Неокласична модель «сукупний попит — сукупна пропозиція».

Умови, які забезпечують рівність попиту і пропозиції одночасно на всіх ринках, вивчає теорія загальної економічної рівноваги (ЗЕР) (теорія макроекономічної статики). Для виявлення суті неокласичної моделі ЗЕР розглядається спрощена модель національної економіки без держави і зарубіжжя. Неокласики вважали, що гроші, на противагу товарам, не є багатством, тому в моделі розглядаються тільки три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. В неокласичній моделі існує два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий. Класична дихотомія — представлення економіки у вигляді двох відокремлених один від одного секторів: реального і грошового. В реальному секторі незалежно від грошового визначається об'єм і структура випуску, зайнятість, відносні ціни благ, а грошовий сектор встановлює лише рівень (грошовий масштаб) цін. В реальному секторі на ринку праці завжди встановлюється стійка рівновага за рахунок гнучкості ставки грошової заробітної плати (квадрант III, рис. 10. 1.). При заданій ставці процента в процесі взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції встановлюється така ставка реальної зарплати, при якій домашні господарства повністю реалізують свої плани з продажу праці, а підприємці — з найму. Ставка процента встановлюється на ринку капіталу в результаті прирівнювання обсягу пропозиції капіталу (заощаджень) до об'єму попиту на нього (інвестицій) (рис. 10. 1.). Чим більший процент обіцяють підприємці, тим більший об'єм заощаджень і менше поточне споживання домашніх господарств. В той же час попит підприємців на заощадження домашніх господарств знаходиться в оберненій залежності від ставки процента. Якщо домашні господарства і підприємці реалізують свої плани на ринках праці і капіталу, то у відповідності до закону Вальраса і на ринку благ планована пропозиція співпадає з запланованим попитом (квадрант І, рис. 10. 1. — нижня частина). Доходи, одержані від виробництва, домашні господарства розподіляють між ринком благ, купуючи там споживчі товари, і ринком капіталу, пропонуючи на ньому неспожиту частину доходу: у = С + S . Вироблений обсяг продукції, який дорівнює сумі всіх факторних доходів домашніх господарств, підприємці продають на ринку благ домашнім господарствам, задовольняючи їх споживчий попит, і собі, задовольняючи свій інвестиційний попит: у - С +1. Умови загальної економічної рівноваги в реальному секторі представляє система трьох рівнянь, з якої визначаються рівноважні значення зайнятості, ставки реальної заробітної плати, ставки процента і національного доходу:

При визначенні всіх цих значень кількість грошей не має значення. В грошовому секторі кількість грошей, які знаходяться в обігу, визначає рівень цін, за допомогою якого підраховуються номінальні значення ставки зарплати і національного доходу. Рівень цін прямо пропорційний масі грошей, які знаходяться в обігу При зміні кількості грошей, які знаходяться в обігу, виникає «кембріджський ефект»: зростання (зменшення) кількості грошей викликає збільшення (зменшення) попиту на блага, що підвищує (знижує) рівень цін (fM, 1yD, Р). Зміна кількості грошей, які знаходяться в обігу, не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінює тільки їх номінальні значення. Завдяки гнучкості ставки номінальної заробітної плати і ставки процента, ринковий механізм постійно направляє економіку до стану ЗЕР при повній зайнятості

Кейнсіанська модель «сукупний попит — сукупна пропозиція».

Центральним елементом є ефективний попит, який формується на ринках благ і грошей. Поведінка економічних суб'єктів і рівень розвитку техніки описується наступними функціями: виробничою — у = y(N); заощаджень — S = Sy - у; податкових відрахувань — Т = Т -у; імпорту — Z = Z у; інвестицій — І; попиту на гроші — L = Ly - Ру + Р - L, (mах -1); ціни попиту на працю — WD = Р – yN; і наступними екзогенними параметрами: ціни пропозиції праці — W5 = const; номінальної пропозиції грошей — М= const; державних витрат — G = const; обсягу експорту — Е = const. Припускається, що при заданій ставці номінальної зарплати пропозиція праці цілковито еластична через наявність кон'юнктурного безробіття. Рівноважні значення (у, Р, N, w, і) визначаються в результаті рішення системи рівнянь: Наочно процес встановлення ЗЕР в кейнсіанській моделі при кон'юнктурному безробітті представлено на рис. 10. 2. На верхній частині графіку рівновага IS-LM вказує на величину ефективного попиту у0. Потім у0 проектується у квадрант І, знаходиться Р0, що відповідає рівновазі на ринку благ і грошей по графіку виробничої функції у IV квадранті визначаємо кількість праці No, необхідної для задоволення ефективного попиту уо. У квадранті III за допомогою графіка граничної продуктивності праці (улг) визначаємо ставку реальної заробітної плати wQ, яку підприємці готові заплатити при заданій номінальній ставці і рівні цін Ро. Коли ставка реальної заробітної плати встановлюється на цьому рівні, тоді крива у (сукупної пропозиції) перетинає криву у (сукупного попиту) у точці, що Відповідає ефективному попиту уо. Якби б екзогенна задана ціна пропозиції праці була б нижчою (W8 < W5), то у квадранті II IVs лежало б нижче W8 і відповідно у5 лежало б нижче у квадранті І. Тоді при Ро на ринку благ виявився б надлишок ІУ-jVol, який би викликав процес пристосування до іншого рівноважного стану. ЗЕР характеризується рівноважним набором уо, Ро, No, W0, k. Але при цьому існує кон'юнктурне безробіття N - Nq. Таке безробіття не можна ліквідувати зниженням реальної ставки заробітної плати через підвищення цін. При зростанні ціни з Ро до Р , зайнятість збільшується з TVo до N , пропозиція — зуо до ур. Але величина ефективного попиту уо зменшується через скорочення реальної кількості грошей і підвищення відсоткової ставки (зсув LMo до LM). Тому виробництво збільшено не буде. ЗЕР при повній зайнятості в кейнсіанській моделі виникає в тому випадку, коли фіксована ціна праці W8 при рівні цін,

що забезпечує рівновагу IS-LM, відповідає «природній» реальній ставці заробітної плати (рис. 10. 3.).

В кейнсіанській концепції розглядається усунення «класичної дихотомії» (рис. 10. 4.).

За вихідний стан приймається ситуація, зображена на рис. 10. 2., де рівновага досягнута при уо, Ро, No, w>o, о. При збільшенні номінальної кількості грошей LM зсувається з LMo ДО LM, ефективний попит зростає з у0 до у2, одночасно зсувається у , але на меншу відстань, ніж LM. Внаслідок того, що ефективний попит перевищує сукупну пропозицію (yD>yS), рівень цін зростає. Зростання цін зменшує реальну кількість грошей і LM зсувається з LM до LM2, в результаті ефективний попит буде дорівнювати у. Одночасно через підвищення цін ставка реальної заробітної плати знижується (Р, м), це дозволить підприємцям збільшити зайнятість з Nq до N, в результаті чого сукупна пропозиція збільшиться до уі. Новий рівноважний стан буде: у , P,N,W, i. На думку кейнсіанців, ціни на блага і фактори виробництва, в крайньому випадку, на протязі деякого часу не змінюються навіть при наявності дефіциту або надлишку. В цьому випадку відбувається кількісне, а не цінове пристосування до нової рівноваги через дію мультиплікатора. Неокласики виходять із цілковитої гнучкості системи відносних цін. У випадку виникнення на будь-якому ринку надлишку або дефіциту ціни коригуються таким чином, що попит і пропозиція в грошовому визначенні вирівнюються. Кейнсіанці ставлять об'єм споживання домашніх господарств в залежність від величини доходу, яким розпоряджаються, неокласики — від ставки процента. Величина попиту на інвестиції у кейнсіанців залежить від граничної ефективності капіталу, у неокласиків — від величини ставки відсотка. У вченні неокласиків заощадження і інвестиції фактично співпадають, так як здійснюються вони одними і тими ж суб'єктами — підприємцями. В кейнсіанській концепції заощадження і інвестиції не тотожні: заощадження роблять домашні господарств переслідуючи одні цілі, а інвестиції здійснюють підприємці, виходячи з інших цілей. У неокласиків ставка процента представляє граничну продуктивність капіталу і врівноважує потокові величини: об'єм заощаджень з об'ємом інвестицій, визначаючи й те і інше. У кейнсіанців ставкою процента є ціна грошей, яка забезпечує рівновагу величин майна, оптимізуючи структуру портфелю. У уяві неокласиків гроші — не багатство. На ринку одні товари обмінюються на інші, а гроші виконують роль посередника. Дж. Кейнс ввів поняття «перевага ліквідності», яке виражає корисність грошей як особливого блага. Попиту на гроші як майно належить важлива роль. Неокласики вивчали господарство, яке відповідає умовам цілковитої конкуренції, кейнсіанці звертають увагу на наявність багатьох недосконалостей в дії ринкового механізму. Висновки неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в тривалому періоді, коли достатньо часу для завершення процесів пристосування до загальної рівноваги при повній зайнятості. Кейнсіанці досліджують, яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба на неї діяти державі.