст норми, що тлумачиться, виявляється ширшим за її текстуальне вираження. У цьому випадку застосовуються фрази типу «та інше; і так далі; і в інших випадках,передбачених законодавством» тощо.

Обмежувальне тлумачення – зміст норми права виявляеться вужчим за її текстуальне вираження.

Границею обмежувального й розширювального тлумачення є текст закону в його повному логічному обсязі.

законодавства.

Обмежувальне й поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту ( змісту) тлумачної норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила. Найчастіше ці види тлумачення є результат недосконалості законодавства, наявності в ньому пробілів, неясних формулювань і так далі.. Але іноді законодавець допускає таку можливість навмисне. Правильне застосування в цих випадках обмежувального й поширювального тлумачення допомагає установити справжню волю законодавця.

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення: 1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недпустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок; 2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми че­рез встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми по­требують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання; 3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-поріяняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахуван­ня соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і раму появу акта, процесу його обговорення — парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або від­хилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Офіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сфор­мульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рам­ках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообо­в'язковим, легальним (узаконеним). Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників
Неофіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлума­чення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним. Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уяв­лення про законність і справедливість юридичної справи. Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству
Офіційне тлумачення (за сферою дії)
нормативне	казуальне (індивідуальне)
–– офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться	— (казус — випадок) — офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу

Логічне тлумачення — це з'ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і висло­ви, а поняття, які вони відображають. За допомогою логічних операцій, які включають аналіз і синтез, побудову силогізму (логічного умовиводу, який складається з двох посилок і висновку) і т.д., з нормативних розпоряджень, «розкиданих» по тексту законодавчого акта, формулюється норма права, що тлумачиться. Спеціально-юридичне тлумачення — це з'ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону — дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення посідає центральне місце серед інших способів тлумачення. Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе «зовнішнє» значення. Навпаки, специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може тлумачити інакше, ніж юридичне і логічно. Однак без цих якостей інтерпретатора не відбудуться інші способи тлумачення — філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз — це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а «засадничі» начала і якісні характеристи­ки інтерпретатора, і як такі вони входять до систему його інте­лектуальної діяльності, є її основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової культури.

Види тлумачення норм права за суб'єктами Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт — особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки. За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють:

Сфера дії норми, що тлумачиться, залежить від правомочностей суб'єкта тлумачення.

Нормативне
автентичне		легальне (делеговане)
— зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих.		— загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення
Казуальне (індивідуальне)
Судове	адміністративне
здійснюється судовими ор­ганами при розгляді конкрет­них справ і знаходить своє ви­раження у вироках або рішен­нях у цих справах	- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою держа­вною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу
Неофіційне тлумачення
- Професійно-правове - це тлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів: 1) доктринальним - це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними устано­вами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті ана­лізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нор­мативних актів); 2) компетентно-юридичним - це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах
Компетентно не правове - це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки — біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення — біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.
Повсякденне - це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості. Повсякденне тлумачення — це пра­вове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці громадян у зв'язку з використанням прав і виконанням обов'язків; ставлення до права в цілому і конкрет­ного нормативно-правового акта зокрема

Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначе­ність («так», «ні»), а не двозначність («і так, і ні») у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлу­мачення становить лише конкретизуюче, судження про норму права, але не нове нормативне розпорядження. Результати використання всіх способів тлумачення обумов­люють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом — це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм. Розрізняють три способи тлумачення за обсягом. Буквальне (адекватне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту, тобто «літері» закону. «Дух» і «літера» закону збігаються. Поширювальне (розширювальне) тлумачення — це роз'яснен­ня, при якому дійсний зміст (значення) норми права ширше за її буквальний текст; «дух» закону ширше за його «літери». Напри­клад, дійсне значення поняття «втрата», яке міститься в Законі України «Про заставу», треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоря­ються лише закону» — це нормативне розпорядження не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширю­ється принцип незалежності. Обмежувальне тлумачення — це роз'яснення, при якому дій­сний зміст (значення) норми права вужче за її текстуальний вираз; «дух» закону вужче за його «літери». Наприклад, відповідно до Закону України про шлюб і сім'ю «повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них», однак цей обов'язок не може поширюва­тися на дітей, хоча і повнолітніх, але непрацездатних.

Акт тлумачення норм права Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповно­важеним органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачить­ся, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізова­на на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь зав­жди в цілому відповідає її матеріальній основі. Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він: 1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому міс­тяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як пра­вило, поділяє їх долю; 2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються; 3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження; 4) приймається лише правотворчими або спеціально уповно­важеними суб'єктами; 5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.). Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв: - за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо; - за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції; - за юридичною формою вираження — постанови, укази, на­кази, роз'яснення та ін.; - за сферою дії — нормативні, казуальні; - за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення, 6) акти легального (делегованого) тлумачення. - за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти правотворчих органів	інтерпретаційні акти правозастосовних органів
- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нор­мативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однако­ву з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)	- засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику. Акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

Функції і принципи тлумачення.

Підстави тлумачення :

1) внутрішні суперечності конституційного тексту та законів;

2) наявність правових прогалин;

3) термінологічна неясність окремих конституційних положень;

4) відхід від виробленої теорією та практикою термінології Основного Закону держави.

Об'єктом же тлумачення Конституційного Суду України можуть бути як Конституція, так і закони України. На пострадянському просторі склалася певна практика тлумачення конституційних норм. Так, у Молдові протягом 1995-1997 років здійснено 10 тлумачень конституційних норм , в Росії - 6 , в Казахстані в 1996-1997 рр. Конституційною Радою.

• функція тлумачення Конституції та законів України, безперечно, має належати єдиному органу конституційної юстиції в Україні як незалежному та абстрагованому суб'єкту політико-правових процесів.

• тлумачення не може відбуватися поза межами діяльності Суду, воно є необхідним елементом процесу розв'язання будь-якого питання.

• значне місце в тлумаченні відіграє проблематика прав і свобод людини та громадянина. Від позиції Суду значною мірою залежить не лише статус цього важливого інституту сучасної України, а і його реалізація.

Сфера тлумачення необмежена, не існує будь-яких норм щодо визначення правил тлумачення. Єдине підґрунтя - це теоретичні основи. Тому для визначення правових меж здійснення цього повноваження, на нашу думку, необхідно врегулювати проблему при створенні закону про нормативно-правові акти України

Список джерел для самостійної роботи.

Законодавство

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2. Про внесення змін до Конституції України. Закон України від 8 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо внесення змін до Конституції України від 9 червня 1998 року № 8-рп/1998 // Комп’ютерна БД “Законодавство України”.

Література

1. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 101- 134.

2. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 54–79.

3. Конституційне право України: Хрестоматія: Навчальний посібник / Упоряд. В. С. Журавський, Ю. М. Тодика. – К.: Ін Юре, 2004. – 884 с.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 26 - 40.

5. Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник. – К: Атіка, 2002. – С. 16–28.

6. Основи конституційного права України: / За ред. В.В. Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 12 - 28.

7. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 61–93.

Тести:

Правильні відповіді визначте „+”, а неправильні „-”.

1. Слово “конституція” походить від латинського слова “constitutio”, що означає:

а) устрій;

б) угода;

в) основний закон;

г) суверенітет;

д) верховенство.

2 Ідея створення конституції вперше виникла в:

а) Англії;

б) США;

в) Україні;

г) Франції

д) Польщі.

3 В якій державі нині діючу конституцію прийняли шляхом референдуму:

а) Росії;

б) США;

в) Україні;

г) Грузії ;

д) Франції

4 Конституція України 1996р. є:

а) федеративною;

б) гнучкою;

в) народною;

г) жорсткою;

д) дарованою.

5 Конституція України була прийняти від імені:

а) Українського народу;

б) Президента України;

в) народу України;

г) Верховної Ради України;

д) держави України.

6 Хто прийняв Конституцію України

а) народ України;

б) Президент України;

в) Верховна Рада України;

г) Кабінет Міністрів України;

д) держава.

7 Конституція України складається з:

а) преамбули та 5 розділів;

б) преамбули та 15 розділів;

в) преамбули та 27 розділів;

г) преамбули та 35 розділів;

д) преамбули та 161 розділу.

8 Хто подає законопроект про внесення змін до Конституції України:

а) половина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради

України;

б) Голова Верховної Ради;

в) Президент України;

г) Голова Конституційного Суду України;

д) не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу.

9 Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою за наявністю висновку:

а) Вищої Ради Юстиції;

б) Генерального прокурора;

в) Конституційного Суду України;

г) Голови Верховної Ради України.

д) Верховного Суду України.

10 До суб’єктів, які охороняють конституцію, входять:

а) Президент України ;

б) Верховна Рада України;

в) суди загальної юрисдикції;

г) уряд;

д) громадяни України.